Ліберія — невелика й багатостраждальна країна на заході Африки. Її тримільйонне населення багато що пережило на межі тисячоліть: державний переворот 1980-го, 10-літній період воєнної диктатури сержанта Семюеля Доу, дві громадянські війни, жертвами яких стали 200 тисяч людей. Ціле покоління ліберійців виросло в умовах війни й економічної катастрофи.
Саморуйнування країни вісім років тому зупинили миротворці ООН — завдяки ним склали зброю понад 120 тисяч бойовиків. Із тих, хто приєднався до цієї шляхетної місії, було й є багато українців — військових та правоохоронців. Тому про нелегкі будні українських військових – вертолітників-миротворців у Ліберії — в інтерв’ю з командиром нинішньої 16-ї ротації 56-го Окремого вертолітного загону ЗС України, полковником Петром ПЛІСОМ.
- Яка на сьогодні ситуація в країні, де ви виконуєте миротворчі завдання? Які моменти викликають тривогу? У цілому спокійно, чи ні?
- Протягом останніх восьми років війська ООН разом із силовими структурами Ліберії зробили чимало для змін у житті пересічних ліберійців. Миротворчі контингенти забезпечили мирне проведення виборів президента, є також значний прогрес у становленні верховенства права, підтримки розвитку державних інституцій, стабілізації ситуації в країні, а також безпеки вздовж кордонів. Люди претендують на мир і процвітання. Політична напруженість і суперечки потроху стихають. Головним питанням, що визначає безпекову ситуацію в країні на даний час, є «питання біженців», а також перебування на кордонах поодиноких озброєних груп. Ліберія також належить до числа країн, які, незважаючи на власні проблеми, залишили свої кордони відкритими і ділилися своїми мізерними водними, земельними й іншими ресурсами з тими, хто постраждав від наслідків озброєного насильства. На сході Ліберії, поблизу міста Зведру, є табір біженців СолоКемп, у якому розмістилися так звані івуарійці. Вони залишили Кот-д’Івуар в наслідок конфлікту і вони живуть тут у вигнанні вже не перший рік. Не зважаючи на скорочення кількості (з 135 до 68 тис.) офіційно зареєстрованих біженців із Кот-д’Івуару на території східних графств Ліберії, силові структури обох країн не мають можливості повністю контролювати ситуацію на кордоні. За цими цифрами стоїть щось більше, ніж просто статистика: це конкретні люди і сім'ї, у яких докорінно змінилося життя, громади були знищені, а майбутнє залишається неясним... Тому керівництво Місії ООН у Ліберії намагається спільними зусиллями домогтися мобілізації політичної волі щодо попередження і припинення конфліктів, що викликають потоки біженців в цю країну. До того ж ситуацію у цих прикордонних графствах доводиться контролювати з повітря саме українськими бойовим двадцять четвіркам з метою демонстрації сили для незаконних озброєних формувань. Крім того, негативний вплив на подальший розвиток обстановки у регіоні має ситуація щодо оголошення (30 травня цього року) обвинувачення колишньому президентові Ліберії Чарльзу Тейлору. Нещодавно йому було винесено вирок – позбавленя волі на 50 років. Він був одним із організаторів збройного угруповання «Революційний об’єднаний фронт» (RUF), що діяло на території Сьєра-Леоне під час громадянської війни. Через наявністю прибічників колишнього президента Місія ООН у Ліберії прогнозує можливе загострення ситуації як на території Сьєра-Леоне, так і Ліберії. Оонівські спостерігачі здійснюють моніторинг ситуації в країні з метою вчасного реагування на можливі загрози, що можуть виникнути. Ймовірність всіляких випадковостей не може бути повністю виключена і в нас, тому маємо бути готові до дій.
- Петре Даниловичу, будь ласка, що ви вкладаєте в поняття - діяльність щодо дотримання миру в Ліберії?
