Україна сьогодні перебуває на перетині двох векторів тиску. Глобальної фінансової кризи, а також грузинської кризи, яка продовжується, незважаючи на те, що там припинено військові дії. Під час нинішньої сесії (пропонуємо вашій увазі виступ Джеймса ШЕРРА на II Київському форумі безпеки «Чорноморсько-Каспійський регіон та Європейська енергетична безпека». — Ред.) багато говорилось про прозорість. Однак тут треба звернути увагу на те, про що конкретно йдеться — про прозорість транзакцій чи прозорість щодо власників компаній-постачальників енергоносіїв або тих, хто їх представляє. Це дуже важливо встановити в цій «критичній» частині світу. Також важливою є конкуренція і чесність регулюючих органів, а також реалізація контрактів. Якщо у Європейському Союзі чи в «групі восьми» бізнес може контролювати чи використовувати державу у своїх власних інтересах, то це не можна назвати нормальним бізнесом чи явищем.
Названі вище принципи важливі для України, яка має європейські амбіції. Адже лише завдяки застосуванню цих принципів і наявності відповідної системи, що реагує на вимоги ринку, можна забезпечити своєчасну розробку і постачання ресурсів, які будуть економічно розподілятися й використовуватися.
І всі ці питання є особливо критичними, якщо виникають проблеми з постачанням енергоносіїв та надходженням інвестицій. І саме в такій ситуації ми зараз перебуваємо. Україна через названі вище причини має робити вибір. Вона вже заявила про свою відданість і дотримання щодо цих стандартів і принципів. Але тривожить нинішній стан справ в Україні, й негативна динаміка, яка продовжує наростати. Якщо говорити про вибір, який має зробити Україна, то, по суті, питання стоїть про вибір бізнес-культури. І тут проблема Росії має значення, і не лише через політичні питання. Навіть у Росії є такі, хто вважає, що прийняття таких бізнес-стандартів буде в інтересах країни. Але це не стосується «Газпрому» та газового сектору. Олексій Міллер у 2006 році заявляв перед послами, що сила «Газпрому» в надійності, що забезпечується цілісністю системи, що об’єднує видобуток, експлуатацію, розподіл, зберігання, продаж. І мета полягає в розширенні цієї системи від Євразії по всій Європі. На цій зустрічі було заявлено, що «Газпром» має контролювати весь обіг газу. Чи цей висновок виходить із економічних мотивів чи амбіцій, в результаті ми маємо політичні наслідки. А це показує, як важко відділити політичні та економічні мотиви. А зараз є політичні проблеми, які значно погіршують економічні проблеми.
А тепер повертаємося до Грузії. Грузинський конфлікт продемонстрував, що в російській політиці з’явилися деякі тривожні елементи. Можна сказати, що в Росії утвердився настрій, який ѓрунтується на комбінації відчуття образи-глибокого обурення та задоволення-гордості від відродження Росії. Ми маємо справу з країною, яка є водночас хуліганом і жертвою. І це ускладнює її відносини з сусідами. Очевидно, що події в Грузії посилили цей настрій та пов’язані з ним інтереси. Зокрема, це посилило фінансові інтереси «Газпрому» та газового сектору у необхідності просування на Каспії. Ці люди більше вірять у себе сьогодні, ніж це було вчора. Ми зовсім не повинні сприймати ці стандарти. Європа продовжує значною мірою бути залежною від Росії у поставках енергоносіїв. Ми всі знаємо, де проходять лінії фрагментації чи поділу всередині ЄС, а також всередині окремих країн, зокрема, в Україні. Ми знаємо, як мати з цим справу. Але в чому проблема? Ці люди сьогодні сильніші, ніж були учора чи деякий час тому. В реальних умовах ці юридичні особи, а також російський уряд не вітають конкурентні проекти у цій частині світу. Тому результат грузинського конфлікту підкреслив ключові моменти, які, як хочуть російські лідери, має зрозуміти Захід.
Усі енергетичні проекти, що виключають участь Росії, неминуче стають вразливими. І зрозуміло, це позначається на їхній інвестиційній привабливості. І якщо глянути на ситуацію в Україні, то її власні запаси родовищ, в тому числі на узбережжі Чорного моря, залишаються фактично недоторканними. І якщо ми подивимося на можливості держави розробляти ці ресурси, то ситуація стає чим далі, тим менш сприятливою.
Тут треба звернути увагу й на відсутність спільної європейської енергетичної політики. З нашого боку, крім заяв, така політика лише існує на папері. І тепер, якщо запитати про вибір, то який вибір має Україна? Співпрацювати з Росією на умовах, які вона може собі забезпечити? Це дуже важке питання. Я не можу дати на нього відповідь. Але я можу сказати, що існують країни чи групи країн в Європейському Союзі, які розуміють ситуацію і починають діяти на власний розсуд, зокрема, із залученням сусіда України. Проект South Stream почав провокувати серйозний опір на багатьох рівнях у деяких країнах, і деякі з них дають спільну відповідь, а іноді ні. На противагу тому, як це було щодо проекту North Stream, Туреччина, Румунія, дедалі більше Угорщина, яка координує проект, до якого залучено сім країн, щодо нової транс’європейської системи, що призначена для постачання газу з Чорноморського регіону до Адріатичного регіону. Позиція прем’єр-міністра Румунії є ідентичною з позицією Європейської комісії та більшості країн Європи. Про що йдеться: Росія зацікавлена в збереженні статусу постачальника. Позиція Румунії полягає в комерційному партнерстві з Росією щодо постачання газу та водночас у створенні конкуренції завдяки прокладці альтернативних маршрутів постачання енергоносіїв. Я не бачу тут політики ізоляції чи виключення Росії. Це неможливо. Зараз серед країн існує дедалі більша рішучість гарантувати, щоб Росія не могла бути залучена до всього на світі. Ключове питання для України, оскільки це питання все більше відкрито висловлюється в сусідніх країнах Центральної та Східної Європи, — чи ваш сусід буде розглядати її як частину вирішення, як ефективного партнера для себе, чи частиною проблеми.
