В Україні відбувся перший День Європи. Щоправда, з «українським акцентом» — бо взагалі по всій Європі відповідний день святкується 9 травня, адже саме 9 травня 1950 року вперше прозвучала «Декларація Шумана». Були привітання Президента Леоніда Кучми, телезвернення Президента Європейської Комісії Романо Проді. Було відчуття, що насправді — це десь поряд, але відставання вимірюється навіть не двома тижнями. Поряд — це в наших сусідів по поверху і навіть радянській «комунальній квартирі» — в Угорщині, Литві, Словаччині відбулися референдуми, де народ висловився за приєднання до Європейського Союзу, який і створюється як спадщина ідей французького міністра закордонних справ Шумана. В Європі тривають складні пошуки нової, наднаціональної «європейської» ідентичності, базованої і на спільній історії, і на спільних цінностях. В Україні ці пошуки ще не стали стрижнем загальнонаціональних дискусій і елементом масової свідомості. У той же час «європейське містечко» на Хрещатику нагадує, що ЄС — поряд, що нічого неможливого в тому, щоб приєднатися до процесу його розширення, немає. «ВВ» і «Мандри» органічно вписалися до «європейського» концерту, людей на вулицях часто неможливо розрізнити, сонце налаштовує на радість і усмішку. І на надію — стане європейське свято українським, якщо Європа вже почала доходити до України.
Минулої суботи було зроблено ще один крок до Європи. Україна узгодила свій святковий «календар» із європейським і внесла День Європи, який святкують у країнах ЄС, до свого, слід сказати, чималого переліку свят і культурно-масових заходів. Як і було обіцяно, 17 травня на Хрещатику постало Європейське містечко, що складалося з 19 наметів, які представляли 17 країн, а також Єврокомісію та Європейський молодіжний парламент. Тут можна було отримати інформацію про ці країни й організації, спробувати національні страви й узяти участь у країнознавчих конкурсах.
Прем’єра була несподіваною, точніше, навіть пізнавальною з погляду масового прагнення до Європи. По-перше, виявилося, що ми відчуваємо неабияку пристрасть до паперової продукції. З того завзяття, з яким ті, хто прийшов на Хрещатик, розбирали інформаційні посібники про ЄС із наметів Європейського містечка, можна було подумати, що серед них є щонайменше карта неоціненних скарбів. З італійським темпераментом тривало методичне взаємне відпихання і відштовхування. Проте «здобуте в боях» одразу, аж ніяк не по-європейськи, викидали прямо під ноги. Внаслідок чого вже до другої години дня Європейська площа і частина Хрещатику нагадували околиці після вибуху на поліграфічній фабриці.
За згаданим паперовим критерієм можна було визначити і «європейські» симпатії й антипатії українців. Поза конкуренцією, наприклад, був стенд представництва Європейської Комісії, де кожному видавали докладні викладки про те, що робить Європа для України. Скажімо, число 468,2 млн. євро за період з 1991 по 1999 рiк — бюджет програми TACIS для нашої країни, — деяким здалося неправдоподібним. «Якби це справді було так, — замислено сказав немолодий чоловік, відійшовши від стенда, — хіба ми б так жили?..»
І, нарешті, останній висновок, що напрошується: українці віддають перевагу хлібу, а не видовищам. Турецькі пахлава і котлети із сочевиці закінчилися максимум за годину, а виконання музичним квінтетом творів Моцарта біля австрійського стенда практично нікого не зацікавило.
Узагалі, сама ідея свята, незважаючи на розрекламованість, так і залишилася для багатьох громадян загадкою. Наближаючись до епіцентру подій, люди починали гарячково перебирати у голові список культурно-масових заходів. 25-рiчний Олег Астаф’єв на запитання, чи близьке нам за духом європейське свято, в свою чергу, із здивуванням запитав: «А що, День Києва у Європі також святкують?» Тому лікнеп, який провели на Європейській площі (в минулому Пролетарській і Комсомольській), був більш ніж потрібен. На урочистому відкритті нечисленні слухачі аплодували кожній фразі, а деякі особливо свідомі (як виявилося, студенти КНУ ім. Шевченка) навіть записували кількість представництв в Україні європейських країн і договорів, укладених нашою країною. Але, забігаючи вперед, варто сказати, що вікторина на тему «Що ти знаєш про Європу?» була просто провальною. Для початку, впевнених у своїх знаннях у збільшеному надвечір натовпі виявилося не більше десятка. Ніякова пауза у респондентів виникла вже після того як поставили запитання: «Поняття Європа — політичне, географічне чи економiчне?». Сяк-так вирішили, що кожне. Зате «вираховувати» Голову Єврокомісії (Романо Проді. — Ред. ) почали мало не за буквами, і версії висловлювали більш ніж оригінальні — від Олега Скрипки до Елтона Джона. Відносно нескладно виявилося лише назвати кількість зірок на прапорі Євросоюзу, який цього дня можна було побачити майже скрізь поруч з українським.
