Отже, таємні переговори БЮТ із Партією регіонів про створення широкої коаліції та зміну Конституції зазнали фіаско. Тож «ширка» померла, так і не народившись. Єднання команд Тимошенко та Януковича повинне було за задумом «хресних батьків» відбутися під лозунгом — «Коаліція національного розвитку і примирення». Але гарна в цій кулуарній переговорній історії лише назва правлячої більшості «серцевих» і «синьо-білих», що не так і не була створена. Все інше — починаючи від таємної переговорної форми, закінчуючи конституційним змістом — викликає багато критичних питань.
Безперечно, Партія регіонів і БЮТ, як проте й будь-які інші, представлені у Верховній Раді фракції, мали право об’єднатися в коаліцію. Але якою могла бути ціна цього об’єднання відомо всім. І це вже питання іншої вагової категорії. Якби Конституція колишнього і діючого прем’єрів, що передбачає серед іншого і вибори президента в парламенті (80% українців проти такої формули), була прийнята, в Україні, напевно, діяв би уряд колоніальної адміністрації. І чи варто зазначати, що ця владна конструкція так само близька до демократії, як небо до землі?
Удосталь насидівшись у кабінетах, захищених від прослуховування, Янукович і Тимошенко, після того як перший несподівано поставив крапку в переговорному процесі, побігли до народу — через екрани телевізорів донести свою позицію. Кожен із них хоче виглядати «білим і пухнастим», кожний старається продемонструвати хорошу міну при поганій грі. Але після тривалих закулісних переговорів, плодом яких цілком ймовірно могло стати прийняття змін до Основного закону за спиною суспільства, навряд чи політичну репутацію коаліціянтів, які так і не відбулися, зможе відбілити навіть «Тайд».
Чому, цікаво, ні Тимошенко, ні Янукович не ділилися з народом суттю переговорів, а розповіли (і то — вибірково) про них лише після того, як у коаліційну труну було вбито останній цвях? Чому ні Тимошенко, ні Янукович так і не зізналися, хто автор їхньої колоніальної Конституції з імперативним мандатом та іншими «сюрпризами»?
Бог, як відомо, любить трійцю. Після провальних для БЮТ київських виборів, а також відомої тернопільської епопеї, третім — наймогутнішої сили ударом по позиціях «серцевих» став демарш Януковича. Свою заяву, до речі, Віктор Федорович озвучив на Трійцю. Символічно... Проте вже сьогодні очевидно, що його рішення про вихід із переговорного процесу зіграло не стільки «проти» Юлії Тимошенко, скільки «за» Яценюка та інших «альтернативних» кандидатів на найвищу посаду в країні. А ось чи зуміє «третя сила» скористатися наданим опонентами шансом — поки що відкрите питання.
«Серце підказує мені — обрання президента всенародне, на прямих виборах — це єдино вірний вибір. Я його роблю. І нехай Господь нам допомагає!», — звернувся до Всевишнього Віктор Янукович. Примітно, що напередодні «осяяння» рядовий депутат Янукович, який повинен був бути присутнім у сесійній залі ВР, в режимі секретності відвідав Москву. Низка ЗМІ вказує, що перед різкою зміною своєї позиції та виходом із переговорів лідер ПР зустрічався з віце-прем’єром Росії Ігорем Сєчіним. Як повідомляє сайт «Обозреватель», Януковичу нібито вдалося переконати Сєчіна в безперспективності ПР і БЮТ. До речі, показовий момент: часу провести зустріч із депутатами-регіоналами «Лідер» не знайшов. Як підсумок, його сенсаційна заява про неможливість коаліційного шлюбу з БЮТ, стала для багатьох рядових членів «синьо-білої» фракції громом серед ясного переговорного неба. Що вже казати про Тимошенко...