- Якщо говорити про діяльність з дотримання миру в Ліберії українського вертолітного загону, то вона, на моє переконання, є одна з найбільш ефективних інструментів, наявних у розпорядженні командування штабу Місії для надання допомоги країні, яка досі переживає складний період виходу з конфліктної ситуації. Не виникає сумніву, що всі миротворці в Ліберії гарантують безпеку, політичну підтримку і сприяють будівництву миру в країні, що поступово виходить з кризи. У своїй діяльності з дотримання миру ми керуємося трьома основними принципами це – згода сторін, безпристрасність, незастосування сили – лише у разі самооборони і захисту мандату. Звісно, що сьогодні багатопрофільні операції з дотримання миру в Африці проводяться не лише в інтересах гарантування миру й безпеки, а й з метою сприяння політичному процесові, захисту цивільних осіб, роззброєння, демобілізації і реінтеграції колишніх комбатантів, в наданні допомоги щодо організації виборів, захисту прав людини та відновленні законності. І все це є пріоритетним також і для Ліберії. А гарантувати успіх сьогодні не може ніхто, оскільки діяльність з дотримання миру здійснюється зараз в складних як у фізичному, так і в політичному плані умовах. Проте за вісім років, завдяки перебуванню в Ліберії українського вертолітного загону, Місія ООН в цій країні домоглася значних успіхів, й це неодноразово відзначали її керівники.
- Більше ніж півроку триває служба контингенту ЗС України у складі 16-ї ротації 56-го Окремого вертолітного загону місії ООН у Ліберії. Що зроблено за цей проміжок часу. Чи можна підбити перші підсумки?..
- За час перебування в Африці склад українського контингенту зазнав уже шістнадцять ротацій. У мене – шоста. Спекотний та вологий африканський клімат продовжує випробовувати українських військовослужбовців на знаходження спільної мови з народом іншої релігійної культури та на здатність працювати у багатонаціональній Місії за оонівськими стандартами. На сьогоднішній день наш підрозділ гідно виконує поставлені завдання. Ще на початку нашої служби в Ліберії миротворці авіаційної групи успішно завершили свою місію у демократичній Республіці Кот-д’Івуар і всі живі й здорові повернулися у місце постійної дислокації. У січні цього року місяці дев’ять вертольотів успішно забезпечили повітряне прикриття та охорону інаугурації президента Республіки Ліберія. Українські пілоти в той день долали відстань до 800 км, а середня тривалість польоту становила близько чотирьох годин. Це велике навантаження... До виконання цих завдань було залучено 170 військовослужбовців та понад 20 одиниць техніки. Тоді до Ліберії прибуло багато керівників із ООН, офіційних представників із африканських країн-сусідів, зокрема держсекретар Сполучених Штатів Америки. Загалом, ситуацію в Ліберії ще не можна назвати стабільною. Незважаючи на те, що президента цієї країни Еллен Джонсон-Серліф переобрали на другий термін, дуже багато ліберійців не задоволені повільними темпами економічного відновлення країни... Тому цілком можна зрозуміти місцевих жителів, які – не вирізняючись особливою освіченістю – вважають, що війська (UAU UNMIL за місцевою класифікацією) – це гарантія їхнього мирного існування.
Погодьтеся, що ми – військові, в цій країні є сильним стабілізуючим чинником. І це нещодавно підтвердив командуючий силами ООН генерал-майор Мухамед Халід. Перебуваючи нещодавно у базовому таборі він зазначив, що українська авіація, а особливо бойові вертольоти – це дуже вагомий військовий компонент сил місії ООН в Ліберії.
Командувач силами ООН у Ліберії генерал-майор Мухамед Халід:
– У ваших руках повітряна мобільність усіх військових контингентів UNMIL. Щоразу, коли перебуваю на борту ваших вертольотів, під час робочих поїздок до військових контингентів, які дислокуються у найвіддаленіших куточках Ліберії, я відчуваю впевненість, професіоналізм і майстерність дій кожного з екіпажів.
- Що, на вашу думку, було б доцільно ввести додатково в програму підготовки наступної ротації?
