Збереження історико-культурних пам'яток держави — дуже актуальна проблема для сучасної України і тягнеться вона ще з 20—30 х років минулого століття, коли в Україні зруйнували 15 тисяч храмів та знищили понад 600 тисяч ікон. На жаль, в новітній історії ситуація не змінилася: експерти стверджують, що за останні роки з історико-культурної карти України зникло 130 церков, які мали кількасотлітню історію. Недавня ж новина про зруйнування Нижньої брами на в'їзді до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника сколихнула всю громадськість...
ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З УКАЗУ
Представники 560 регіональних музейних комплексів також переживають не кращі часи: часто займаються не прямими обов'язками, а тим, що відвойовують у місцевої влади приміщення для музейних експонатів та ділять територію із місцевими релігійними громадами. Знайти вихід із цієї непростої ситуації, на думку директора Чернігівського історичного музею Сергія Лаєвського, можна лише шляхом компромісу між релігійною громадою та державою, в підпорядкуванні якої перебувають музейні установи.
— Після впровадження кілька років тому указу про подолання наслідків тоталітарного режиму, ситуація зі збереженням музейної спадщини особливо загострилася, — розповів Сергій Лаєвський. — Цей указ по суті зруйнував систему відносин між музеями та церквами. Чимало музейних експонатів та колекцій ще з радянських часів залишилися у приміщеннях храмів, які разом із музеями належать до історико-культурної спадщини.
— Відповідно до указу, музеї та їхні колекції мають перейти в упорядкування держави шляхом виселення із церковних приміщень. Оскільки нові приміщення для музеїв так і не були виділені місцевою владою, то між церквами та музеями почалася боротьба за територію. При цьому ніхто не зважає на те, що усі пам'ятки історико-культурної та релігійної спадщини, передусім церковні старожитності, були врятовані саме зусиллями музейних працівників.
Як розповів пан Лаєвський, через цю конфліктну ситуацію Чернігівський історичний музей втратив свою колекцію, яка зберігалася у церкві Святої великомучениці Катерини (до складу колекції входить 260 експонатів та 72 вироби народних майстрів Чернігівщини). Відповідно до розпорядження міської влади, церква, що раніше входила до Чернігівського історичного музею, була передана Українській православній церкві (УПЦ) Київського Патріархату. Нове приміщення музей так і не отримав. Представники УПЦ наразі не впускають музейників до храму і не повертають назад колекцію, що знаходиться в одному з церковних приміщень. За словами директора музею, серед особливо цінних експонатів музейної колекції вироби з тканини ХVII століття, вишиваний одяг козацької старшини, найдавніший рушник Чернігівщини, датований 1846 роком, вишита плахта, кераміка відомих чернігівських майстрів, фотографії кінця ХVIII століття та багато інших цінних речей. В цілому вартість колекції становить кілька мільйонів гривень.
Наразі жодне суддівське рішення не зрушило справу з місця — не підтвердило і не спростувало перебування музейної колекції у середині церкви. Доки музейники шукають відповідача, експонати колекції уже понад рік знаходяться у непридатних для зберігання умовах. За словами Сергія Лаєвського, у приміщення, де наразі знаходяться експонати, вологість повітря перевищує норму, що може залишити негативний слід на цінних експонатах. Врятувати їх працівники музею не можуть не лише через відсутність рішення суду. Їх просто не впускають на територію церкви працівники міліції, що стоять тут на варті.
ЗНИЩЕННЯ ШЛЯХОМ... РЕСТАВРАЦІЇ
Випадок із Чернігівським історичним музеєм — не єдиний в Україні. Схожа доля спіткала Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». Працівники заповідника відстояли Михайлівську церкву (пам'ятку ХVII століття), яка мала перейти в користування релігійної громади міста..
— Духовенству не вдалося розіграти чернігівський сценарій з нашим заповідником, — розповів директор заповідника «Переяслав» Михайло Сікорський. — По перше, ми просто не впустилипредставників духовенства на нашу територію, по-друге, Міністерство культури прореагувало на наші звернення, видавши наказ про те, що керівництво музею та представники релігійної конфесії повинні укласти договір про спільне постійне безкоштовне користування Михайлівським храмом.
Оскільки договір ще й досі не підписаний, працівники заповідника намагаються знайти інший вихід із ситуації, щоб залишити храм у своєму користуванні. У пошуках рятівного виходу перебувають і працівники Білоцерківського історико-краєзнавчого музею. Їм погрожують знесенням музейного приміщення, щоб побудувати на цьому місці новий храм.
Виявляється, що зруйнувати історичну пам'ятку можна не лише за допомогою бульдозера чи іншої техніки, а під приводом реставрації. Як розповіла головний художник-реставратор корпорації «Укрреставрація» Інна Дорофієнко, духовні працівники Києво-Печерської лаври обіцяють швидко реставрувати церкву Преображення Спаса на Берестовому, не маючи для цієї роботи кваліфікованих реставраторів. За словами пані Дорофієнко, це призведе до повного знищення церкви як історичної пам'ятки.
На думку головного реставратора країни, знищення пам'яток шляхом некваліфікованої реставрації може стати закономірністю, оскільки число спеціалістів у цій галузі щороку зменшується. Наразі в Україні немає реставраторів металевих виробів, дерев'яних предметів та будівель, художників станкового іконопису тощо. Ніхто вже й не пам'ятає, що саме ці люди зробили відомими на весь світ Софію Київську, Києво-Печерську лавру, Кирилівську церкву та багато інших пам'яток історії та культури, серед яких чимало занесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
МУЗЕЙ ЯК ОЗОНОВИЙ ШАР
Наразі музейні працівники підготували звернення до місцевих та регіональних органів влади і керівництва релігійних конфесій, у якому закликають сісти за стіл переговорів, щоб визначити перелік об'єктів історико-культурної спадщини, які не можна передавати релігійним конфесіям. Усі пам'ятки, за словами директора Державного музею українського народно-декоративного мистецтва Адріани В'ялець, мають бути у розпорядженні держави, яка відповідає за їхнє збереження.
— Музей — це озоновий шар, який зберігає культуру усього народу, — наголосила Адріана В'ялець. — За кількістю музеїв Україна посідає одне з останніх місць у світі. Тому наше завдання полягає не лише у збереження існуючих пам'яток, а й у примноженні їхньої кількості. Наразі це практично неможливо через відсутність належних умов та відповідних органів. Ще у 2000 році при Міністерстві культури була створена Державна служба охорони пам'яток історії та культури. Наразі її відділення працюють лише в п'яти регіонах країни. За таких обставин не можна говорити про духовне відродження нації, яке нині має більш релігійне забарвлення, ніж світське.
Як вважає голова Всеукраїнської асоціації музеїв України Сергій Кролевець, конфлікт між релігійними конфесіями та музейними установами не повинен набувати особливо гострих рис. Припинити його можна дуже просто — під час виселення музеїв із церковних приміщень надавати їм у користування іншу будівлю, вже існуючу чи новозбудовану.
