В новий рік — без старих проблем і все з «чистого листка». Цього хочеться і простим людям, і сподіваємось тим, хто при владі. Але сподіватися на зовнішні зміни, не провівши радикальних всередині — хай то буде приватне життя чи життя суспільне — марні ілюзії. Дива не трапилося і, переступивши поріг 2008 року, старі суспільні болячки українці перенесли в сьогодення: 43% хочуть сильного лідера, понад третина продовжує гостро реагувати на політичні кольори, за приватну власність виступають тоді, коли в перспективі щось передбачається собі ж, і проти — коли це «щось» належатиме іншим; загалом же наша суспільна свідомість залишається дуже суперечливою. Це й засвідчили результати Всеукраїнського опитування громадської думки, що в кінці 2007 року провів Інститут соціальної та політичної психології АПН України. Детальніше про тенденції, які нині спостерігають соціологи в нашій державі, розповів кандидат психологічних наук, завідувач лабораторії соціально психологічних технологій Інституту Павло ФРОЛОВ.
— В одному із запропонованих вами суджень, 56% українців стверджують, що підтримають владу, навіть якщо вона обмежить свободи і демократію, з умовою наведення порядку в державі. Про що це свідчить?
— Підтримка населенням жорсткої влади говорить про готовність прийняти авторитаризм. В останні роки про це говорять чимало соціологічних служб, оскільки така готовність в суспільстві хоч повільно, але зростає. Виявляється вона не тільки в такого роду запитаннях, а й в популярності в Україні персон Сталіна та Путіна. Причина — відсутність в Україні центру влади, якому б люди могли довіряти. Також на це впливають усі негаразди, які трапляються серед керівників держави, оскільки, дивлячись на протистояння різних гілок влади, громадяни несвідомо приходять до висновку: краще хай буде вже хтось один. У біло- блакитних — свій лідер, у помаранчевих — свої. Цей поділ в Україні є дуже чітким, хоч авторитарні настрої більше характерні для біло-блакитних.
«СВОЇ — ЧУЖІ»
— Згідно з результатами опитування, 36% українців діяльність уряду Віктора Януковича назвали «найефективнішою в історії незалежної України». Стільки ж дотримуються протилежної думки...
— Йдеться про полярне ставлення до знакових фігур стосовно одних і тих же питань: якщо це говорить «свій» лідер — інформація сприймається добре, якщо те саме люди чують від лідера іншої політичної сили — це не буде сприйматися. Давно відомий факт: важливо не лише що говорить, а й хто говорить.
— В чому причина такого некритичного ставлення людей до почутого?
— Спрацьовують емоційні механізми сприйняття й оцінки. Раціональне ставлення потребує детального аналізу і розуміння суті того, що відбувається. У багатьох на це немає ні часу, ні бажання. Тому все відбувається за більш простими схемами, найбільш глибокою з яких є протиставлення «свій — чужий». На жаль, починаючи з 2004 року, кожні вибори поляризують наше суспільство саме за цим принципом. І якщо щось не те робить «свій», то він «помиляється» (спрацьовують зовсім інші пояснювальні схеми). Якщо ж робить щось негативне протилежна сторона, то це робиться «навмисне».
— 43% опитаних українців вважають, що російський президент Путін — людина, на яку слід рівнятися. Що дає підстави людям так вважати?
— Для Путіна характерні різкі заяви, демонстрація сили. Люди люблять таке, це викликає захоплення, особливо у росіян. Але якщо подивитися дані «Фонду общественного мнения», який досліджував ставлення до влади в Росії протягом всієї каденції Путіна, можна побачити цікавий феномен. Людей запитують: «Що зробив Путін: чи вирішив першу, другу, третю проблеми?» Вони ж відповідають: «Не вирішив», «не вирішив», «не вирішив». Далі питання: «Чи вірите ви, що Путін вирішить ці проблеми?»
Відповіді: «вирішить», «вирішить», «вирішить». При чому це продовжується не один рік і віра продовжує існувати. У нас теж прослідковується така тенденція... Слід врахувати й те, що в політичній свідомості існує особливість — люди не досить правильно себе політично ідентифікують. Приміром, людина каже, що сповідує соціалістичні погляди, а голосуватиме за комуністів, оскільки вони мають виразніші, більш яскраві гасла. Так відбувається екстримізація політичної свідомості.
— Чи помітили ви тенденції становлення в Україні громадянського суспільства?
