Фільм «Борат!...», точніше виконавець головної ролі в ньому, британський комік Саша Коен, отримав приз «Золотий глобус» за кращу чоловічу роль. Вище «Глобуса» в голівудькій ієрархії нагород тільки «Оскар», але номінування чи навіть здобуття статуетки нічого принципово не змінить: провокація більш ніж вдалася. Іншими словами, зроблене Коеном сприйняли абсолютно серйозно. А це — мрія будь- якого жартівника. І дійсно, надзвичайно серйозне ставлення до цієї, скажімо так, не самої видатної стрічки, об’єднало людей абсолютно різних професій і далеких країн. Бізнесмени в Америці відмовилися випускати фільм у широкий прокат, тож він вийшов у прокат обмежений і став касовим рекордсменом. Російські дистриб’ютори вчинили так само — і вже незабаром ятки з відеопродукцією по всьому колишньому СРСР були завалені піратськими дисками «Бората» одразу в кількох варіантах дубляжу, у відмінній якості, на будь-який смак. Політики в Казахстані і Росії піддали фільм нищівній критиці — і зробили його відомим навіть там, де і сам Коен не сподівався. Інтелектуали від кіна та журналісти дали «Глобуса» — і тою золотою цеглиною остаточно завершили вежу успіху, котра піднесла худорлявого британського балясника на запаморочливу висоту. І падати йому звідти навряд чи буде боляче. Бо він майже нічого не зробив для того, щоб туди видряпатися. Все зробили за нього.
Сам фільм практично нічим не відрізняється від звичних коенівських шоу — одне з них мені випало побачити раніше. Коен старанно відпрацьовує маску просторікуватого, дурнуватого і злодійкуватого казахського журналіста Бората Сагдієва. Обов’язкова наявність тварин, колоритного жіноцтва, чоловіків з фізичними та психічними вадами. Жарти тут значно, значно нижче пояса. Так би мовити, порно-фекально-кримінальні, і дуже рідко — смішні. Але, судячи з усього, Коен прагне не насмішити, а розізлити якомога більше людей. І ці люди не казахи. Вони — американці.
Бо, насправді, історія про незграбного азіата, що їде через всю Америку, є втіленням давнього сюжетного прийому з простаком, якого автор запускає в певне середовище заради викриття прихованих вад тої спільноти. Простак не має жодних злих намірів, він абсолютно щирий, він буквально сприймає всі писані і неписані закони незнайомої країни і намагається їх виконувати. І тим самим доводить всю ситуацію до абсурду, а цивілізованих господарів змушує показати своє справжнє обличчя. Ось таку процедуру автори фільму і проробляють з усіма американцями, що трапляються їм на шляху, виставляючи їхнє суспільство просякнутим метастазами ксенофобії, зверхньості, невігластва, розбещеності та елементарного глупства. І те, як Коен-Борат представляє Казахстан, де п’ють верблюжу сечу, в машини запрягають коней і кохаються з власними сестрами, — звичайно, стосується не цієї країни, а неосвіченої пихи багатьох жителів США, чиї уявлення про зовнішній світ не надто далекі від подібних пасажів.
Так що одна відома російська компанія, чия назва починається на «ге», а закінчується на «міні» («міні», як відомо, перекладається як «мало» — в даному випадку, напевно, це стосується кількості чи то здорового глузду, чи то відчуття гумору, чи ще чогось), перекривши шлях «Борату» в прокат і Росії, і України, вчинила саме так, як очікував від неї Коен. Цілком по-американськи, тобто по-дурному. Але сміятися над прихильниками заборон — гріх. Їх треба жаліти. Бо в подібних структурах, вочевидь, віслюки не тільки тягають машини. Але і працюють на більш високих посадах…
