За історію незалежної України парламент сім разів приймав різноманітні версії Закону «Про Кабінет Міністрів». Рівно стільки ж Президент Леонід Кучма ветував їх. Нині на вищих щаблях влади знову на фоні цього ж закону, що мав би чітко відрегулювати діяльність уряду, з новою силою розгорілися пристрасті (див. «День» від 18 жовтня). Віктор Ющенко, користуючись правом виступати суб’єктом законодавчої ініціативи до кінця поточного тижня має намір подати свій проект закону про Кабмін. Урядовий варіант цього ж закону вже розглядається у профільному комітеті ВР. Ситуація нині така: глава держави критикує урядовий проект, члени КМУ, в свою чергу не жалують президентський варіант. Яка доля спіткає ці два законопроекти? Це питання «День» переадресував політичному експерту Юрію ЯКИМЕНКУ.
— Отож, чому, як на вас, за 15 років незалежності в Україні до цього часу не прийнятий закон, який має чітко регламентувати діяльність Кабінету Міністрів України?
— Цей закон насамперед мав би регулювати стосунки між Президентом, Кабінетом міністрів і зокрема прем’єр-міністром. І власне після прийняття Конституції 1996 року кожна з цих сторін, (тоді, напевно, більше Президент), намагалася протлумачити і розширити сферу своїх повноважень за рахунок процедур і механізмів.
Тобто більш вигідним на той момент було якраз не врегулювання цих стосунків, а тлумачення їх одноосібно Президентом і переважно на свою користь. Тому, що прийняття цього закону означало б визначення чітких кордонів між Президентом, Кабінетом Міністрів і прем’єр-міністром. А, в разі прийняття даного законопроекту, не було б можливості довільно визначати межі своїх повноважень у стосунках із виконавчою владою для Президента. І тому на цей закон, в практиці українського законодавства, здається найбільше разів (близько десяти) накладалося вето. А коли вето було подолано, цей закон просто не підписувався главою держави. Власне, війна навколо цього закону має довгі традиції і тривале історичне коріння.
— Наразі і Президент, і уряд розробили власні законопроекти про Кабмін. Виходить, що зроблено це тільки через те, що кожен із них хоче отримати якомога більше повноважень?
— Зміни до Конституції України зафіксували новий розподіл повноважень. І зараз у нас склалася така ситуація, що кожне із повноважень може тлумачитися в різний спосіб. Це відбувається тому, що є логіка, яка закладалася авторами проекту Конституції, і є логіка, яка присутня у кожного з політиків чи представників інших владних інститутів. Відсутність однозначного тлумачення цієї серединної лінії повноважень між Президентом і, в даному випадку, Кабінетом Міністрів, як раз і є стимулом до цих конфліктів. Кожен прагне взяти більше влади через механізми і процедури, через тлумачення того чи іншого положення. І, я думаю, що виходом із цієї ситуації буде тільки тлумачення Конституційним судом. І саме на підставі цього тлумачення вже має прийматися закон і про Кабінет Міністрів, і закони, які будуть регулювати діяльність Президента чи консультативно-дорадчих органів при Президентові України.
— З точки зору політичної етики, чи не було б доцільніше об’єднати ці два проекти і виробити єдиний, компромісний варіант закону про Кабмін?
— Ви абсолютно праві. Логічніше було б створити, як це, до речі робилося при попередньому Президентові в багатьох спірних питаннях, спільну робочу групу, яка б розробила спільний узгоджений проект. Але зараз логіка взаємин між Президентом і Кабінетом Міністрів саме така, що передбачає наявність конфліктного сценарію. Тобто на кожну дію однієї сторони, інша відповість своєю. Це власне вияв політичної ситуації, яка спостерігається в країні.
— Заступник голови Секретаріату Президента Арсеній Яценюк повідомив про те, що президентський проект закону про Кабінет Міністрів буде подано в ВР до кінця поточного тижня. А урядовий проект вже на розгляді профільного комітету. Як ви вважаєте, в якій послідовності парламентарії їх розглядатимуть і яка, власне, доля їх чекатиме в ВР?
— Скоріше за все, обидва ці проекти пройдуть через один комітет ВР і відносно них буде даний висновок Науково-експертного управління. За логікою самого законодавчого процесу, обидва законопроекти мають виноситися на розгляд у сесійну залу одночасно. Що стосується їхньої подальшої долі, то, на мій погляд, оптимальним, мабуть, було б повернення цих двох проектів на доопрацювання і вироблення на їхнiй основі спільного законопроекту. До речі, така практика в нас вже є.
— Автори урядового проекту, подаючи його в ВР, просили розглянути цей закон як невідкладний. Чи дійсно закон про Кабінет Міністрів, у разі прийняття та підписання Президентом, може загасити пожежу пристрастей між СП та урядом?
— На мій погляд, вдасться реалізувати цю потребу в погашенні конфлікту тільки в тому випадку, якщо перед цим по найбільш принципових, спірних питаннях, буде висновок КС. Тому що тут є чіткі елементи політичного протистояння — найшла, так би мовити, коса на камінь. А закон процедурно може діяти тільки тоді, коли буде чітко сказано, що, скажімо, в питанні контрасигнації прем’єр не має права не підписати Указ Президента. Чи так само стосовно призначення чи звільнення голів адміністрацій — Президент не має права відмовити у поданні Кабінету Міністрів. Тобто коли будуть остаточно розставлені усі крапки над «і» в найбільш чутливих питаннях саме Конституційним Судом, тоді прийняття цього закону дійсно врегулює ситуацію. Якщо цього не буде зроблено, то, як на мене, ми спостерігатимемо за новими війнами, але вже безпосередньо навколо цього закону.