— На жаль, нині люди не вірять у свою спроможність впливати на події в державі, і таких — більшість: понад 60% сумніваються в спроможності щось змінити, по-іншому ж думають дуже мало людей — максимум 3%. І все ж моніторинги свідчать, що, хоч й повільно, але громадська активність у нас зростає. Це виявляється у збільшенні кількості людей, які є членами громадських організацій, політичних партій.
— 66% українців вважають, що подолати хабарництво та корупцію в Україні не дає відсутність політичної волі керівників держави. Чи є це свідченням того, що люди знімають з себе відповідальність за те, що самі дають і беруть хабарі?
— Ми проводили різні опитування стосовно хабарництва і дійшли висновку, що люди вважають хабарниками далеких від себе осіб. Тобто чим вища посада людини, її в більшій мірі будуть звинувачувати в хабарництві й навпаки: власні дії або дії найближчого оточення сприймаються з розумінням. Має місце така подвійна мораль. А ще люди вважають, що наші хабарі — не хабарі, бо вони — дрібні, великі ж хабарі великим людям — то вже хабарництво... Коли йдеться про політичну волю, то люди мають на увазі що «ви там спочатку наведіть порядок, а ми не приєднуємося». Це, мабуть, є найбільшою психологічною проблемою в подоланні корупції в Україні. Адже неможливо боротися на якомусь одному фронті — моральний стан суспільства та спосіб оцінки владних і власних дій має змінюватися в цілому.
ДУМАЄМО ПО УКРАЇНСЬКИ
— Згідно з опитуванням, 52% громадян вважають, що «становище української мови за роки незалежності покращилося, розширилися сфери її вживання». Але це не відповідає дійсності...
— Це — яскравий приклад того, що масова та індивідуальна свідомість не завжди точно відображає об’єктивну реальність, а швидше реагує на те, що створюється в інформаційному просторі. Аби оцінити стан функціонування, наприклад, українського книговидавництва, інформації в нашому просторі обмаль, літературою цікавиться обмежене коло осіб. Натомість, говориться про насильницьку українізацію, витіснення російської мови. Якщо така інформація мусується, в людей складається враження, що в ситуації з українською мовою за роки незалежності сталися позитивні зміни. І тут теж є суперечності, оскільки за російську мову як державну і за українську мову як таку, що потребує захисту, в Україні виступає однакова кількість людей... Протиріччя є й у питанні ставлення до приватної власності. Так, 64% опитаних вважають, що великі підприємства не потрібно приватизовувати, бо вони принесуть державі великі прибутки — і в цей же час 41% громадян переконані, що влада має стимулювати людей до володіння приватною власністю. У свідомості українців дуже часто існують суперечливі настанови: все залежить від контексту і певної ситуації, при бажанні можна актуалізувати певну настанову. Щодо суджень про великі підприємства, то йдеться про те, що «воно точно не може належати мені, тому я проти того, аби хтось один захоплював те, що наші діди будували». З іншого боку, «я теж хочу мати свою справу, хочу отримати свою частку», тому друге судження теж користується значною підтримкою.
— На вашу думку, чи втримає свій досить високий рейтинг Юлія Тимошенко завдяки крокам, які наразі робить?
— Можна говорити, що люди, які голосували за неї, вірять що вона дотримається своїх обіцянок. Частка прихильників прем’єра може навіть збільшитися за рахунок того, що в нас завжди є певна кількість людей, схильних довіряти владі — вони завжди провладно налаштовані... Але проблема в тому, що коли наші політики формулюють до народу месиджі, то не перевіряють, як це можуть сприйняти й оцінити люди, адже у людей є певне розуміння того, що можливо зробити, а що — ні (підняти рівень зарплат, повернути вклади тощо). Тому в запровадження погодинної оплати праці шахтарів люди будуть вірити, стосовно ж повернення вкладів — тут більш стримане ставлення. При цьому підтримка дій влади дуже залежатиме від політичного кольору: ті ж шахтарі можуть не сприймати Тимошенко, бо вона «не наша», значить — там має бути якийсь «підвох».
— Як подолати такий поділ на «своїх — чужих»?
— Комітету виборців України необхідно проводити роз’яснювальну роботу серед громадськості. Також самі політики мають вийти зі стану війни, яку вони один одному оголосили. Наприклад, лідери БЮТу часто говорять мовою «яструбів» — що хтось є комусь ворогом. Чим сильнішою буде така риторика поділу, тим менше шансів, що ситуація зміниться. Звісно, вона може загострюватися під час виборів, але в усі інші періоди політики мають визначити загальну мету і використовувати здорову критику.
