...Семирічній Наталці з Рівненської області нещодавно в Київському НДІ фтізіатрії і пульмонології видалили частину легенів. Вона на все життя залишиться інвалідом. Але в лікарів не було вибору: дівчинка прибула до них в надто тяжкому, запущеному стані. У селі, де вона живе, не було навіть фельдшера. Медсестра "приблизно" визначила: ангіна! Від неї Наталку й лікували.
- Для сільської дитини захворіти туберкульозом - це майже рівносильне смерті або, у кращому випадку, інвалідності, - з гіркотою сказала кореспондентові "Дня" завідувач клінікою туберкульозу в дітей, головний дитячий фтізіатр Міністерства охорони здоров'я України Вікторія Костроміна. - Медичного обслуговування у "глибинці" або зовсім немає, або є на довоєнному рівні. Немає елементарних ліків, немає тестів на туберкульоз. Діти вже кашляють кров'ю, а їх і далі лікують від ГРЗ. Колись усіх новонароджених обов'язково вакцинували від туберкульозу: це надійний спосіб профілактики, прийнятий у 65 країнах світу. Але сьогодні в багатьох пологових будинках усіляко ухиляються від цього заходу: то немає вакцини, то немає шприців. І результати не примусили чекати на себе: захворюваність на туберкульоз у дітей порівняно з 1990 роком зросла вдвічі. Нині в Україні таких хворих близько 10 тисяч офіційно, а скільки невиявлених - одному Богу відомо!
На загальних зборах Академії медичних наук України, які нещодавно проходили, самі медики з гіркотою констатували: однією із причин поширення туберкульозу є стрімке падіння професійного рівня самих лікарів. Почалося це не сьогодні і не вчора. У "благополучних" 70 - 80-х ми, здавалося б, повністю приборкали туберкульоз. І на хвилі ейфорії хтось "зверху" дав наказ потихеньку згортати і навчання фтізіатрів, і будівництво нових лікарень. Тоді здавалося, що "хвороба бідних" відступила назавжди. Варто було трохи похитнутися економіці - і крива захворюваності різко поповзла вгору. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, з 1995 року в Україні почалася епідемія туберкульозу. За міжнародними критеріями, будь-яка хвороба вважається епідемією, якщо нею заражений один відсоток усього населення країни. В Україні сьогодні більш ніж 600 тис. хворих на туберкульоз у той час, коли населення становить майже 52 млн. чоловік. Щорічно захворюють 20 - 23 тис. осіб, помирають 7 - 7,5 тис.
- На жаль, українська фтізіатрія не готова до боротьби з епідемією, - вважає директор НДІ фтізіатрії і пульмонології, академік Юрій Фещенко. - Ми просто розорені і знекровлені. За сім років ми втратили 14 протитуберкульозних лікарень, 7 тисяч ліжок у стаціонарах, 24 санаторії, 550 лікарів... "Економія" у вузах, різке скорочення годин навчання призвели до того, що кваліфікація багатьох фахівців різко знизилася. Вони не тільки не вилікують, але й себе погублять. Наприклад, 1996 року 405 медпрацівників заразилися туберкульозом від своїх пацієнтів. У минулі роки реєструвалося від 20 до 30 таких випадків.
Нещодавно до клініки приїхала жінка з Волинської області, привезла двох синів із туберкульозом. Лікар попросив у матері рентгенівські знімки, але та зі сльозами на очах попросила: "Лікар, спочатку погодуйте моїх дітей! Хоча б чого-небудь! Хоча б хліба, хоча б супу... Останні гроші за квитки віддали..."
- Ми для цих дітей зробимо все можливе, - сказала на прощання Вікторія Костроміна. - Але потім вони знов повернуться додому...