- Професіоналізму нам не бракує. Але необхідно чимало докласти зусиль до формування і включення до складу екіпажу вертольоту, який виконує бойові завдання з патрулювання державного кордону Ліберії, двох підготовлених повітряних стрільців. На сьогодні такі посадові категорії штатом не передбачено. З метою оперативного виконання зазначених заходів мені відомо, що така підготовка вже розпочалася у наступній – 17-й ротації.
Щоб показувати свою роботу, переконувати колег з інших контингентів і вільно спілкуватися, необхідно знати іноземну мову. На жаль, в цьому ми дещо поступаємось іншим.
- Петре Даниловичу, з 26 грудня, торік, особовий склад 16-ї ротації розпочав свою миротворчу місію. За цей проміжок часу льотний склад виконав 1600 польотів із загальним нальотом 2500 годин, українськими вертольотами перевезено понад 8 тис. пасажирів і майже 180 т вантажу. Погодьтеся, людям, далеким від авіації, ці всі цифри мало про що говорять.
- Ось уже восьмий рік поспіль, починаючи з січня 2004 року, в Ліберії працюють наші авіатори 56-го окремого вертолітного загону Збройних сил України. Наш загін щодня забезпечує виконання завдань місії на території Західної Африки, що простягається на понад 1000 кілометрів. Завдання залишаються незмінними – це повітряна розвідка та бойове патрулювання територій вздовж кордонів Республіки Ліберія з Кот-д’Івуаром, Сьєрра-Леоне та Гвінеєю, супроводження переміщення наземних військ UNMIL. Саме бойові ударні вертольоти Мі-24П виконують такі польотні завдання виключно по два вертольоти. Наші десантно-транспортні «вісімки» доставляють повітрям гуманітарні вантажі й провізію у найвіддаленіші куточки непрохідних джунглів країни, здійснюють медичне транспортування та евакуацію постраждалих. На безліч маршрутів і посадкових майданчиків, на які доводиться виконувати приземлення часом у складних умовах африканських тропіків, вимагає від льотчика філігранної майстерності та чіткої злагодженої роботи всього екіпажу. До того ж, без вихідних і свят 2-4 екіпажі несуть постійне чергування в режимі «STANDBY» (очікування) і «SARSTANDBY» (пошук і рятування) – сорока і тридцяти хвилинна готовність до виконання позапланових польотів за завданням центру повітряних операцій Місії. До 10–11 бойових машин злітає в повітря для виконання завдань, що надходять із оперативного центру управління авіацією місії, перебуваючи в небі 3–5 годин. Бойову роботу здійснюють у двох напрямах: RIA – міжнародний аеропорт Робертсфілд, що за 60 км від Монровії, де й базується загін, та майданчик Грінвілл на відстані 200 кілометрів від базового табору. На ньому постійно перебуває один вертольот з екіпажем та з усім необхідним для автономної роботи.
Саме льотчики тут отримують неабиякий досвід. Середній наліт кожного із них наприкінці ротації становитиме 140 — 150 годин. Основу нашого загону становлять військові льотчики 1-го й 2-го класу, які набули бойового досвіду в Афганістані, Косово, Сьєра-Леоне та Ліберії. Це та категорія вертолітників, яка передає свій досвід та практичні навички пілотування молодій плеяді льотчиків. У складі вертолітного загону завдання виконують 35 пілотів. Серед кращих — досвідчені льотчики-«тисячники» підполковники Володимир Партика, Сергій Дідюра, Олександр Чаплінський, Віталій Цапко, Геннадій Герасименко, Олександр Лісничий, Павло Комишев, Руслан Мельник, майор Володимир Прокопенко та інші. Саме вони виконують найскладніші та найважливіші завдання, які виконує загін. Що таке «польоти в умовах спекотного та вологого клімату». Третина кордонів Ліберії – теплі води Атлантики. Майже стовідсоткова вологість спостерігається тут будь-якої пори року. Накопичена за ніч над землею волога піднімається саме на ту висоту, де зазвичай і працюють наші вертольоти. За такої інтенсивності роботи, у граничних умовах експлуатації, за середньої денної температури повітря +26–33° С та стовідсоткової вологості вертольоти за півтора року майже відпрацьовують свій ресурс.
