— Ваше політичне кредо?
— Завжди!
Віктор Ющенко знову в центрі уваги біля політичної тусовки. А все тому, що він спочатку заявив, що визначився, з ким піде на вибори, а потім замовк. Уміння тримати паузу у виставі відображає рівень професіоналізму актора. А ось у політиці такі паузи нетрадиційні та здатні викликати втрату обличчя. Останнім часом з ним і так не все гаразд, а тут ще це тимчасове датоване заїкання. І поки всі думають та гадають про причини мовчання, Віктор Андрійович продовжує таємничо та мовчки жестикулювати руками. Мовою глухих це означає, що він дійсно визначився і піде на вибори з тим списком соратників, який сформує Президент. А оскільки у Президента часу мало, то до остаточного оголошення всіх соратників треба почекати. Та й ситуація у Верховній Раді якась незрозуміла, тиха, майже робоча. Показником чого стала відмова депутатів слухати ремікс Потебенька про Лазаренка. По-перше, вже не актуально, а по-друге, існує ймовірність певних наслідків. Та й сам автор сенсаційного анонсу здається радий цьому, тому що депутатам тільки дай прокурора на трибуну, мало йому не буде. Почнуть ще запитувати, як він ставиться до внутрішньовідомчих перешкод у трансляції інформації у справі Александрова і взагалі, що там сталося з Фельдманом? А так, немає запитань, немає і відповідей. Головне, що кредо збережене у недоторканності та прохання про відставку відкликано. А щодо стрімкого домкрату, то нехай собі падає разом із залишками почуття власної гідності. «Краще в полiтицi завжди, чим на службi нiколи».
Депутати дійсно змінилися. У них з’явилося щось спокійне та тривожне. Стає все важче передбачити, що порушить цю тишу.
Кажуть, що рушниця, яка висить на стіні у першому акті вистави, повинна в останньому таки вистрілити. Рушниці у Раді не бачила, але хто його знає, що зараз стріляє. У першому акті восьмої сесії на стіні повісили панно. Реагують депутати на нього незвичайно. Підходять, шукають улюблене обличчя і, не виявивши його, йдуть. Ті, хто себе знайшов, урочисто пропливають мимо, а деякі взагалі сміються. Та й як тут не посміятися, якщо лежить під небесним склепінням у ногах політичних діячів замучений українець у червоних шароварах поруч з красивими та сильними українськими жінками. А рицар, схожий на депутата Кононова, очманіло поглядає на державний прапор, який, судячи з розмірів, взяли з арсеналу футбольних болільників. У рицаря такий вираз обличчя, неначе від цього видовища він обезсилів та готовий впустити і щит і меч. А у кутку полотна текст Конституції виглядає одночасно і як раритетний манускрипт, і як підпис з назвою модного кліпа, що викликає дивні асоціації. Чи то тому, що взагалі незрозуміло, навіщо він там, чи то тому, що пов’язати його з ангелами над головами депутатів не вдається навіть за колосального інтелектуального напруження.
Мабуть треба бути дуже великим патріотом держави, щоб це намалювати і щоб це могло сподобатися. Але не всі депутати є патріотами держави. Віддаючи данину професійному рівню художника, багато з них вважають себе патріотами цієї країни, батьківщини та розуміють, що з державою ще дещо треба зробити, щоб вона відповідала і народу, і цій точці у всесвіті, який ми любимо та називаємо Україною. Та й потім, по суті, не народ повинен лежати в ногах політиків, а сама Конституція. На ній треба будувати його права і свободи, а не постамент для політичних діячів.
Картина символічно показує те, що на шиї убогого народу та за рахунок його благополуччя відроджується державна система, в якій апарат політичної, авторитарної влади означає більше, ніж всі закони країни разом з Конституцією. Та й церква на полотні виконує ту роль, яку грає у житті суспільства. Вона мовчки стоїть збоку, спиною до тих, котрі дивляться, та лицем до влади. Хотів того художник чи ні, але картина у кулуарах стала дзеркальним відображенням парадоксальної політики, яка робиться людьми без переконань, готовими боротися заради боротьби та будувати для того, щоб потім ламати. Якщо художник хотів сказати саме це, то спасибі йому, така рушниця вже точно вистрілить.
Попереду спекотна осінь. Треба кодекси приймати і політичне кредо до виборів формувати. Ну хоч яке-небудь. Щоб воно не з одного слова складалося, а відображало етичну точку на карті власної душі. А не то бути і новому парламенту всього лише тимчасово намальованим, а не гідно обраним.