Хоч як це дивно, але саме за ознакою наявності в руках прапорців або кульок із «євросоюзною» символікою можна було ідентифікувати тих, хто сприймав гуляння з усією супутньою йому ідеологією. 50-рiчний викладач Ігор Левченко сказав, що подібний захід на підсвідомому рівні підштовхує нас до того, щоб прийняти європейський стандарт у всьому. І навіть такі, здавалося б, незначні моменти, як прослуховування гімну ЄС, він же — ода «До радості» з Дев’ятої симфонії Бетховена, наближають українців до розвинених країн. Почувши бесіду, до розмови приєдналася інженер зі Львова Наталя: «А чому ми не можемо робити те, що роблять там, — майже агресивно сказала вона. — Європа у всьому подає нам приклад, а це означає, що розважатися і відпочивати ми також повинні по-європейськи».
Чи було це святкування справді європейським — запитання складне. Наприклад, ведучий концерту, майже як на показі мод у «Діамантовій руці», «с чувством, толком, с расстановкой» тричі оголосив відеосюжет про ЄС. Але не склалося, техніка дала збій. У натовпі хтось єхидно захихикав: ось вам і Європа. Майже аналогічні думки висловлювали «облагороджувачі» вулиць і працівники сусідніх фастфудів. Останні, зрозуміло, через те, що комфортабельних умов на «європейському гулянні» не створили. На цьому тлі у «своїй тарілці» почувалися агітатори за покликанням. Скориставшись великою аудиторією, і головне — налаштованою на сприйняття інформації, дехто вирішив вкотре нагадати про неєвропейську якість життя українців. «Ось бачте, — смикала за рукав кожного потенційного слухача немолода жінка, — це все через те, що бенкети влаштовуємо під час чуми. Економили б гроші — всі жили б у достатку». Кілька чоловік діалог підтримати все ж наважилися. «Так, — багатозначно відповів їй середніх років чоловік, — у Європі помпи не люблять».
Тих, хто стояв у наметах країн європейського міста, те, що відбувалося, потішало. Не захотівши представлятися, одна з дівчат сказала, що начальство спершу просто злякалося активності українців у європейському напрямі. Довідкових матеріалів могло не вистачити. Потім, щоправда, дещо заспокоїлися: можливо, завзяття пов’язане з тим, що настає сезон відпусток, а отже, люди вибирають, куди поїхати.
До речі, винахідливістю у власній презентації могли похвалитися аж ніяк не всі «жителі» європейського міста. Найпривабливішим для глядачів став «пряниковий» метод німців. Нехитра гра — влучити в ціль м’ячем, але за точність отримати парасольку в подарунок, — зібрала цілу чергу охочих спробувати свої сили. Як, проте, й ігротека для найменшеньких. А гурмани, мабуть, залишилися незадоволеними. Європейські ласощі були далеко не скрізь, а якщо точніше, — то, крім Туреччини, лише в італійців і німців.
Уже ввечері, роз’їжджаючись, народ обурювався оточенню міліцією деяких доступів до метро. «Уявляєш, — чулося в черзі, — тепер таке неподобство буде щосуботи». Хтось спробував уточнити, що не щосуботи, а тільки третьої в травні, тобто раз на рік. Але його не послухали. «Доведеться у вихідні на Хрещатику не з’являтися», — резюмували в черзі...
Проте хоч перший День Європи і виявився дещо сумбурним, маленький крок до формування європейської самосвідомості зроблено. Тисячі киян, щонайменше, надовго задалися запитанням — що таке Європа і чому «нам — туди».
