Цьогоріч відзначаємо 10-ліття візиту Блаженного Івана Павла ІІ в Україну. Як відомо, з його понтифікатом почався новий етап не лише у внутрішньому церковному житті, а й у відносинах зі світськими. Це — перший папа, який відвідав синагогу. (Як результат Ватикан та Ізраїль встановили дипломатичні стосунки, поклавши край ворожнечі між католиками та іудеями). А згодом він побував у мечеті. Його зустріч з Михайлом Горбачовим сприяла відновленню Церкви в колишніх радянських республіках після розпаду СРСР. (Так, 2009-го виповнилося двадцятиріччя виходу УГКЦ з підпілля). Й загалом у звільненні Європи від комунізму є вагомий внесок Івана Павла ІІ.
Відвідини Святішим Отцем українців були історичними. Дарма, що напередодні лунали заяви-обурення від УПЦ МП і РПЦ.
— Приїзд глави держави Ватикан не має на меті навернути віруючих до католицизму, — намагався зняти усі побоювання тодішній предстоятель греко-католиків Блаженніший Любомир (ГУЗАР). — Навпаки, після цього православні стануть ще більш... православними, тобто, віруючими.
Адже Папа щоразу демонстрував приклад милосердя, прощення і любові. Виходячи за межі офіційних протоколів, надихав бути передусім ЛЮДЬМИ. Його лагідне «Не бійтеся...» як добра вістка облетіло увесь світ. Крім того, він, можна сказати, став нашим своєрідним парламентарієм до Ради Європи. Нашим оборонцем. Задовго до цього вікопомного візиту. Відвідуючи діаспору у різних державах, вболівав за стан Церкви і громадянського суспільства в Україні, яка ще жила у тоталітарній системі. 23 червня 2001 року, ступивши на київську землю, сказав: «Я прибув сюди як ваш друг». І невипадково потім побував у Бабиному Яру і Биківні — знав рани українців.
— Завжди, коли приїздять гості, вони говорять приємні речі. Очевидно, їм навзаєм кажуться приємності, — зауважує єпископ УПЦ КП Євстратій ЗОРЯ. — Але, безперечно, залишаються питання і проблеми. Велич Святішого Отця полягає зокрема в тому, що він розумів це. Як результат, не тільки посміхався і махав рукою, а й розмірковував про труднощі та можливі способи їхнього розв’язання. Гарний приклад для багатьох політичних та громадських діячів.
З нагоди ювілею в Українському домі відкрилася виставка «Папа, Україна, я» (унікальні знімки із сімейного архіву Кароля Войтили; роботи особистого фотографа Івана Павла ІІ; книжки; крісло, в якому той сидів під час служби на стадіоні Чайка; його вервиця (чотки)...).
— Ми робимо цю виставку в Українському домі, щоб відродити дух українського народу, який панував в часи візиту понтифіка, — зазначає єпископ УГКЦ Йосиф МІЛЯН. — Одночасно хочемо звернути увагу на папські напутні слова: «Народ гине, якщо занепадає його дух. Народ зростає, якщо його дух щоразу підноситься: такий народ ніяка зовнішня сила не може знищити».
Експозиція, що триватиме до 24 червня, розпочинає низку заходів, присвячених події. Так, 23 червня відбудеться відкриття пам’ятного знаку на честь відвідин Блаженним Папою Римським України. Того ж дня у кінотеатрі «Кінопалац» буде перегляд фільму «Кароль — людина, яка стала Папою» (режисер — Джакомо Баттьято). А наступного — презентація українського видання книжки Джорджа Вайгеля «Свідок надії. Життєпис Папи Івана Павла ІІ» і дискусія «Візит Папи Римського Блаженного Івана Павла ІІ в Україну: уроки для держави та суспільства» за участю Блаженнішого Любомира (Гузара), Генерального секретаря Синоду єпископів Католицької церкви архієпископа Миколи Етеровича, відомих вчених, громадських діячів, політиків...
КОМЕНТАРI
Наталія ДИКА, педагог:
— Я вітала Святішого Отця у Львові. Здавалося, тоді його вітав увесь майже мільйонний Львів.
Сама присутність Папи впливала на нас! Ми були переповнені любов’ю. Хотілося прощати і самим просити пробачення. І хотілося жити! Так буває після паломницької мандрівки. Коли, побувавши на святому місці, висповідавшись, людина почувається оновленою і сповненою сил.
Коли велелюдний натовп скандував: «Україна любить Папу!», понтифік лагідно посміхнувся і благословив присутніх, що означало: «Папа любить Україну!». Зрештою, його дії не раз про це засвідчували.
Василь СТЕЛЬМАШКО, інженер:
— Я був на зустрічі зі Святим Отцем у Києві. Незабутні враження. Досі зворушливі. Побачення з Папою, його благословення усіх, хто був там, вочевидь, змінило. Від Івана Павла ІІ йшла любов. (А ніщо так не змінює людину, як любов). Десь вона нас звільняла від нашарувань і страхів минулого. Очищувала. А Папине «Не бійтеся...» додавало відваги. Його візит приніс надію. Кожному — свою. А всім разом — на те, що Україна утвердиться і посяде належне місце в Європі.
