Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

На Київщині збудовано храм пам'яті жертв голодомору і Чорнобильської катастрофи

3 вересня, 1999 - 00:00

У парку, недалеко від озера, на зеленій леваді стоїть новий храм — стрімкий, летючий, який химерно об'єднує старовину й сучасність, модерн. Храм Святого Миколи Угодника Божого в селі Світанок Переяслав- Хмельницького району (на фото). Це перша церква в українському селі, заснованому майже 70 років тому. Усіма прийдешніми поколіннями мешканців Світанку день освячення церкви буде відзначатися як Храм, тобто свято своєї церкви. Колись в Україні на сільський Храм з'їжджалися родичі і знайомі з усієї округи, для села це був один із найважливіших днів року.

Кажуть, кожна людина має побудувати для своєї родини дім; не кожному, однак, вдається побудувати Дім Божий. Історія зведення храму Св. Миколи сповнена драматизму, самовідданості її ініціаторів, до неї дотичні багато людей, як ті, котрі живуть у селі, так і їхні тепер далекі земляки. А також зовсім сторонні начебто люди. Храм будувався понад шість років, зводився на гроші, як мовиться, «з миру по нитці», а іноді навіть зовсім і без грошей. Думка збудувати храм у селі, де живуть православні, але де ніколи не було церкви, належить уродженцю Світанку, президентові Міжнародної організації «Союз Чорнобиль», відомому політику Володимиру Шовкошитному. Він був тут душею будівництва, виконробом, тесав граніт, розвантажував цеглу, хапав за поли неподатливу сільську владу, залучав до свого проекту кого тільки міг. Архітектурний проект храму розробила Майстерня Лариси Скорик, — без будь-якої матеріальної винагороди.

Храм Св. Миколи присвячено пам'яті жертв голодомору та Чорнобильської катастрофи. Поруч із церквою встановлено дерев'яного хреста з написом «1933 рік», датою, дуже пам'ятною для Світанку, бо саме того страшного року було засноване село. А навколо церкви великими гранітними каменями утворено два концентричних кола. Це згадка про Чорнобиль — число брил граніту дорівнює кількості українських сіл, які опинилися в «Зоні».

Відкриття храму Св. Миколи відбулось у неділю, 29 серпня. Біля церкви зібралися, мабуть, усі мешканці Світанку з дітьми — гарно вбрані, святкові. Багато хто з них — будівельники храму, серед яких був і отець Тимофій, настоятель храму. Освячувати церкву приїхав Київський патріарх Філарет — значна подія для всіх; його зустрічали на кордоні Переяслав- Хмельницького району. У своєму слові Патріарх Філарет наголосив на тому, що, зрештою, «настав час збирати каміння» і що «побудова храму — то важливе діло, велика Божа справа». На запитання «Дня», скільки нових церков він освятив цього року, Патріарх Філарет відповів, що, мабуть, уже з десяток. Наступним буде великий храм у Запоріжжі. А всього, за словами патріарха, за часи незалежності в Україні побудовано понад 1500 храмів.

На освячення церкви Св. Миколи з'їхалися численні гості — з Києва, Рівного, Черкас, Івано-Франківська; кіномитець Володимир Сергієнко приїхав із Москви. Багато хто допомагав будувати церкву грошима, інші — своєю працею, як, наприклад, відомий художник-дизайнер Анатолій Гайдамака. Івано-франківська делегація привезла в дарунок трохи грошей та позолоченого напрестольного хреста. У складі цієї делегації були представники також греко-католицького духовенства, ченці-василіани. Втішно відзначити, що в тому досить великому й різнобарвному товаристві, яке зібралося на освячення нової церкви (там були представники різних партій, церков і конфесій), панував світлий дух єднання, дух спільної причетності до української ідеї.

Церква Св. Миколи ще не завершена: через певний час, згідно з технологією, розпочнуться розписи внутрішніх стін. Іде робота над різьбленими дерев'яними — дуже красивими, із двох порід дерева — вівтарними воротами. Треба буде забезпечувати храм іконами, начинням, сакральним одягом тощо. А найголовніше — необхідно просвіщати сільську паству. Адже тут навіть вельми старі люди, що завжди були носіями віри, християнських звичаїв, народилися і виросли в повному церковному вакуумі. Через те під час першого православного богослужіння, яке правив Патріарх, більшість селян, а також гостей сиділи у дворі церкви на лавках, святкові, радісні, але цілком чужі незнайомій церковній відправі. Чого iншого можна очікувати від людей, які не мають найменшого уявлення про богослужебні тексти, молитви, не кажучи вже про складну містичну літургічну символіку? Це проблема проблем усіх наших церков.

Коли гості від'їжджали із села, то побачили, як у ворота церкви входила гарна і вбрана, як із паризького журналу, молода з молодим. За ними йшов численний яскравий супровід. Вінчання! Першим таїнством у новій церкві звершувалося вінчання — символ невмирущості нашого села.

Клара ГУДЗИК, «День»
Газета: