Усі добре пам’ятають історію розпаду Радянського Союзу й утворення фронтів у балтійських країнах та рухів, зокрема, в Україні, метою яких було створення незалежних держав. Для Росії ж це явище не було характерним. І чому зараз російський прем’єр Володимир Путін, лідер партії влади «Единая Россия», намагається створювати «Народний фронт»? Російський політик Володимир РИЖКОВ намагається пояснити мотиви глави Російської держави та наслідки для єдиноросів.
«6 травня 2011 року, на черговій партійній конференції партії «Единая Россия» у Волгограді (цього разу — формально присвяченій розвитку півдня Росії), Володимир Путін дав старт думській кампанії своєї партії та, значною мірою, своїй президентській кампанії 2012 року. Його політична стратегія дедалі більше прояснюється.
Ключовою ідеєю для думської кампанії «ЕР» стала ідея створення «Народного фронту». Самій партії «ведмедів» відводиться в майбутньому «фронті» суто службова (втім, як завжди) роль. «Широкий народний фронт», запропонований прем’єром, бачиться їм як коаліція з «ЕР» і безлічі позапартійних громадських організацій та ініціатив, і навіть окремих громадян, готових об’єднатися особисто довкола В. Путіна. Останню обставину особливо підкреслив прес-секретар прем’єра Дмитро Пєсков: «Це надпартійна (структура), це не на базі партії, це, швидше, довкола Путіна — автора цієї ідеї».
Єдинороси, які завзято схоплювались і влаштовували бурхливі овації прем’єру мало не з приводу кожної його фрази, не можуть не розуміти, що їхнє майбутнє місце — в будівництві путінського «Народного фронту» — місце офіціантів, а не розпорядників банкету. Путін вирішує не завдання партії, а суто особисті завдання, і його однопартійцям буде відведено рівно те місце, яке він їм відведе, — далеко не найпрестижніше.
Навіщо раптом Путину, за півроку до думських виборів, знадобився екзотичний у російських широтах «Народний фронт»?
Перш за все — щоб постаратися зупинити швидке падіння рівня довіри до правлячого тандему і «партії влади». Опитування громадської думки і результати (реальні, а не сфальсифіковані) регіональних виборів свідчать про катастрофічно швидку втрату правлячим режимом підтримки з боку суспільства. Особливо складна ситуація — у великих містах, де у «ЕР» практично вже немає шансів на реальну перемогу.
Путін намагається вдихнути нове життя в політичні структури своєї підтримки, вводячи туди велику когорту нових людей, що не асоціюються з непопулярною партією корумпованої бюрократії, з певною репутацією, «народних улюбленців». Слід чекати на появу в передвиборних списках «ЕР» чергового і більш численного, ніж раніше, покоління хокеїстів, футболістів, фігуристів, кіч — фольклорних співаків і співачок (на кшталт Н. Бабкіної, яка вихваляла Путіна на форумі у Волгограді), естрадних зірок, кіноакторів і підкуплених владою громадських діячів. Ставку буде зроблено на конвертацію їхньої популярності в популярність передвиборного списку Путіна.
Але чому Путіна так турбує майбутній результат «ЕР» на думських виборах? Найменше це свідчить про турботу про партію, до якої він навіть не вступив (будучи при цьому її лідером). Швидше за все, від майбутнього результату «ведмедів» залежать його політичні позиції на майбутніх президентських виборах. Голова передвиборного штабу «ЕР» Сергій Нєвєров уже висловив надію і навіть упевненість в тому, що саме Путін очолить передвиборний список партії (а тепер — нового «Народного фронту»). Але в цьому випадку Путіну життєво важливим буде результат «ЕР»/«Народного фронту» на рівні 60—65% — з тим, щоб оголосити про отриманий від народу мандат довіри й стати єдиним від правлячих еліт кандидатом на головне місце в Кремлі на наступні 6—12 років.
У цю ж саму логіку вписується й атака на прокремлівську партію «Справедливая Россия», яка замість того, щоб, як планувалося, відбирати голоси у комуністів та ЛДПР, почала останнім часом відбирати голоси у самої партії Путіна — та ще напередодні життєво важливого для його самозбереження при владі виборчого циклу! Спочатку втратив посаду лідера партії Сергій Міронов, тепер він ризикує втратити і посаду спікера Ради Федерації. Більш того, якщо Путін визнає, що й у такому, напівзадушеному стані «есери» зможуть відняти у «ЕР» хоча б 7—8%, то, незважаючи на абсолютну лояльність партії та самого Міронова до прем’єра, СР може зникнути з політичної арени так само стрімко, як колись зникла «Родина» Дмитра Рогозіна.
Дуже сумнівно, що маневри, до яких вдаються сьогодні, справді допоможуть Путіну та створеному ним авторитарному режиму монополії на владу, корупції й свавілля. Більшість пристойних відомих людей просто відмовляються увійти до списків «Народного фронту» пана Путіна, побоюючись безнадійно зіпсувати свою репутацію. А хто погодиться вступити, навряд чи таку репутацію мають у своєму розпорядженні: тим самим вони нічого не додадуть «партії злодіїв і шахраїв» — швидше, укріплять одіозну репутацію «партії влади».
Добродіям Путіну, Суркову і Ко доведеться піти на наймасштабніші фальсифікації в сучасній російській історії, щоб оголосити сподівані результати «виборів» (за оцінками фахівців — наприклад, С. Шпількіна — вкидання і приписки на думських виборах 2007 року становили 14 млн. голосів — цього року треба буде вкидати і приписувати ще більше). Суспільство, хоч як би працювала машина пропаганди, про це знатиме і не вважатиме вибори та обрані органи легітимними. Системна криза влади, яка вже стала фактом, розвиватиметься.
Не спрацює й красива формула «Народного фронту» з посиланнями на європейський досвід — адже його цинічна фальш — очевидна.
У післявоєнній Європі та в країнах Східної Європи після падіння комунізму широкі «Народні фронти» створювалися, перш за все, для зміцнення демократії й подолання спадщини нацизму, фашизму та комунізму, спадщини диктатур. Путін же вирішив назвати «Народним фронтом» політичну машину з утримання особистої влади і влади бюрократії та монополістичного капіталу, що безсоромно грабують власний народ; машину з фальсифікації підсумків народного волевиявлення, з підтримки стану загального безправ’я громадян, з придушення свободи і громадянського суспільства. Який уже тут «Народний фронт»!
Посмішки історії бувають огидними».
