На одній з обласних нарад тваринників Тернопільщини у вересні прозвучала така статистика — поголів’я великої рогатої худоби нині у краї майже на 16 тисяч менше, ніж після Другої світової війни, коли гітлерівці масово вивозили худобу до Німеччини. Проблема зменшення поголів’я великої рогатої худоби притаманна всій Україні, й Тернопільщина за показниками серед інших регіонів займає середину. Проте, якщо розглядати область на фоні показників минулих років, коли тваринництво було однією з профільних галузей, і одинадцять років підряд до часу незалежності України область продавала за рік по 605 тисяч тонн молока і 117 тисяч тонн м’яса, сьогоднішні цифри шокують. Розвалені ферми стали сумною реальністю вітчизняного тваринництва.
Усе це наслідки фанатизму, з яким йшло розформування колективних господарств, починаючи з 1994 року, та незваженої політики держави. Під час приватизації масово вирізали худобу, віддаючи м’ясо під заставу банкам. Нові ж інвестори розвалювали ферми як не потрібні для їхнього бізнесу. Тернопільщина — одна з перших, де знищили матеріальну базу колгоспів.
Але якщо колгоспи з фермами залишилися у минулому, то селяни продовжують утримувати велику рогату худобу в своїх господарствах. Вона здавна заслужила статус годувальниці родини, а надто за умов масового безробіття на селі корови є в кожного доброго господаря. Після занепаду тваринницької галузі селяни-одноосібники стали головними постачальниками молока для вітчизняної молокопереробної галузі, адже 90% поголів’я ВРХ знаходиться саме в селянських господарствах. Проте зі вступом до СОТ, яка вимагає від кожного господарства утримувати щонайменше 16 корів, наші селяни не в змозі забезпечити потрібної якості продукту. Виручити їх можуть сільські кооперативи — кажуть фахівці тваринницької галузі. Так би мовити, спільний котел і забезпечуватиме вимоги СОТ, і допоможе захиститися від монополістів — молокопереробних підприємств, які нині самі встановлюють закупівельні ціни. Можна буде вигідніше продати молоко, аніж пропонують селянам закупівельники: адже красна ціна за літр продукту у сезон «великого молока» — 1 гривня, у зимовий період — 1,5. Триста гривень прибутку не виправдовують затрачені на утримання корови кошти і працю.
На Тернопільщині такі кооперативи, в першу чергу, планують створити у Кременецькому районі — одному із районів області, де в одноосібних господарствах утримують корів найбільше — 12,5 тисячі. Улітку жителі сіл Млиновець, Бакіт і Хотовиці цього району намагалися відвоювати більшу за 1 гривню ціну у Кременецького молокопереробного заводу, куди вони здають молоко, проте страйк селян не дав ніяких результатів. Через відпущені державою граничні ціни на закупівлю молока і м’яса селянин залишається при своїх інтересах. То ж тепер і в одноосібних господарствах кількість корів зменшується. Якщо брати до уваги фермерські господарства, де утримують більше трьохсот корів, а отже такі сільгосппідприємства дають прибуток молокопереробній галузі (їм і закупівельні ціни молокозаводи пропонують вищі, ніж селянам-одноосібникам, майже у два з половиною рази), то їх в області лише сім. До 90-х років поголів’я корів у колективних господарствах становило майже 170 тисяч.
— Поки держава не «прокинеться», тваринницька галузь й надалі занепадатиме, — зазначає заступник начальника головного управління агропромислового розвитку Тернопільської облдержадміністрації, начальник управління з виробництва сільськогосподарської продукції Євген Молочник. — Якщо порівняти 90-ті й 2008 рік, то у 90-му в області налічувалося майже 970 тисяч голів великої рогатої худоби, з них — 330 тисяч корів. Нині ж в області маємо 230 тисяч ВРХ, у тому числі 130 корів. Колись в кожному колгоспі було не менше 20 корів на 100 гектарів сільгоспугідь. Практично у кожному господарстві була ферма, і врахуйте, що в кожному районі — від 17 до 25-ти господарств, і всі займалися тваринництвом. Але якщо раніше більша кількість корів утримувалася в сільгосппідприємствах, то на сьогодні маємо менше десяти тисяч корів у сільгосппідприємствах і 120 тисяч поголів’я у населення. Спад продовжується дуже різко, а це викликає тривогу, і поки не буде державної підтримки, вести розмову про подальший розвиток галузі тваринництва досить важко. Усім сьогодні зрозуміло, що тваринництво стало заручником бізнесових структур. Йдеться про банки, де господарства брали кредити. Раптовий спад поголів’я відбувся у 1994 році. Господарства перефразовувались в інші форми, прийшли інвестори, яким тваринництво було невигідним. Практично усю худобу повирізали. І спад у тваринництві продовжується уже 15 років стабільно в усій державі. Загалом в Україні поголів’я ВРХ зменшилося в 4,1 разу.
Фахівці майбутнє галузі вбачають за крупнотоварними фермами. Додало оптимізму сільгоспвиробникам прийняття Кабінетом Міністрів України 20 серпня цього року постанови «Про розвиток галузі тваринництва». На Тернопільщині вже розробили і впроваджують програму розвитку молочного скотарства до 2015 року, яку розробили згідно з цією постановою Кабміну, де заплановане різке збільшення поголів’я ВРХ. Але треба наполегливо попрацювати три—п’ять років, щоб відновити поголів’я. А нині в області немає жодного племінного господарства, тоді як раніше воно було у кожному районі краю.
