Єдиний момент — коли український народ є запитаним — це вибори. Політики починають себе продавати, а населення купувати. Але, схоже, що на майбутніх дострокових парламентських виборах українського виборця чекає черговий політичний «секонд хенд». Усі ті ж обличчя, партії, блоки, тільки в добре перетасованій колоді. Тому народу залишається вибирати з усіх зол менше. Але чи має можливість виборець впливати на хід передвиборної кампанії на запропонованому ним ринку виборів? Чи може народ запропонувати політикам своє бачення політичного устрою країни? У черговий раз «День» звернувся з такими питаннями цього разу до регіональних експертів.
Олександр ХОРУЖЕНКО, Директор Центру досліджень регіональної політики, Суми:
— Треба просто йти і проголосувати. Вимоги не змінилися — це виконання передвиборних обіцянок. Я б порадив виборцю: якщо тебе зрадили — більше не голосуй за цю політичні силу. І назви тут не грають суттєвої ролі. А інша порада — голосувати за нових. На кожних виборах завжди є два-три нових політичних проекти. Завжди є нові люди, за яких і треба віддати свій голос. Ніхто вже під ці вибори 7 грудня законодавство змінювати не буде. Симпатичною видається ідея про систему регіональних відкритих списків, оскільки це був би механізм, по-перше, оновлення регіональних політичних еліт, а по-друге, зробив би політичний процес в цій країні не таким моноцентричним. Проте сам факт змін виборчого законодавства, особливо на локальному рівні, суттєво вплинув би на можливість приходу в політику більш відповідальних людей.
Віктор РАДЧУК, політолог і політтехнолог, Житомир:
— Говорити про український народ як про щось єдине або монолітне наразі не доводиться, тому що країна знаходиться тільки на початку розвитку громадянського суспільства. Єдиним виявом влади народу в умовах нинішньої політичної кризи може бути явка або неявка на вибори. Це єдине, що буде реально легітимізованим і очевидним. Певні сегменти суспільства ставитимуть владі й партіям певні умови на майбутнє — це відкриті виборчі списки, тобто можливість суворого контролю за їхнім наповненням, а зараз більш чіткі й пізнавані програми. Щодо останнього, то необхідно домагатися, щоб партії оголосили про свої найперші головні кроки, які збираються зробити у владі, і це повинні бути дві-три тези щодо програмних завдань, які б були зрозумілі людям і в реальність яких вони могли б повірити. Можна по-різному ставитись до імперативного мандату, але в наших умовах з позиції рядового виборця відповідні законодавчі положення повинні бути навіть більш жорсткими, тому ще це буде дисциплінувати народних депутатів. Тому я вважаю це наріжним каменем вимог суспільства, щоб не було політичних криз. Але, на жаль, у нас думка народу може бути схожою на голос волаючого у пустелі, бо партії не розуміють залежності своєї поведінки від майбутньої виборчої долі. Тому народ може вимагати багато чого, і до нього ніхто не буде прислуховуватись, і тоді народ не буде чогось вимагати. Тобто ситуація входить у колапс, і може дійти до тієї точки, коли маса захоче диктатора, можливо, освіченого диктатора. Така ідея зараз надзвичайно популярна. І коли люди приходять до таких печерних висновків після помаранчевих подій, це свідчить про недолугість наших політиків — виходить, що вони безсоромно обманули народ.
Щодо виборчого законодавства: якщо б скасували вимогу 50-відсоткової явки людей, то мали б зразок двопартійної системи. За таких умов не треба буде штучно «підтягувати» якісь цифри, і пройдуть насамперед нинішні найбільші парламентські партії, які також зберуть найбільше відсоткових бонусів, а навколо них будуть групуватися сателіти з трьома — п’ятьма відсотками голосів. Але головною метою такого закону є те, щоб вибори відбулися, і їх ніхто не міг би опротестувати. Думаю також, що сам процес проведення виборів у нас не такий вже поганий, але, враховуючи те, що Державного реєстру виборців у нас немає, це відіб’ється на його якості. З огляду на стислі терміни, кампанія буде надзвичайно спрощеною, навіть карколомно, і ніяке виборче законодавство тут нічого не додасть.
Дарія ЧУБАТА, голова Тернопільської міської організації Всеукраїнського об’єднання «Просвіта»:
— Якщо б у законодавстві передбачити, що вибори мають відбуватися не за списками, а за конкретними особами, яких народ пропонує, отоді, можливо, і був би більший порядок, тому що кожен депутат відповідав би за свій авторитет, за свою цілеспрямованість у досягненні мети і, напевно, не було б такого розбрату у Верховній Раді. Якщо закон передбачатиме притягнення до відповідальності тих депутатів, які не впоралися зі своїми обов’язками, тоді, можливо, вони будуть і почувати себе більш відповідальними перед народом. Це по-перше. По-друге, якщо закон передбачатиме відкликання депутата на території, де він обирався, то тоді він теж буде знати, що його авторитет падатиме, а відповідно — він не матиме і можливості зробити те, що передбачав. Не потрібно ніяких списків, які «затуманюють обличчя виборів», бо перших п’ять кандидатів, припустимо, люди знають, а усіх решту? Ніхто ж не знає, хто буде «прикриватися» тими першими особами. Нехай навіть ті перші особи будуть і найдостойнішими, але якщо я голосую за певну людину, причому я її знаю достеменно — то, певна річ, тоді буде якийсь порядок.
