Далі розпочалися вибори президента. Удовенко не вступав до жодних блоків, і партія, як тоді мовилося, не потребувала нічиєї підтримки. На всіх зустрічах Удовенко та його оточення заявляли про те, що він, як мінімум, вийде в другий тур. Удовенко був змушений казати саме це як кандидат, а оточенню (близькому і не дуже) це було на руку. Усі знали, що рухівський кандидат непрохідний і максимум, із ким можна було конкурувати, це з головою іншої рухівської гілки Юрієм Костенком. А гучні заяви про майбутню перемогу, крім офіційної піар-потреби, були необхідні ще для того, щоб потім, після виборів, звинуватити керівників кампанії в неспроможності керувати партією. А відтак усунути, чи трохи посунути їх від керівництва. Чи не найбільшою проблемою виборів 1999 р. для Народного руху стала поразка Удовенка Костенкові. Саме це, а не щось інше, було одним із визначальних збудників майбутніх конфліктів, які не забарилися після виборів. А в післявиборну ніч навіть голова ЦВК, оголошуючи проміжні результати, дещо іронічно наголошував, що триває боротьба між Юрієм Івановичем та Геннадієм Йосиповичем.
Після виборів партія заявляла, що вибори не програно, бо в державі перемогла демократія (безумовно, завдяки рухівським зусиллям), а не комуністи.
Самі ж рухівці на цих виборах, як виявилося, набули досвіду. Однак у партії в цей період розпочалися серйозні ініціативи з низів, про які багато хто каже, що вони ініційовані зверху. Наприклад, одразу ж після 31 жовтня вголос почали говорити про те, що слід посунути з керівних посад керівника виборчого штабу, а одночасно і дуже близьку до рухівських фінансів людину — В’ячеслава Коваля. Окрім того, почали чітко вимальовуватися внутрішньопартійні угруповання із серйозними амбіціями на лідерство. Так виокремилася група Леся Танюка. Офіційно це називається особливою позицією Танюка щодо ситуації в Київській обласній організації НРУ. Головним союзником Танюка є Атена Пашко, окрім того, його підтримує ціла низка крайових організацій. Є інша група, яку начебто очолює Косів і яку підтримує цілий ряд депутатів та крайових організацій. Є Геннадій Удовенко, який займає певний нейтралітет і прагне грати як з однією групою, так і з іншою.
Перший відкритий конфлікт розпочався кілька місяців тому в Київській обласній організації НРУ, Тоді, 10 лютого, голова Київської організації Володимир Шваба, заявив, що партійна конференція вимагає негайного з’їзду НРУ, відставки заступників голови В’ячеслава Коваля, Юрія Ключковського та Олени Бондаренко і початку переговорів із костенківцями. Про переобрання голови мова навіть не йшла. На цю заяву одразу ж відреагував Ярослав Кендзьор, заявивши, що Шваба до Руху немає стосунку і ще в січні був виключений із партії. У той же час у самому Центральному проводі розпочалися тертя. Лесь Танюк підтримав Швабу і не підтримав нового керівника Київської організації Миколу Степаненка. Під час голосування Швабу, щоправда, підтримали тільки три члени проводу. Шість обласних організацій (серед них Вінницька, Кіровоградська, Львівська) майже одночасно виступили із заявами, в яких, зокрема, давалася негативна оцінка діяльності Леся Танюка.
Потім Дніпропетровська організація запропонувала до розгляду попередній список Руху, де на третьому місці поставили Танюка. Це викликало ще одну хвилю незадоволення в партії. У цей час Геннадій Удовенко знову займає дуже дипломатичну позицію і, по суті, не підтримує жодної зі сторін. Далі група молодих людей захопила офіс Компартії і абсолютно несподівано назвали Геннадія Удовенка людиною найближчою їм за духом, що дало йому неабиякі козирі, адже він став політиком, якого найбільше поважають найрадикальніші антикомуністи (про яких, щоправда, ніхто нічого не знає). А заява прокурора Подільського району, який веде цю справу, про те, що жоден із лідерів партій не мав стосунку до захоплення, відразу відкинула чутки про причетність Удовенка до цієї справи.
21 березня після довгого міжпартійного затишшя знову на полі бою зустрілися обидва Рухи. У приміщення на вулиці Гончара, 33 без будь- якого спротиву увійшли представники НРУ і захопили це приміщення (там до останнього часу був офіс УНР і, між іншим, це приміщення було юридичною адресою цієї партії). У той же час це приміщення Рух одержав іще за часів Чорновола, і тому обидві партії доводили своє право на нього. Однак у день захоплення Геннадій Удовенко сказав Юрію Костенкові, що нікого не уповноважував на такі дії, і відмежувався від них. Про це заявив Юрій Костенко. Сам же Удовенко заявив, що події на вулиці Гончара стануть першим кроком на шляху до створення коаліції двох рухівських партій. У той же час прес-секретар Удовенка Дмитро Пономарчук заявив, що те, що сталося на вулиці Гончара, є торжеством справедливості. За словами Михайла Косіва, вище керівництво партії не знало про те, що сталося, а голова секретаріату НРУ полюбовно домовився зі своїм колегою з УНР про передачу приміщення. Сам Удовенко на прес-конференцію із приводу «повернення» приміщення не прийшов. Танюк заявив, що про захоплення взагалі дізнався близько дванадцятої години дня. Щоправда, увечері до приміщення знову повернулися працівники секретаріату УНР, а відтак усе заплуталося остаточно.