У своєму зверненні до народу прем’єр заявила, що її політична сила з самого початку була проти виборів президента в парламенті і саме через це Партія регіонів у результаті відмовилася від об’єднання в широку коаліцію. Незважаючи на все самовладання Тимошенко, було помітно, що заява Януковича стала для неї ударом, який довелося тримати. Драматизм моменту підкреслює відео, що з’явилося в інтернеті. У кадрі Юлія Володимирівна, рознервувавшись відсутністю на суфлері потрібного тексту, на високих тонах каже: «Все пропало!». Ця фраза гранично влучно характеризує вірогідні електоральні наслідки коаліційної епопеї для БЮТ та його лідера. Тотальна хронічна недовіра Тимошенко і Януковича один до одного, відсутність гарантів виконання домовленостей, а також активна позиція журналістів. Очевидно, що сукупність цих та інших чинників звела до нуля створення «ширки». Але тепер лідери ПР і БЮТ намагаються піймати електоральну рибу в каламутній воді. Якби вони думали виключно про Україну та українців, а не про своє місце на владному Олімпі, вони б навіть не обговорювали проект Конституції, єдиною метою прийняття якої була консервація себе у владі.
До речі, Юлія Тимошенко заявила, що причиною виходу Януковича з переговорів стала її незгода із запропонованою регіоналами нормою Конституції про те, що кандидатом у президенти може бути лише людина віком від 50 років. Прем’єр, за її словами, «категорично відмовилася від цих пропозицій». Нагадаємо, Віктору Януковичу в липні виповниться 59 років, а Юлії Тимошенко нині 48. Згідно з опитуваннями, розрив між Арсенієм Яценюком та Юлією Тимошенко складає близько 5%, у той час як від Віктора Януковича колишній спікер відстає на 10—11%. Проте, на думку експертів, на фоні невдоволення виборців діями Юлії Тимошенко і Віктора Януковича в Арсенія Яценюка з’являється шанс зробити серйозний ривок уперед, використовуючи тезу про те, що епоха політиків, які загрузли в закулісній боротьбі, минула.
Коментуючи провал переговорів про створення «ширки», Арсеній Петрович заявив, що тепер «політичне небо прояснилося». «З вівторка ми починаємо процес реалізації принципів народовладдя і волевиявлення через проведення референдуму з усіх питань, що стосуються державного устрою. Люди визначатимуть, якою має бути країна, а не два або три політики», — пообіцяв екс-спікер.
«Кажуть, якщо прийшов у політику, забудь про стать, забудь про те, що ти жінка, тут усі рівні. Але якщо чоловікам не вистачає мужності, відповідальності, не вистачає гідності й честі, то в мене всього цього вдосталь. Я заявляю, що йду на президентські вибори і переможу», — заявляє Юлія Тимошенко.
«Прем’єр скріпивши серце була вимушена визнати свою поразку саме в цьому моменті. Але вона є унікальним політиком, який уміє будь-яку поразку обернути у виграш», — зазначає політолог Кость Бондаренко.
Хай там як, але факт залишається фактом: основна політична інтрига останніх тижнів розв’язана. Чи обернуться небезпечні закулісні ігри Тимошенко та Януковича з Конституцією проти них на президентських виборах, що наближаються, де крапку поставлять не політики, а народ? Точна відповідь на сьогодні не відома, але відомо абсолютно точно, що українці на кілька десятків кроків випереджають за сприйняттям і світоглядом представників так званої еліти.
Так, коаліція ПР і БЮТ не відбулася, однак це зовсім не означає, що ризики випарувалися самі собою. І про це, з урахуванням того, що українські політики за ніч можуть змінити Конституцію, необхідно пам’ятати щохвилини.
КОМЕНТАРI
Володимир ПРИТУЛА, керівник громадського комітету з моніторингу свободи преси в Криму:
— Я гадаю, що з цієї історії із творенням «ширки» ми маємо зробити як мінімум два висновки.
По-перше, вона ще раз свідчить про те, що політикам вірити не можна. Хоч би як вони клялися, що не будуть щось там робити чи не входитимуть в якісь там коаліції, це абсолютно нічого не значить. Чим гарячіше вони клянуться — тим більша вірогідність того, що як не зараз, то днів через три вони зроблять саме те, чого зарікаються не робити. Така сьогодні якість українського політикуму, і засобам масової інформації, аналітичним центрам, соціологам треба сьогодні докладати багато зусиль до того, щоб хоч із часом таке становище змінилося й у політичне життя країни ввійшли діячі, які робили б політику чистими руками та чистими помислами. Я вважаю, що рано чи пізно такий етап розвитку України настане і ми пишатимемося чистотою нашої політики.
