Три роки тому, після липневого Указу Президента України Віктора Ющенка «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в українському суспільстві» Верховна Рада нарешті прийняла відповідний Закон України. Слід зазначити, що його лобіювали громадські організації ледь не 10 років і на 2005 рік в парламент подали аж вісім різних варіантів. Експерти кажуть, що з 1999-го аж до 2005 року проблему гендеру не хотіли розуміти народні депутати, виховані на традиційних цінностях та в радянській системі. Проте й нині в нашому ще дуже традиційному суспільстві ведеться дискусія навколо положень прийнятого закону, навколо ситуацій, пов’язаних із впровадженням окремих його положень у життя й, звісно, в суспільстві постійно існують дискусії на побутовому рівні: а навіщо нам потрібна рівність між чоловіками та жінками? Виявляється — рівність потрібна. І з кожним роком все більше потрібна саме чоловікам. Вірніше, і чоловікам, і жінкам.
ПРОБЛЕМА ГЕНДЕРУ — ПРОБЛЕМА НЕ ЕТИКИ, А ВИКОРИСТАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ЖІНОК
Україна й досі є країною, влада в якій належить чоловікам і які дуже важко її віддають жінкам (зовсім не мається на увазі нікого конкретного з вищих ешелонів влади). За даними соціологічного дослідження «Гендерні стереотипи та ставлення громадськості до гендерних проблем в українському суспільстві» Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, 50% українців вважають, що в нашому суспільстві є гендерна нерівність, при цьому 62% каже, що порушуються саме права жінок.
Експерти стверджують, що люди досить об’єктивно оцінюють ситуацію, і рівень обізнаності з проблемою повільно, але росте. Нині найбільше порушень прав жінок стосується економічної сфери та сімейного життя: за даними Держкомстату, середній рівень зарплати жінок у 2007 році становив 73%, до того ж, за даними соціологічного опитування, із фізичним, економічним, сексуальним чи психологічним насильством в сім’ї стикається аж 75% українок. Що стосується кількості жінок у великій політиці чи бізнесі, то нині у Верховній Раді є 13% жінок (у 2001 році — 8%), в Кабінеті Міністрів України — 10% (у 2001-му — жодної), й майже повна гендерна рівність спостерігається в селищних та сільських радах — як і було сім років тому. Як бачимо, жінок у велику політику пускати не хочуть (або вони й самі не ризикують), як і у великий бізнес. Наприклад, загалом по Україні жінки очолюють 12% великих підприємств і становлять 38% від усіх підприємців. Оскільки тенденції до повільного, але зростання жіночої активності в суспільстві спостерігаються, виникає питання: що доброго дає державі участь жінок у прийнятті важливих рішень та впровадження в життя їхніх ініціатив?
— Хтось може сказати: яка різниця — жінка чи чоловік? Аби був професіонал. Ні, різниця є. Жінки більше за чоловіків перебувають у соціальній сфері. І якщо говорити саме про це, то в Європі вона є пріоритетною: а це і проблема ліквідації бідності, й проблеми екології та демографії, й проблема гендеру, зрештою, це проблема миру, — вважає радник міністра України в справах сім’ї, молоді та спорту Тамара Мельник.
— Без вирішення соціальних проблем не буде розвитку суспільства. Нині українським політикам важко вимовити що ці проблеми є пріоритетними, тому що так питання можуть ставитися тоді, коли в структурі влади є багато активних жінок. Науково-дослідний інститут ООН говорить: якщо в парламенті України немає 40% жінок, то соціальні проблеми майже не вирішуються або вирішуються дуже мало. Якщо там немає 20% жінок, то проблеми дитинства майже не вирішуються. Це — аналіз діяльності парламентів світу. Більше того, нині країни, які займають у світі перші місця за рівнем матеріального добробуту — Канада, Фінляндія, Нова Зеландія, Швеція, Ісландія, Норвегія — ще в 70—80-ті роки ХХ століття прийняли закон про гендер. Вони досягли такого рівня, тому що нормально задіяли людський ресурс — і чоловічий, і жіночий. А ми ще досі вважаємо гендер проблемою етикету. Це не проблема етикету. Це проблема використання жіночого ресурсу (чоловічий задіяний) і проблема розвитку суспільства.