— Нині не можливо купити нетеля в цілій Україні, — розповідає заступник головного начальника головного управління агропромислового розвитку Тернопільської облдержадміністрації. — А за кордоном, наприклад, у Німеччині, один нетель коштує 2 тисячі євро. Але й у Європі мало де залишилося племінне поголів’я. Наші східні сусіди росіяни уже наперед проплатили за ще ненароджених телиць, і для нас це створило велику проблему.
Не зважаючи на труднощі, на Тернопільщині знайшлися добрі господарі, які прагнуть відновлювати тваринництво, розробляються перспективні інвестиційні проекти. На сьогодні у 18 господарствах планують найближчим часом розпочати будівництво великих товарних комплексів практично з нуля. Перший приклад — товариство «Агрорось» у Підволочиському районі, де побудують молочний комплекс на тисячу корів із закритим циклом до виготовлення кінцевого продукту. Уже почали розбудовувати інфраструктуру. Спеціалісти підприємства переймають досвід, зокрема, у Канаді. У кінці жовтня поїдуть до Ганновера, де планується сільськогосподарська виставка. Непогані перспективи має товариство «Бучачагрохлібпром». Є розроблений українсько-чеський проект на будівництво молочного комплексу на 4 тис. голів ВРХ. Наступного тижня завезуть 200 нетелів з Угорщини у Підгаєцький район. У Кременецькому районі Українська молочна компанія планує будувати комплекс на 5 тис. голів. Кошти у розбудову цих крупнотоварних ферм будуть вкладати вітчизняні інвестори.
Для того, щоб реанімувати тваринницьку галузь, окрім матеріальної бази потрібні висококваліфіковані спеціалісти. Але досвідчених фахівців в області мало, а молодь не зацікавлена здобувати сільськогосподарські професії. Тому один з виходів із ситуації — будівництво молочних комплексів.
— Наша делегація, яку я очолював, їздила у Чернігівську область, — розповідає Євген Молочник. — Ми ознайомилися з роботою молочних комплексів, різними схемами, типами молочних ферм. Нещодавно ми приїхали із Шацького району Волинської області, де вивчали роботу молочного кооперативу. З цією ж метою побували і в Чернівецькій області. На створенні сільських кооперативів ми теж повинні зробити наголос. Сьогодні увесь світ працює на кооперативній основі. Є перспективи — продукція тваринництва має і буде мати попит. А одна з умов СОТ — ми повинні виробляти екологічно чисте, якісне за всіма показниками молоко.
Для того, щоб тваринництво зрушилось з мертвої точки, потрібно, щоб усі п’ятнадцять пунктів постанови «Про розвиток галузі тваринництва», були відображені в державних реаліях. Зокрема, йдеться про розробку комплексних програм розвитку молочного скотарства до 2015 року в усіх регіонах, виділення земельних ділянок для будівництва ферм, створення сприятливих умов для закупівлі племінного поголів’я за кордоном, техніки для обслуговування тваринницьких приміщень, зміну митної політики, допомогу фермерським господарствам у виділенні довготривалих кредитів зі стовідсотковим відшкодуванням процентних ставок державою.
— Це була б величезна підтримка, — наголошує Євген Молочник. — А ще особисто я вважаю, що розвиток тваринницької галузі стримує невизначеність в земельних питаннях. Сьогодні орендатор, який орендує енну кількість землі, збудувавши молочний комплекс на тисячу корів, вклавши у нього 15 мільйонів гривень, — не застрахований від того, що завтра можуть прийти доброзичливці, які пообіцяють людям на центнер чи два більше орендної плати і, як результат, — може відбутися розірвання угод. Тобто повинен бути прийнятий закон, який би захистив від рейдерства, щоб орендатор був упевнений, що після укладання угоди на використання землі на 15 — 20 років у його господарювання ніхто не втручатиметься. Це одне з основних питань, — наголошує Євген Молочник.
Ще одне з питань, що хвилює тваринників, — державні дотації для здавачів худоби.
— Програми фінансової підтримки сільгоспвиробників та населення ледь запрацювали з 2001 року. Але уся біда в тому, що вони щороку міняються, доповнюються і завжди так розробляються, що на шкоду, а не на сприяння товаровиробникові. Потрібно розробити єдину програму не на рік, а як мінімум хоча б на п’ять років. Поки такої програми не буде, важко говорити про подальший розвиток галузі тваринництва. Але, на мою думку, найдоцільнішою була б одна програма, яка б передбачала фінансову підтримку у розмірі 8 — 10 тисяч гривень на одну корову. І це був би вихід зі ситуації. Стався б різкий величезний перелом в галузі тваринництва. Не потрібно було б ніяких дотацій. Нині дотації на високовагову худобу становлять 2 гривні 90 копійок за кілограм. Якщо раніше була здавальна вага великої рогатої худоби 390 кілограмів для отримання дотації, то зараз вистачає 330 кілограмів живої ваги. На перший погляд, це добре, але реально це означає масове вирізання поголів’я. Особисто я противник цієї програми, — заявляє заступник головного управління агропромислового розвитку Тернопільської облдержадміністрації, начальник управління з виробництва сільськогосподарської продукції Євген Молочник.
Такі невеселі реалії нашого тваринництва. З ними Україна і вступила до СОТ. І, якщо держава й надалі не приділятиме належної уваги галузі та ігноруватиме прийняті закони, то конкурувати на світовому ринку наші тваринники не зможуть, а українцям доведеться споживати м’ясо-молочні продукти лише закордонного виробництва...
