«Незалежна газета» опублікувала статтю Анатолія Чубайса, підготовлену на основі його виступу в Санкт-Петербурзькому інженерно- економічному університеті 25 вересня 2003 року («НГ», 1.10.2003). Відомий політик і керівник однієї з природних монополій (РАТ «ЄЕС Росії») здивував оригінальністю геополітичного мислення. У статті він відповів на три ним же самим поставлені глобальні запитання: що сталося з Росією у ХХ столітті, що з нею відбувається зараз і що повинно статися у столітті ХХI? Відповіді на два перші запитання особисто мене просто вразили. Це ж — гімн лібералізму! Так, були трагічні десятиліття, величезні жертви, злочинна влада, світове протистояння двох систем, усе це було. Але! «Росія всю свою новітню історію, хоч би хто був при владі, щоразу інстинктивно обирала праву ідеологію — просто тому, що ніяка інша не працювала». А сьогодні цей вибір зроблено цілком свідомо. Підтвердження тому, підкреслює автор, — програми партій, які реально претендують на місце в Держдуму. Хоч як би вони розрізнялися, до чого б закликали, а базові цінності лібералізму у всіх програмах явно присутні. Це — парламентська демократія, розділення влади, вибори органів виконавчої влади всіх рівнів, приватна власність, ринкове ціноутворення.
Зрозуміло, що самих по собі політичних програм мало. Всьому суспільству треба усвідомити особливу якість проблем, що стоять перед країною на наступні 30-50 років. Для цього потрібна серйозна робота еліти, сильна політична структура, яка візьме на себе відповідальність за вирішення цих проблем. Праві сили Росії, вважає А. Чубайс, знають, що і як треба робити. Якщо країна їм повірить, у найближчі роки десятки мільйонів людей відчують позитивні зміни у їхньому житті. «Захопливі за масштабом завдання, в яких будь-яка помилка може коштувати дуже дорого».
Я не взявся б за перо, тобто клавіатуру, якби після цієї пропозиції А. Чубайс поставив крапку. Можливо, навіть надіслав би йому телеграму на зразок «Так тримати, батьку російського лібералізму», з підписом — «батько харківського лібералізму». Але стаття продовжувалася, запахло величчю. Автор заговорив про внутрішню схильність Росії до вирішення завдань космічного масштабу. Далі більше: «Ідеологією Росії, на моє глибоке переконання, на всю доступну для огляду історичну перспективу повинен стати ліберальний імперіалізм, а місією Росії — побудова ліберальної імперії». Тут уже, як кажуть, хоч святих винось.
Гаразд, нехай ліберальний імперіалізм. А для чого це вашому народу треба, запитав би я у Анатолія Борисовича. А це «допоможе нашому народу остаточно подолати духовну кризу і по-справжньому згуртує і мобілізує його», відповідає А. Чубайс. Пам’ятається, цю мету — мобілізації і згуртування народу — через вирішення зовнішніх завдань ставили фігури, які на дух не виносять лібералізму. Не розумію все-таки, навіщо знадобилася лібералу А. Чубайсу ідея імперіалізму? Адже для ліберала головне — рівність. А з імперіалізмом, як не крути, пов’язане щось протилежне — політичне та економічне панування метрополії над колоніями, встановлення іноземного правління за допомогою сили, економічна експлуатація. Слово «ліберальний», на перший погляд, покликано виключити ці несимпатичні конотації. Роз’яснюється, що ліберальні імперіалісти не збираються відмовлятися від принципу непорушності кордонів, зневажати загальновизнані норми міжнародного права. Що ж вони збираються робити? Культурно впливати і, крім іншого, захищати росіян та російськомовних громадян у сусідніх країнах. У цих же країнах нові імперіалісти будуть підтримувати, розвивати, «а при необхідності» захищати базові демократичні інститути, права і свободи громадян». Хотілося б знати, від кого і якими засобами намічається захищати громадян незалежних держав, які є сусідами з Росією? І потім, на якій підставі одна з країн нинішньої СНД претендує в майбутньому на статус ліберальної метрополії? На друге запитання відповідь у статті дана — економічне лідерство. Чи достатня підстава? Що, якщо у світі знайдеться більш просунута щодо цього ліберальна країна і зажадає захищати права та свободи громадян Росії?
А, можливо, вся справа в особливостях політичного моменту. Йти на вибори під прапорами чистого лібералізму — значить позбавитися підтримки «почвенной» частини народу, тих, хто очікує завдань космічного масштабу і бачить Росію країною з особливою історичною місією. Філософія лібералізму ніколи не захоплювала маси, до неї схильні індивідуали, люди, які звикли розраховувати на власні сили. А історична місія на близьке майбутнє вказана в статті конкретно: Росії не треба вступати ні до Євросоюзу, ні до НАТО, вона повинна бути самостійним геополітичним суб’єктом. Російська ліберальна імперія покликана замкнути «кільце великих демократій Північної півкулі ХХI століття — США, об’єднана Європа, Японія». Красива, велична картина! А лібералізму шкода. І не відомо, крім того, як впишеться в цю трійку країна, яка, мріючи подвоїти до 2010 року свій ВВП, наздожене за цим показником Тайвань.