Експерти переконані, що саме гендерна рівність — це один із пріоритетів демократичного розвитку будь-якої країни та передумова для покращення ситуації в гуманітарній та соціальній сферах. А сам закон, який і досі дискутується, а окремі його розділи ще мають доопрацьовуватися та розширюватися, на думку фахівців «дає можливість не ігнорувати гендерні проблеми в суспільстві». Наприклад, при розробці демографічної, сімейної чи політики в сфері оборони держави (кількість жінок у війську збільшується), нині враховується гендерний аспект (цим займаються фахівці Міністерства юстиції України).
— Потреба вдосконалення законодавства — це потреба реагування на зміни, які стукають нам у двері. Нині ми вважаємо, що потрібно вдосконалювати законодавство про партії, про громадські організації, змін потребує процес формування бюджету, аби враховувати потреби жінок і чоловіків, як це є у Європі, — конкретизує керівник програм Рівних можливостей Програм розвитку ООН (ПРООН) Лариса Кобилянська.
ПРОБЛЕМА ГЕНДЕРУ — ПРОБЛЕМА Й ЧОЛОВІКІВ
Якщо нині наші політики практично ігнорують соціальну сферу і можуть посміюватися над активністю жінок, то років через 10—15 нам стане не до сміху, кажуть експерти.
— Наші чоловіки певною мірою є самогубцями. Вони не здатні навіть проаналізувати ситуацію, в якій перебуває Україна і до чого ігнорування соціальних проблем може призвести в недалекому майбутньому. Якщо ми хочемо, щоб в Україні було нормальне суспільство, потрібно почати із сім’ї. А нині 40% чоловіків України не можуть мати дітей. Вони вимирають в найбільш продуктивному віці — у 30—50 років. Чоловіки-політики цих проблем не бачать. Нам вже сьогодні потрібно в соціальній сфері задіяти великі маси людей, і в цій більшості мають бути жінки, — наголошує Тамара Мельник.
На жаль, проблема вимирання чоловіків — лише в полі зору науковців та невеликої частини експертів, але через якийсь десяток років це відчує все суспільство. Бо вже нині дорослі чоловіки складають лише 38% від усього населення.
— У віці від 28 до 42 років смертність чоловіків — у чотири рази вища за смертність жінок, кожен четвертий 16-річний хлопчик ризикує не дожити до пенсійного віку. Не бачити цих проблем — це закрити перспективу для розвитку суспільства на багато років вперед. Якщо так триватиме й далі, то ми можемо отримати такі проблеми, яких в нас ще ніколи не було: через 15 років ми матимемо в Україні збідніле переважно жіноче населення, також — кризу із відтворенням. Також стикнемося із великою проблемою робочої сили. Потрібно аби суспільство та держава замислилися над цим, тому що не можна не брати до уваги цих тенденцій, — наголошує Лариса Кобилянська.
Одними з винуватців такої ситуації фахівці вважають й ЗМІ, які нині не правильно формують в суспільстві образи сучасних чоловіка та жінки. Зокрема, кажуть фахівці, «ідеальним чоловікам» медійники приписують те, чого у більшості немає: ані «Мерседеса», ані власного бізнесу, ані триповерхової дачі, ані постійної готовності до подвигу.
— Справедливості ради слід сказати, що існує не тільки дискримінація жінок, але й чоловіків. І якщо дискримінацію жінок суспільство вже готове бачити, то чоловіків — ні. А вона — надзвичайно небезпечна. Тому що медіа створюють такий тип чоловіка, якого немає в реальному житті. Тобто чоловікам пред’являються завищені очікування, а це, через невідповідність стандартам, може приводити до їхньої деструктивної поведінки: алкоголізму, наркоманії, самогубств, — пояснила керівник програм ПРООН.