Нещодавно вперше встановили своєрідний рекорд – в один із днів їх денний наліт становив 42 години 51 хвилину. У небі Ліберії працювало десять гвинтокрилів. Зокрема, на вертольотах Мі-8МТ – майже 36 годин, на вертольотах Мі-24П –поонад 6 годин. За цю добу екіпажі загону перевезли 206 пасажирів і 14 тонн вантажу.
Є в загоні зовсім молоді льотчики, ми їх тут готуємо. Тому потрапити в чергову місію, нехай і у неймовірно важкі умови примхливого екваторіального клімату Ліберії, де європейцям прижитися дуже важко, вже успіх.
На даний час ми підготували сімох льотчиків, які виконали теоретичну та льотну перевірку на отримання класної кваліфікації військового льотчика 3-го класу. Треба скористатися такими можливостями. Але в ідеалі треба прагнути до більшого, ніж просто до отримання додаткових коштів у бюджет Міноборони у вигляді компенсацій від ООН. Суспільство вже добре знає скільки ми тут заробляємо для держави, про це багато пишуть у газетах, розповідають по телебаченню. Але найвищий пілотаж — зуміти взяти з ситуації подвійну, потрійну вигоду. Що ми й робимо, готуючи собі молоду зміну льотчиків.
(Відповідно до двох меморандумів – листів про взаємодопомогу, допомогу щодо надання тривалих авіаційних та авіаційно-транспортних послуг державами – за кожну годину польоту вертольота Мі-8МТ ООН перераховує Україні $2415, за годину польоту Мі-24П - $3600. За рік загін може заробити $18-20 млн. І це тільки за польоти, без урахування компенсаційних виплат.)
- Безпека польотів є найголовнішим для вертолітників-миротворців. Чи були такі нештатні ситуації, які вимагали від особового складу значних зусиль та негайного реагування?..
- Безпека польотів – це основа успішного виконання будь-якого бойового завдання, а бойова підготовка й інженерно-авіаційна служба – абсолютно тотожні поняття. Тому, забезпечення безаварійної льотної роботи за рахунок якісного, грамотного виконання робіт з підготовки авіаційної техніки до вильоту – прямий і надзвичайно відповідальний обов’язок інженерів і техніків загону. Не дарма підрозділ ІАС (Інженерно-авіаційна служба) найчисленніший у загоні, він становить майже чверть від усього особового складу – понад 70 наземних спеціалістів і авіаційних бортових техніків. До речі, на початку нашої ротації на майданчику Гбанга Карі Кемп, що розташований на відстані 300 км від постійного місця базування вертолітного загону, вперше у Ліберії, завдяки злагодженим діям інженерно-авіаційного складу на чолі із заступником командира загону з інженерно-авіаційної служби полковника Сергія Мороза, вперше відбулась заміна авіаційного двигуна вертольоту в польових умовах. Зокрема, під час виконання планових польотів на Мі-8МТ, повертаючись з обльоту майданчиків, при виконанні посадки на зависанні на висоті близько півтора метра спрацював інформатор — «пожежа у лівому двигуні». Здійснивши посадку, екіпаж ретельно оглянув двигун: стало зрозуміло, що він потребує заміни. До місця посадки ми одразу на автотранспорті направили додаткову групу інженерно-технічного складу, а також спецтехніку. Вже за дві доби ми змогли підготували вертоліт до контрольного обльоту. Зазвичай такі ремонти здійснюються на авіаремонтних заводах, інша річ — зробити це якісно в умовах екваторіальної Африки та й ще під відкритим небом. Тож, вважаю, що особовий склад нашого підрозділу набув неоціненного досвіду, виконуючи ці роботи. Під час виконання робіт із заміни двигуна вирішальну роль відіграли саме авіаційні інженери. Це начальник групи обслуговування і ремонту авіаційного обладнання майор Анатолій Пряділя, старший технік групи авіаційного озброєння капітан Сергій Мельник, начальник групи майор Сергій Косенко, старший технік групи обслуговування і регламенту капітан Андрій Скабало, капітан Олександр Чотій, старший авіаційний механік, старший прапорщик Віктор Каптуров, начальник ТЕЧ-ланки майор Ігор Віновський, бортовий технік, капітан Володимир Тарасюк.