Отже, маємо різні версії і різні заяви, з яких зрозуміло лише те, що права рука достоту не знає, що робить ліва. Більше того, ходять чутки, що виконавці, захопивши приміщення, тільки потім сповістили керівництво про те, що зроблено, і керівництву вже постфактум довелося їхати на прес-конференцію і залагоджувати цей зовсім недоречний казус. Про те, що це крок до об’єднання чи коаліції з УНР, вести мову майже неможливо, та й, зрештою, схоже на те, що ніхто і не збирається ні з ким об’єднуватися, хіба що самі костенківці прийдуть і покаються або, навпаки, — це не має значення.
Зрештою, всі очікують з’їзду, який має відбутися в травні. А поки що робота триває в кулуарах чи, точніше, в регіонах. Сьогодні є три кандидати на посаду голови Руху: Удовенко, Танюк та Косів. При цьому слід зазначити, що будь-яке запитання в будь-кого з керівництва Руху із приводу можливої зміни керівника передбачає відповідь про монолітність рядів і лише деякі тертя в партії. Або, як сказав Кендзьор: «Є деякі деструктивні особи». Можна стверджувати, що Рух не має чітко вираженого лідера і кожен із претендентів має свою групу підтримки, якій зовсім не хочеться іти на мирову з іншими (тут уже замішано питання списку). До речі, по мажоритарному округу з керівників НРУ пройшли тільки Танюк та Косів. А тому Танюк спробує домовлятися зі «своїми» крайовими організаціями, Косів — зі своїми. Удовенко, який, схоже, не збирається складати зброю, спробує зайняти нейтралітет, щоб вийти незаплямованим третейським суддею. А тому протягом найближчого місяця-півтора ми очевидно станемо свідками численних і різноманітних заяв низових організацій, які вимагатимуть чиїхось відставок. Будуть створюватися, ліквідовуватися, а потім знову створюватися нові-старі осередки Руху. Зрештою, всі матимуть можливість довести свою легітимність, хоча так само опоненти матимуть змогу довести протилежне. Не виключено, що когось-таки виключать, але тоді доведеться мати справу ще з однією партією з рухівською назвою.
При цьому Рух перед з’їздом так і не зможе зайнятися головним — подумати, а що ж далі. Основою ідеології знову буде названо національну ідею, тобто нічого нового не додасться. Прихід серйозного (чи навіть несерйозного) бізнесу не передбачається. Прихід молоді, навіть під крилами «Самостійної України» якщо і можливий, то лише мінімальний через аж надто радикальну спрямованість самостійників. А тому залишається, крім твердження про монолітність партії, ще воювати за офіс на вул. Гончара та радіти всім негараздам в УНР. Тим більше, що їх там більше ніж вистачає.
Десять років тому НРУ був наймасовішою партією, яку підтримували, тому що Рух боровся за незалежність. Сьогодні про чисельність Руху ніхто точно не скаже. І головне, за що сьогодні бореться Рух, — за те, щоб довести іншому Рухові, що він правильніший. І ще Рух воює за приміщення, за 200 квадратних метрів у центрі Києва. Квартирне (чи, точніше, офісне питання) псує не лише москвичів.
Те, що Рух залишиться, не зважаючи на те, чи зміниться голова, ніхто не сумнівається. Проблема в тому, що на наступних виборах його ніша, розділена між 4-6 партіями, зведеться до двох-трьох відсотків, а тоді вже монолітний чи немонолітний Рух цікавити нікого не буде.
ДО РЕЧІ
Учора представник фракції УНР Віталій Шевченко виголосив з парламентської трибуни заяву, у якій зазначено, що самовільне силове захоплення секретаріату партії «вкотре підтвердило в очах української громадськості репутацію Руху Геннадія Удовенка як екстремістської організації, яка цілеспрямовано знищує демократичні сили». За минулий рік, вказано у заяві, НРУ «прославився передусім скандальними заявами, прокляттями на адресу колишніх однопартійців, розкраданням партійних документів і штурмами партійних офісів у різних регіонах». Участь членів НРУ в захопленні приміщення Компартії у Києві, як твердить заява, дозволила партійному керівництву цієї партії «сповна скористатися приводом показати себе у випусках новин, а патріотично налаштована молодь опинилася за гратами». «Вочевидь, це було репетицією перед захопленням секретаріату УНР», — передбачено в заяві.
На думку авторів заяви, захоплення секретаріату УНР дає «однозначну відповідь на запитання, хто проти об’єднавчого процесу». УНР висловлює здивування у зв’язку з тим, що «цей політичний шабаш названо складовою частиною загальнонаціонального тижня пам’яті В’ячеслава Чорновола» і що таким способом «справжні рухівці» підтверджують вірність ідеям, за яким віддав життя трагічно загиблий лідер НРУ.