Те саме стосується й ситуації з «ідеальною дівчиною». Західні психологи вже давно б’ють на сполох, що стандарти дівочої краси, які пропагують ЗМІ, вганяють дівчат у депресію, сприяють формуванню в них відчуття неповноцінності. У нас таких досліджень не було, але експерти кажуть, що образ молодих українки і українця на 90% співпадає з рекламними роликами.
СЕКСИЗМ У ЗМІ
ЗМІ, особливо, телебачення, займає в житті пересічної людини (і, на жаль, все більшої частини дітей) досить значне місце. А якщо взяти до уваги, що кожні 20—30 хвилин по телебаченню показують рекламу (а метро, а громадський транспорт чи вулиці?), то це вже можна назвати експансією. Причому експансією поганого смаку та маніпуляцій із людськими інстинктами. Все це дуже стосується гендеру: як так званої чоловічої його частини, так і жіночої.
— Якщо взяти кількість сексизму, який нині є в рекламних роликах, в журналах і на постерах та порівняти з кількістю насильства в сім’ї, то побачимо пряму залежність. Крім того, в Україні дуже поширене насильство по відношенню до жінок, дітей, а також — людей похилого віку, які проживають разом із молоддю, — наголошує директор Департаменту сімейної і гендерної політики Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту Елла Ламах. — Наприклад, прогноз погоди на каналі «М1», який дають на фоні оголеного жіночого тіла. А реклама банківських кредитів, які «видають» дівчата в звабливих костюмах медсестер? А реклама в метро міст-супутників Києва: також дівчатка в міні-спідничках? А нічні програми на різних телеканалах? Акцентування уваги на жіночому тілі дає сигнал, що жінка — це сексуальні послуги... Такого є багато в наших ЗМІ, це вже стало масовим явищем. Збільшення такої «інформації» приводить до росту насильства в сім’ях (чоловік відчуває себе володарем жінки), кількості розлучень, кількості бездоглядних дітей. До речі, така реклама говорить ще й про рівень рекламістів та те, яким вони бачать інтелектуальний рівень потенційних споживачів реклами.
Пані Елла навела приклад, як громадськість Вінниччини в одному випадку заставила місцеву владу припинити таке психологічне знущання над ними. А саме — зняти з тролейбусів, які курсували обласним центром, постери з рекламою місцевої газети, на яких зображувався чоловік, який б’є жінку за те, що вона щось написала на краю газети. Цей приклад — один із не багатьох, коли громадськості вдалося побороти агресивну рекламу. Але це, швидше, виняток. На відміну від Західної Європи, де, як свідчать фахівці, стали дуже популярними позови в суд на рекламістів за неморальні ролики чи постери. Очевидно, цю практику нам ще слід освоїти. Наразі цим займається, зокрема, й Департамент сімейної і гендерної політики Міністерства України у справах сім’ї, молоді.
Нарешті потрібно зрозуміти, що гендерна проблематика стосується не тільки бажання жінки бути реалізованою, швидше за все це бажання всього суспільства жити в розвинутій країні, де функціонує громадянське суспільство. Як бачимо, гендер починається від зображення на рекламному листку на стіні у вагоні метро і закінчується політикою президента країни, до речі, в кріслі якого нині жінку хочуть бачити 18% українців. І хоча впровадження в життя Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок «відбувається повільно, все, завдяки громадським організаціям та спеціальним радникам від Міністерства сім’ї, молоді з питань гендеру, голови облдержадміністрацій, обласних та районних рад знають що таке гендер.
Підписуючи вісім років тому на Саміті Тисячоліття в Нью-Йорку «Декларацію тисячоліття» ООН, Україна зобов’язалася до 2015 року виконати всі соціальні зобов’язання, які зокрема, стосуються й забезпечення гендерної рівності. Це означає, що розрив між доходами чоловіків та жінок має скоротитися удвічі, а ще те, що у Верховній Раді та уряді має бути по 30% жінок. Тенденції до фемінізації суспільства у нас вже намітилися, лише б не зіпсувала процес погана реклама.