Також заслуговує на добрі слова особовий склад аеродромно-технічного забезпечення, під керівництвом підполковника Олександра Кашуби. Робота РАТЗ (роти аеродромно-технічного забезпечення) на «бетонці» вертолітних стоянок розпочинається вдосвіта. Адже до прибуття екіпажів, що вилітають, необхідно перевірити бортові системи, заправити та підготувати до запуску літальні апарати, доставити особовий склад льотної зміни та встигнути багато іншого. Представники транспортного взводу, взводу матеріального забезпечення, відділень водо- і електропостачання забезпечують життєдіяльність загону. Велике навантаження лягає також на плечі особового складу взводу охорони, які зі зброєю в руках цілодобово несуть вартову службу. А в незнайомій країні з непоодинокими загрозами з боку місцевих жителів це накладає додаткову відповідальність за життя підлеглих.
Скажу без перебільшення: наші спеціалісти – це, перш за все льотний склад, інженерно-авіаційна служба, представники тилу і озброєння, медичний персонал, фахівці вузлу зв’язку та радіотехнічного забезпечення – відмінно підготовлені й здатні виконувати будь-які завдання Місії ООН в Ліберії. Словом, тут у Африці, усі 24 години ми належимо тільки службі.
- У яких побутових умовах живе нинішня ротація миротворців?
- Вертолітний загін у Ліберії – це повноцінний військовий організм (загальна кількість становить – 275 військовослужбовців), до штату якого крім льотно-підйомного складу входять усі необхідні підрозділи і служби, що забезпечують щоденну життєдіяльність загону. Місце дислокації містечка – поблизу злітно-посадкової смуги міжнародного аеропорту RIA (Robertsn Iternational Airport).
На сьогодні умови проживання миротворців, є цілком прийнятними. Це одноповерхові житлові приміщеннями для проживання особового складу та зберігання майна загону, їдальні й кількох рядів житлових і секції штабних, так званих корімеків (металопластикові збірні житлові конструкції оонівського стандарту). Всі вони з кондиціонерами, спеціалісти місії нещодавно замінили старі на новенькі: «кандер» у Африці – найліпший «товариш» для миротворця, без них тут важко було б служити.
Табір українських миротворців повністю автономний. Починаючи із забезпечення електроенергією, водою до приготування їжі. Облаштовано їдальню, службові приміщення, душові. Безперервно працюють вдень та вночі генератори, від яких і залежить життєдіяльність загону в таборі і на аеродромі. Лише три рази на добу їх вимикають для обслуговування. Далі робота загону трохи призупиняється, бо проблема в самих місійних генераторах, вони вже тримаються більше п’яти років. Але головне – наші електрики адаптувалися до будь-якої нештатної ситуації і здійснюють контроль, за тим, щоб представники місії заправляли їх якісним дизпаливом і вчасно міняли фільтри. Годують смачно, налагоджене повноцінне оонівське харчування із розрахунку 3,428 Євро (4500 Ккал) на одного миротворця на добу. Вирішуємо питання організації активного відпочинку наших хлопців. Потроху облаштовуємо спортивні куточки сучасним обладнанням та інвентарем. Власними силами створили футбольний майданчик з міні-футболу, обладнали кімнату відпочинку для гри у більярд. На моє переконання, організація повноцінного відпочинку є запорукою підтримки належного рівня дисципліни, й цим неможна нехтувати. Необхідно зазначити, що ми маємо доступ до мережі Інтернет та постійний телефонній зв’язок із Україною. Отже, ми не відчуваємо себе відірваними від Батьківщини.
- Служба в Африці пов’язана з певними ризиками. Які з них, на вашу думку, є найбільш небезпечними для особового складу?