По-друге, ця історія свідчить про те, що коли суспільство, його активні верстви займають консолідовану позицію, то навіть політики вимушені з цим рахуватися. «Ширка», звісно, зірвалася тому, що політики одне одному не довіряють і знають справжню ціну своїм словам і намірам. З іншого боку, всі політичні сили мають досить професійні соціологічні служби, якими користуються для того, щоб знати думку народу як визначальний чинник для своїх дій. І вони побачили: народ не хоче «ширки», народ не змириться зі втратою своїх прав, а тому на цьому шляху їм нічого «не світить». Ця історія — один із перших прикладів того, як консолідована позиція журналістів, соціологів та експертів може вирішальним чином впливати на дії політиків, спрямовувати політичний процес у прогресивному напрямку. Це підтверджує той факт, що дійсним джерелом влади в нас є народ, ЗМІ, тобто журналісти та соціологи, є виразники його волі, а з його думкою політики не можуть не рахуватися. Все це нам урок, що цього разу народ переміг, а не політики, і надалі ми маємо зробити висновки і діяти в небезпечних випадках консолідовано та злагоджено, щоб не зійти з прогресивного шляху розвитку.
Тарас ЧОРНОВІЛ, народний депутат:
— Мені здається, що ця коаліція і не могла відбутися. Була в принципі неможлива. Коли я минулого тижня слухав громогласні заяви, що створюється коаліція, що завтра буде оголошення і таке подібне, я, відверто кажучи, сміявся. Я не зміг надавати купу інтерв’ю з цього приводу, бо був у лікарні, тому, можливе, це не було почуто. Але я наводив десятки аргументів, що це не може відбутися буквально по Чехову: «Этого не может быть, потому что этого не может быть».Після вересня у мене не було жодної віри, що ця коаліція може відбутися. Перейдено психологічний рубіж, тут вже справа не тільки в політиці, тут справа ще й у психології. У рівні недовіри, невпевненості в собі й розуміння того, що в якийсь момент можна зробити задній хід. Ще у вересні минулого року основа тема розмови в кулуарах була не чи кинуть, чи не кинуть, чи поставлять підніжку, чи ні. Основна тема була — коли, це зроблять, в який спосіб це зроблять і як поступити так, щоб випередити і зробити це першим.
До речі, вибори Президента в парламенті це ідея Партії регіонів, але зразка 2006 року, коли вони пропонували цю ідею Віктору Ющенку. Тоді він щось довго думав, а потім почав відмовлятися, хоча на цій ідеї повністю хрест ніколи не ставив.
А от Тимошенко відразу втягнулася і готова була серйозно йти до кінця. Тут є дві крайності: Тимошенко довго розкачується і недовіряє, але коли вже втягнеться, то починає працювати на повну котушку, а Янукович швидко загоряється і швидко починає тікати з поля бою.
І ще один важливий момент: якщо в вересні, хоч і стиснувши зуби, виборці могли сприйняти таку коаліцію, то зараз було абсолютне жорстке протистояння. І будь-якому ініціаторові було б раз плюнути підняти людей. Народне незадоволення не треба було особливо й проплачувати, воно б вихлюпнулося назовні саме. І на цьому фоні, мені здається, всім стало зрозуміло, що ніякі зміни до Конституції внести не вдасться, а інших цілей станом на сьогоднішній день і не було. Тому коаліція була приречена. Якщо говорити, хто виграв, хто програв, то тактично Тимошенко програла колосально. Янукович її випередив, а той хто поставив першим підніжку, той і дістає перевагу. Тимошенко дістала дуже серйозний програш, але вона швидко зреагувала. Звичайно зараз її звернення допоможе їй мало, але час проходить, до осені народ все це перетравить, всі з цим «пересплять», і тоді добре граючи з громадською думкою, я думаю, Тимошенко зуміє від цього відбитися. Тому в кінцевому рахунку політично-електорально втратять обоє однаково. Не багато, але втратять.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, політолог, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Я вважаю, що некоректно називати консультації між ПР і БЮТ переговорами. Оскільки переговори передбачають публічний формат, що базується на певних правилах, нормах, традиціях. Ні ПР, ні БЮТ публічно не оголошували про початок переговорів, тому всі їхні дії були нелегітимними. Більше того, якщо Янукович представляв свою партію, то Тимошенко виступала від імені всієї коаліції, що не давала їй мандату на переговори. Отже, йдеться про консультації, які не мають жодних організаційних і політичних наслідків.