Костянтин ЗАТОНСЬКИЙ, кандидат філософських наук, Донецьк:
— На мій погляд, якщо говорити чесно, то до завдань і вимог народу зараз будь-які партії мало прислухаються. А насправді уникнути політичної кризи нескладно — досить виконувати найпростіші завдання, які ставлять перед політиками українці: піклуватися про підвищення життєвого рівня людей, підвищення їхнього добробуту, і виявляти це в конкретних справах. Якщо бути послідовним у цьому питанні, то створення могутньої держави не за горами. Зрештою, якими засобами ця турбота досягатиметься, широкі маси громадськості абсолютно не обходить. Людям важливий результат.
Але, повторюся, я, на жаль, не впевнений, що серйозні, великі політичні гравці в Україні прислухатимуться до веління народу. Скоріше за все, на цих виборах, як і раніше, вони будуть просто виконувати свої програмні завдання і з ними йти на вибори. І загалом, будь-яку передвиборну програму будь-якої політичної партії вже зараз можна відтворити з точністю до коми.
Чи може зміна виборчого законодавства вплинути на якість ходу виборів? Тут можна сперечатися, бо в кожній системі виборчого права є свої плюси й мінуси — і в мажоритарній, і в змішаній, і в пропорційній. Що краще для України? На мій погляд, звичайно, краще для нас — застосування мажоритарної схеми, або ж хоча б змішаної. У такому випадкові це вплине на якість самої виборчої кампанії: люди зрозуміють, що після виборів вони зможуть реально впливати на своїх депутатів шляхом загрози відкликання їх із Верховної Ради. Тоді люди зможуть звертатися не до абстрактного парламенту чи до голови ВР, а прямо до свого депутата і контролювати, як він виконує вимоги як груп населення, так і кожного виборця зокрема.
Володимир ПРИТУЛА, керівник Кримського незалежного центру політичних дослідників та журналістів:
— Загалом, перш ніж відповісти на це питання, слід собі чітко уявляти: як саме народ може пред’явити свої вимоги політичним партіям, тим більше саме зараз, коли до виборів залишилось менше 60 днів, крім самих виборів, звичайно? Тим більше в умовах такого неякісного законодавства. У нас є такий механізм? Я не знаю про нього. І допустимо, зібрався народ — збори виборців, преса, громадські слухання, тощо — пред’явив якісь претензії партіям, і що далі? Вони послухались, кинулись вставляти ці вимоги в свої програми, чи що? Це дуже складне питання. Зрозуміло, що такий механізм має бути, але в нас сьогодні, крім одного — не голосувати за ту чи іншу партію — я іншого дієвого механізму просто не бачу.
Зрозуміло також, що такий механізм — пред’явлення вимог народу до партій — повинен бути, і такий процес повинен відбутися, але й тут є багато складнощів. Ми живемо в умовах, коли ще не завершились ні процес формування держави, ні процес формування єдиної політичної нації в Україні, отже, постає питання — чи можуть ці вимоги, по-перше, самі бути консолідованими, по-друге, чи можуть вони бути висунутими консолідовано, за умови, що частина нашої політичної нації — не велика частина, але вона є! — не бажає становлення української держави і українського народу, української культури, тощо — і все робить для того, щоб затримати цей процес.
Тому ми маємо складну реальність — до нових позачергових виборів не готове ні законодавство, ні політики, ні народ, ні держава. Крім того, вибори оголошені в час, коли перед країною, перед державною, перед політичною нацією стоїть дуже багато внутрішніх та зовнішніх загроз. Ми мали надію на те, що багато зовнішніх загроз зніме надання Україні в грудні ПДЧ в НАТО, однак тепер в нинішній ситуації, коли Україна на момент цього рішення не матиме парламенту, чи наважиться хтось в світі на таке відповідальне рішення?
Дуже важливе питання тут — рівень і якість виборчого законодавства. Як показали минулі вибори, на основі нинішнього закону вони не дають помітного покращення політичної ситуації, отже, перш за все, слід би було надати цим виборам нової правової основи, але тепер і це навряд чи можливо.
Тим не менше, законодавство слід наближати до європейських стандартів, і вибори проводити треба, тому їхні підсумки в такій ситуації будуть залежати виключно від позиції народу. Кожен виборець мав би проаналізувати і вирішити для себе: буду голосувати тільки за тих політиків, за ті партії, які не обманювали народ до цього, які виконували свої обіцянки, які піклувалися про народ, про державу, про її майбутнє, про стабільність, про підвищення добробуту. Якщо є такі партії — то голосувати слід тільки за них...