- Серед основних небезпек можна назвати складні кліматичні умови. Півроку 30-градусна спека та 90-відсоткова вологість. Від тривалих тропічних злив утворюються озерця, в яких повно вірусів та малярійних комарів. Але завдяки нашому медперсоналу та виконанню всіх профілактичних заходів, рекомендацій та настанов, які давалися медиками напередодні від’їзду, серйозних наслідків вдалося уникнути. Ще один напрям, якому необхідно приділяти постійну увагу, — це місцева фауна: москіти, малярійні комарі й особливо змії. Для захисту від них військовослужбовцям загону видано репеленти та вдосконалені протимоскітні сітки, а з особовим складом проведено відповідну роз’яснювальна роботу. До того ж, кожної неділі територія базового табору обробляється спеціальним дезінфекційним розчином за допомоги ручного термічного аерозольного розпилювача. Це така собі «пушка-вбивця», як її називають між собою миротворці, вона просто «вбиває» цих комах, особливо відлякує змій.
Збереження життя та здоров’я наших військовослужбовців – це пріоритетне завдання як для мене, так і для командирів усіх підрозділів. У наших умовах саме від високої вимогливості та відповідальності офіцерів, сержантів залежить не тільки особисте життя, а й доля підлеглих.
- Непросто бути командиром загону?
- Дуже непросто. По-перше, ми представляємо тут в Ліберії свою державу - Україну, а по-друге, миротворчий загін Збройних сил. До кожної зустрічі з представниками керівництва, штабу Місії ООН у Монровії мені доводиться готуватися. Під час таких зустрічей обговорюються проблемні питання, аналізується ситуація. Такий рівень взаємодовіри, повага до місцевих традицій та звичаїв суттєво допомагає в службі. Чисельність контингенту ООН у Ліберії сьогодні доведено майже до 8 тисяч, включно з військовими спостерігачами, а найближчим часом вона взагалі скорочуватиметься…Військовий персонал у цій країні представлено 30-ма країнами. Європейці є здебільшого спостерігачами. Це досить багато для країни, населення якої становить майже три мільйони. Тому ООН з липня почне скорочення як військових так і цивільних представників персоналу Місії. В перспективі до 2015 року розглядається питання поступового скорочення та виводу військових контингентів. Але поки що Місія протидіятиме всім викликам та загрозам стабільності миру для подальшого зростання спільних досягнень.
- Наскільки важливо і чи потрібно військовослужбовцям брати участь у миротворчих місіях?
- Досвід, досвід, досвід – так я оцінюю користь, яку отримують тут у Африці для себе військовослужбовці. А вертолітникам, щодо підвищення кваліфікації, можна позаздрити. У якій, скажіть, льотній частині України можна з початку січня до середини літа налітати загалом майже 3000 годин? А у Ліберії їм доводиться ще й виконувати цілком конкретні завдання: повітряне патрулювання, доставляння вантажів, евакуацію, пошуково-рятувальні операції тощо. Тому набагато зручнішими саме для цієї функції є надійні, перевірені часом вертольоти Мі-24 та Мі-8. І, безперечно, спільні місії з ООН приносять користь, по-перше, для підвищення боєздатності наших підрозділів. По-друге, для досягнення сумісності в діях з підрозділами країн-партнерів і по-третє, підвищують міжнародний імідж країни. Але головне в тому, що наші військові набули досвіду в умовах обстановки, характерної для будь-якої операції з дотримання миру, відповідно до Статуту сил ООН та міжнародних норм. Саме міжнародний імідж країни формується важко й тривалий час. І є люди, які просувають «бренд Україна» не без ризику для життя, оскільки умови, в яких їм доводиться проявляти свій професіоналізм, іноді бувають вельми екстремальними. На жаль, саме таких військових у нас менше всього знають. А в Ліберії українці відомі як надійні партнери, які готові будь-якої миті прийти на допомогу. Українські вертольоти у Ліберійському небі вигідні усім, і нехай це небо й надалі залишається тільки – мирним! Окрема розмова - неоцінимий досвід, який здобуває особовий склад. Передусім – у підготовці підрозділів до виконання миротворчих операцій, освоєнні різних способів переміщення людей та техніки до району конфлікту, їхнього швидкого розгортання в зонах відповідальності. Наприклад Кот-д’Івуар, а нині ще й Конго.