Головна вимога до будь-якого варіанта коаліційної угоди — це наявність і вироблення спільної платформи. Тому що коаліція створюється не для того, щоб людей по кріслах розсадити, а для реалізації загальної політики держави. Судячи із заяв спікерів політичних сил, які вели консультації, зустрічі між ними закінчувалися рівнем проведення політичної реформи. Я думаю, це та сама пастка, що не дозволила вийти на практичні переговори щодо коаліції. Тобто в основному йшлося про те, хто працюватиме у владі, яка політика проводитиметься і яка політична сила за неї відповідатиме. Для регіоналів це означало, що рано чи пізно вони відповідатимуть за політику альтернативного лідера Юлії Тимошенко, яка збиралася зберегти посаду прем’єр-міністра. Бути жертвою політичного волюнтаризму — це велика розкіш для великої опозиційної партії.
Додаткова причина нереалізованої коаліції — це непублічність і невідомість порядку денного консультацій. У результаті все це створило негативну атмосферу в суспільстві. Громадськість не було готова до такого сепаратного миру, що позначилося й на позиції журналістів, які виступили категорично проти подібної коаліції. Адже ще півтора року тому вибори проводилися під гаслом «Перемога до кінця!» й абсолютно відкидалися будь-які варіанти політичного компромісу. Головним ідеологом такої концепції була Тимошенко, яка, власне, й збирає свої плоди сьогодні. Мені здається, що великим прорахунком було те, що консультанти обмежилися темою політичної реформи, яка викликала цілу хвилю критики з боку громадськості. Учасники консультацій виявилися заручниками неадекватних стереотипів у суспільстві. Те, що регіонали вчасно зупинилися, свідчить про бажання повернутися до реалій.
Я думаю, що якихось важких наслідків від нереалізованої коаліції чекати не варто, оскільки ПР і БЮТ на сьогоднішній день все-таки є лідерами громадських симпатій. Я не виключаю, що після президентських виборів, подібні консультації знову поновляться для досягнення компромісу. Інша річ, що в них уже братимуть участь змінені команди, а наріжним питанням ставитимуть вироблення спільної політики для держави.
Слід також зауважити, що попереду нас чекають іще цікаві сенсації, можлива навіть нова інформація. Наприклад, хто стояв біля джерел такого специфічного переговорного процесу? Хто працював над проектами зміни Конституції? Чому лідери змушені публічно між собою з’ясовувати, хто є автором ідеї вибору президента в парламенті, грубо кажучи, хто був «розводящим»? Тому що саме цей суб’єкт, який підсовував двом сторонам суперечливі й неадекватні пропозиції має нести відповідальність за нинішню ситуацію. Ще один урок для всіх нас — політика має характер ігрової форми діяльності, але все-таки це діяльність, а не чистої води гра. Цю ситуацію програли ті, хто вважав, що політика — це лише гра, а залишилися ті, хто розглядає політику як діяльність, і в них попереду великі випробування.
Володимир БОНДАРЕНКО, фракція БЮТ:
— Крок Януковича для мене не є несподіваним. Я передбачав і говорив про те, що він так і закінчить ці переговори, бо ця людина не є самостійною. Він це підтвердив. Поїздка до Москви різко вплинула на його кроки, й він приїхав зовсім з іншими думками. Він отримуватиме такі вказівки з Москви й надалі. Тому, на мою думку, цей політик втратив іще більше в очах виборців. Я думаю, що після цього почнуться певні процеси в ПР. Та частина фракції, яка представлена великим бізнесом, робитиме свої висновки.
