Учора український парламент знову дав підстави засумніватися в існуванні в його середовищі політичної більшості, здатної мислити з огляду на національні, а не вузькокорпоративні, «містечкові», особисті тощо інтереси. На пі дтримку рішення Президента України щодо направлення українських миротворців до Ліберії висловилися 217 народних обранців (для прийняття рішення потрібно мінімум 226), проти — 126. Окрім опозиційної «четвірки», серед противників направлення українського миротворчого контингенту до африканської країни опинилися члени фракцій НДП, «трудовиків» та Партії промисловців і підприємців, групи «Демініціативи», а також деякі позафракційні депутати.
За словами першого заступника міністра закордонних справ Володимира Єльченка, фінансування перебування українських миротворців у Ліберії здійснюватиметься з держбюджету, однак ООН відшкодує Україні витрати: компенсації становитимуть приблизно $ 1,5 млн. щомісячно. Виступаючи з парламентської трибуни, міністр оборони України Євген Марчук зазначив, що основними завданнями українських миротворців в Ліберії буде перевезення персоналу місії, вантажів, ведення повітряного спостереження та патрулювання, пошуково-рятувальних операцій та надання вогневої підтримки піхотним підрозділам місії. З огляду на негативну реакцію опозиції на останній пункт міністр оборони уточнив, що «ведення самостійних бойових дій українським миротворчим контингентом не передбачається», крім того, «350 військовослужбовців відправляються туди на прохання Ліберійського уряду та секретаріату ООН». Українські військові підпорядковуватимуться командувачу силами місії ООН, але кожне завдання буде узгоджене з Генштабом ЗСУ. Євген Марчук також повідомив, що на сьогодні Україна отримала $ 194 млн. за участь у миротворчих операціях, а цього року — вже $ 54 млн. від секретаріату ООН. Півтора мільйона, що їх Україна щомісяця отримуватиме за участь в миротворчій місії в Ліберії, розподілятимуться, зазначив міністр, таким чином: близько 300 тисяч — на виплати військовослужбовцям, 1,2 млн. — на розвиток вітчизняних Збройних сил. Ротацію контингенту в Ліберії планується проводити кожні півроку. Одним із аргументів голови оборонного відомства було і те, що позитивне рішення щодо направлення миротворців сприятиме підвищенню авторитету України в міжнародній політиці. Заступник голови комітету з питань національної безпеки і оборони Борис Андресюк зі свого боку закликав колег підтримати це рішення, адже «Україна, як одна із співзасновників ООН, не може стояти осторонь у вирішенні питань, пов’язаних з міжнародною безпекою». Голова комітету Георгій Крючков теж вважає, що участь у миротворчих операціях свідчить про вірність України її статусу держави, «відданої справі миру та безпеки» і, крім того, «дає українським військовослужбовцям можливість заробити».
Проте хоч би якою ґрунтовною була аргументація, на опозиційні фракції вона не подіяла. Лідер комуністів Петро Симоненко взагалі закликав депутатів розглянути питання про відкликання українських вояків з Іраку. До комуністів приєдналися й соціалісти. В унісон з «Нашою Україною» вони з надривом вимагали звіту міністра оборони щодо перебування українського миротворчого контингенту в Іраку та відповіді на запитання, чому там гинуть військовослужбовці «від небойових втрат». Євген Марчук повідомив, зокрема, що за всю історію участі України у миротворчих операціях загинуло всього 27 українських військових, водночас «за останні 5 років в себе вдома загинули 735 військовослужбовців, з них 218 покінчили життя самогубством». Що ж до того, що відбувається з українськими миротворцями в Іраку, то міністр оборони прямо заявив, що «готовий на будь-якому засіданні проінформувати парламентарів про це», і тут же вніс пропозицію на закритому засіданні ВР заслухати питання бюджетного фінансування ЗСУ наступного року.
Як стало відомо журналістам, Верховна Рада може повернутися до питання щодо направлення миротворців до Ліберії — після консультацій фракцій і груп із міністром Євгеном Марчуком та представниками Міністерства оборони. Власне, Міноборони аж ніяк не повинно агітувати народних обранців: справа військових — виконувати накази, приймати політичні рішення — справа політиків. Останні, здавалося б, мусять розуміти, що ООН — це, по суті, чи не найголовніша «трибуна», з якої позаблокова Україна може повідомити світові про свої проблеми, отже, до її прохань варто було б прислухатися. Чи вигідно нам брати участь у миротворчих операціях? Так. Чи небезпечно? Так, — але служити на Батьківщині сьогодні не менш небезпечно, і добре було б, аби парламентарії справді щиро перейнялися проблемами вітчизняної армії (зокрема, фінансуванням вiйськової реформи), а не лише використовували їх у своїй передвиборчій риториці. Як у відомому українському прислів’ї: «На зло кондуктору куплю квиток, а сам пішки піду...»
...У дискусії щодо подій в Грузії, яка ведеться зараз у ЗМІ, чи не найвагомішим закидом на адресу грузинського політичного класу був вислів одного з відомих російських аналітиків щодо «некомпетентного суверенітету». Ряд останніх подій змушують, як це не прикро, констатувати, що вітчизняний політичний клас наближається до небезпечної межі...