- Для вас півроку в Африці – багато чи мало. І як ставиться до вашої служби в Ліберії родина?
- Одразу й не скажеш. Здається, достатньо, щоб відчути, якою тривалою є розлука з Батьківщиною, рідними й близькими. Після дванадцятигодинного перельоту і приземлення в Ліберії, згадую сьогодні перші свої враження від різкого удару спекотного та вологого повітря, характерного місцевого запаху, який відчувається практично по всій країні. Лише тут, за 7 тисяч кілометрів, де постійно триває літо, адже поблизу екватор, починаєш розуміти, що Україну, з її весняним буянням садів, неможливо порівняти з зовсім іншою, екзотичною та досить одноманітною для нас природою Африки. Щодо ставлення родини до моєї роботи, скажу, що вони все сприймають з розумінням.
- Добігає кінця піврічне відрядження українських миротворців нинішньої ротації, які передадуть цю почесну естафету із дотримання миру іншим своїм колегам-миротворцям. Щоб ви побажали українським миротворцям 16-ї ротації?
– Головне, що я б побажав… щоб ми – «блакитні берети», завжди впізнавали один одного, частіше зустрічалися і згадували часи спільної служби і, на жаль, поминали побратимів, які віддали своє життя заради життя інших.
Довідка:
Пліс Петро Данилович, полковник, начальник кваліфікаційної комісії – старший льотчик-інспектор управління армійської авіації командування Сухопутних військ Збройних сил України.
Освіта: Кіровське військове авіаційне технічне училище (1982 р.)
Саратовське вище військове авіаційне училище льотчиків (1988 р.)
Проходив військову службу у військах Уральського, Приволзького та Прикарпатського військових округів, у Північному та в Західному оперативних командуваннях, далі – у 8-му армійському корпусі, в управлінні армійської авіації командування СВ ЗС України.
Учасник бойових дій, учасник миротворчих місій у колишній Югославії, Косово, Сьєрра-Леоне, Ліберії.
Військовий льотчик першого класу, загальний наліт на вертольотах Мі-2, Мі-8 – понад 4000 годин.
Кавалер ордена Богдана Хмельницького 3 ступеня, нагороджений багатьма медалями та відзнаками.
Місію ООН в Ліберії засновано відповідно до резолюції 1509 (2003) Ради Безпеки ООН від 19 вересня 2003 року.
11 січня 2004 року на території аеропорту Робертсфілд (70 км) на південь від столиці Ліберії м.Монровії під командуванням полковника Ігоря Шендригіна було розгорнуто наметове містечко – перша ротація 56-го окремого вертолітного загону у складі 260 миротворців. З того часу українські вертолітники здійснили 23 вильоти на для надання допомоги, потерпаючим від біди. Українські пілоти також брали участь у пошуку російського вертольота UN-160, у пошуково-рятувальній операції на річці Фармінгтон, де евакуювали одну людину з корабля «Ранер», у пошуку суховантажного корабля на річці Тахома. Евакуювали людей з цивільного вертольота. Загалом українськими вертолітниками було врятовано 14 осіб.
Також забезпечували проведення виборів у Ліберії 2005 і 2011 років. 2006 р. здійснювали охорону під час візиту президента Китаю, США, канцлера Німеччини та інших важливих персон. Протягом 2011 р. українські вертолітники забезпечили мирне проведення виборів президента Кот-д’Івуара.
У квітні 2011року застосували засоби вогневого ураження вертольотами Мі-24П по визначеним цілям ворогуючої сторони, тим самим попередили значні втрати серед місцевого населення, зробили відчутний практичний внесок у мирне врегулювання ситуації у Кот-д’Івуарі.
У січні 2012 року успішно здійснили операцію щодо повітряного прикриття та охорони проведення інаугурації президента Республіки Ліберія.