Іван КИРИЛЕНКО, фракція БЮТ:
— Переговори не припинялися з грудня місяця, й ми не залишаємо надії й не будемо їх зупиняти. Переговори обов’язково треба продовжувати. Хтось мріє про владу, але чи треба будувати владу на руїнах. Може, треба підхопити країну, яку ще не доконали до кінця? Від того, що об’єднання політичних сил не відбулося, програла країна, а не якась окрема політична сила. Завданням було не лише ухвалення змін до Конституції, а головне завдання — боротися з кризою, що продовжує накривати рядном континенти. Ви розумієте, що, не об’єднавши зусиль й маючи 212 голосів у залі, неможливо приймати рішення, які б урятували країну. Але оскільки об’єднання не відбулося, з економічною кризою й надалі боротиметься лише сама Тимошенко.
Анатолій МАТВІЄНКО, фракція НУ-НС:
— Не можна робити серйозні справи (а зміна Конституції — це дуже серйозна справа), коли основні суб’єкти не тільки не довіряють, а й ненавидять одне одного і чекають моменту, щоб підставити. Для мене було одразу зрозуміло, що до кінця вони не добіжать. Було три ризиковані варіанти, коли вони могли зійти з дистанції. Перший — що від самого початку не домовляться (що й відбулося). Другий — що не пройдуть процедуру узгодження і подачі до Конституційного суду. І третій момент, що було б найгіршим варіантом для України, це коли Янукович стає президентом і відправляє Юлію Володимирівну на всі чотири сторони. І я, до речі, їй це казав. Але вона вірила гарантіям Ахметова. І це найстрашніше в нашій ситуації: що не політичні лідери домовляються, а бізнес-кола є гарантом політичних домовленостей. Це також одна з причин, чому це все не відбулося. Тимошенко сама себе підставила. Задумуючи цю аферу, вона вчинила зовсім не як зрілий політик. Ризик втратити владу не є страшним по своїй суті, а от ризик втратити владу назавжди — це бездарність політики. Цю бездарність продемонструвала Тимошенко.
Що стосується Яценюка, то він ще нічого не виграв. Йому просто падає те, що злітає з дерева. А він стоїть під деревом і думає, що це все — його. Йому ще треба багато працювати, щоб ті розчарування перетворилися на позитив його підтримки.
Юрій ШВЕДА, доцент кафедри політології Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Суспільство обов’язково повинно зробити для себе кілька висновків. Перший: українські політики у своїй діяльності в першу чергу турбуються про корпоративні, вузькопартійні, особистісні інтереси, а не про суспільні. Другий: нинішня ситуація ще раз підтверджує аксіому, що влади ніколи не буває замало. Третій висновок, найголовніший, — втримати політиків від таких вчинків може тільки громадянська активність, тобто вміння громадян відстоювати свої права.
Тарас ВОЗНЯК, політолог, філософ, радник львівського губернатора із зовнішньоекономічних питань:
— По-перше, нарешті треба зрозуміти, що потрібно шукати механізми забезпечення реалізації тих передвиборчих обіцянок, з якими політичні партії йдуть на вибори. Якщо вони говорять, що не блокуватимуться зі своїми супротивниками, якщо обіцяють той чи інший розвиток держави, то повинні це реально здійснювати. Насправді ж вони обіцяють одне, а роблять тільки те, що їм вигідно, або взагалі те, що заманеться. Повертаючись до теми опитування... Виявилося, що впродовж півтора року велися переговори між БЮТ та Партією регіонів. Це, до речі, не обов’язково засуджувати — з огляду на якісь преференції тих політиків. Але якщо ви мені, виборцю, обіцяли те й те — то, будь ласка, виконуйте! Мені здається, що це основний висновок. І другий: здається, теперішні перші зіркові політичні величини вже всіх настільки втомили, що мали б зрозуміти, що їм треба тихенько відійти в небуття. Мусить відбутися зміна — я не кажу на кращих, але хоча б на інакших. Бо ті вже просто всіх втомили...
