Проблема спільного відзначення 60-ї річниці трагічних подій на Волині поступово наближається до одного з кульмінаційних моментів — адже поки що Варшава, як заявляв у кількох інтерв’ю і виступах в останні дні директор Бюро національної безпеки Польщі Марек Сівєц, який очолює польську групу, не має визначеного плану відзначення, не має готової формули заяви, яку можуть виголосити президенти Кучма і Квасневський. Їхня зустріч на одному з волинських цвинтарів попередньо планується на липень. На сьогодні планувалася поїздка міністра Сівєца по Волині для особистого ознайомлення з місцями трагедії, з тим, які думки стосовно ситуації панують в українському середовищі як серед експертів, так і серед населення. Щоправда, інформацію про дати візиту вчора не могли підтвердити ні в МЗС України, ні в Адміністрації Президента України, ні в Посольстві Польщі в Україні (Сівєц заявляв, що має наміри відвідати Волинь під час свого останнього візиту до Києва на чолі польської делегації). Зараз можна стверджувати, що принаймні в одному моменті українсько-польське порозуміння може бути знайдене: ніхто не збирається замовчувати фактів трагедії, яка сталася 1943—44 рр. на Волині, під час війни, ніхто не збирається також стверджувати, що у всьому винні тільки українці або ж тільки поляки, і ніхто не збирається (принаймні на вищому державному рівні) переносити цей тягар історичної спадщини на сучасний момент. Слова дійсно мають бути знайдені, при цьому, можливо, варто було б не прив’язуватися до дати 60-річчя подій на Волині (в яких, між іншим, гинули і українці) та акції «Вісла» (яку, до речі, проводила польська державна влада), і намагатися не надавати справі політичного забарвлення, яке вона, втім, уже отримала через залучення до неї політиків.
Стаття Марека Сівєца в українському тижнев ику «Дзеркало тижня», яка була подана без коментарів і виглядає дуже схожою на відповідь публікації «Дня» (для кращого розумiння ситуацiї читачами ми друкуємо цей матерiал на 6-й стор.), його о станнє інтерв’ю «Газеті Виборчій» минулого тижня свідчать про те, що польська сторона, принаймні особисто Сівєц, дійсно налаштована до пошуків рішень, які були б прийнятними для обох сторін. З другого боку, дещо насторожує те, що в інтерв’ю «Виборчій» Сівєц кілька разів зробив акцент на «партнерстві» і «співпраці» ОУН і УПА з німцями — цей момент завжди активно використовував КДБ СРСР, зараз його активно вживає російська преса, свідомо чи ні замовчуючи, що ОУН і УПА на той час воювали практично з усіма сторонами — поляками, гітлерівцями, радянськими військами. Позиція, яку представляє директор Бюро національної безпеки Польщі, базується на тому, що якщо Президент Кучма навіть «не вклониться» на могилах загиблих під час різні поляків, не повинно завадити польській підтримці руху України до НАТО, що Польща не має намірів тиснути на Україну і говорити з позиції ультиматумів, що Президент України сам підбере «жести і слова», що події на Волині не варто порівнювати з Голокостом. Однак — вся повоєнна історія Європи складається з жестів примирення. І, говорив Марек Сівєц, необхідно продемонструвати «відвагу й повагу». Очевидно, це потрібне обом сторонам.
Позиція української сторони відома — її, зокрема, оприлюднила на засіданні робочої групи з дослідження подій на Волині на початку березня заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони Валентина Гошовська. Позиція робочої групи, яка складається з істориків, дипломатів, представників органів державної влади полягає в тому, що «заходи з відзначення річниці трагедії повинні бути сплановані таким чином, щоб уникнути ймовірних загострень суспільно-політичної ситуації, а також упередити можливі викривлення та спекуляції з боку радикальних політичних сил в обох країнах. За цих обставин українсько-польський діалог має бути максимально виваженим, а рішення — заздалегідь продуманими... Односторонні, поспішні дії, а тим більше упереджені оцінки Волинських подій можуть вкрай негативно вплинути на розвиток українсько-польського співробітництва».
На засіданні робочої групи також зазначалося, що нинішня позиція офіційних кіл Республіки Польща з відзначення Волинських роковин в Україні «не може бути сприйнятою українською стороною у повному обсязі» через те, що «польська сторона враховує, насамперед, радикальні настрої польських ветеранських та кресових організацій». Українська робоча група вважає за доцільне виробити спільну українсько-польську Концепцію щодо відзначення роковин Волинської подій, які стали трагічною сторінкою історії як польського, так і українського народів. При підготовці й проведенні спільних заходів, спрямованих на історичне примирення обох народів, необхідно дотримуватись принципу паритетності, зокрема, з питань облаштування місць національної пам’яті на території України та Польщі. Допуск польських та українських дослідників до історичних та спеціальних архівів обох держав також має відбуватися виключно на паритетних засадах. У контексті спільної українсько-польської історії першої половини ХХ ст., що включає і Волинську трагедію, та у розвиток ухваленої в 1997 р. Спільної заяви Президентів України та Польщі «До порозуміння і єднання» пропонується ініціювати ухвалення Заяви (Меморандуму) обох Президентів «Про історичне примирення».
На погляд української сторони, було б бажано уникати вживання в офіційних документах з приводу Волинської трагедії термінів «геноцид» та «етнічні чистки» (оскільки цими термінами може оперувати лише ООН).
Українська сторона не може погодитись з тим, щоб розглядати Волинські події виключно у вузьких історичних рамках 1943—1944 рр., без врахування двосторонніх протиріч, що мали місце між українцями й поляками протягом усього періоду 1918—1946 рр., зокрема депортації українців з Холмщини, Підляшшя, Надсяння та Лемківщини, а також операції «Вісла». Отже, відповідальність за цю трагедію історично ширша і її не можна покладати виключно на ОУН та УПА. «Події на Волині 60-річної давнини є лише епізодом Другої світової війни, під час якої Україна не мала власної державності, а Польща втратила її у перші ж дні війни. Це також доцільно враховувати при підготовці спільних українсько-польських заходів із вшанування пам’яті всіх жертв Волинських подій». Таким чином, з точки зору офіційної політики крапки над «і» нібито розставлено.
З точки зору внеску парламентів двох країн — голова Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Борис Тарасюк запропонував нещодавно формулу «прощаємо й просимо вибачення». За його словами, саме з цих позицій може бути підготовлено звернення або голів Верховної Ради і Сейму, або ж спільну заяву двох парламентів. Хоча, на думку Тарасюка, в Сеймі є депутати, які намагаються покласти відповідальність за Волинські події на Україну.
Є й інша сторона проблеми. Навряд чи можна порівняти вплив на офіційну політику з боку ветеранів Армії Крайової і організацій «кресів» у Польщі і ветеранів ОУН і УПА — в Україні. Вважається, що не без впливу «кресових організацій» ще 2000 року у Варшаві вийшов друком співфінансований канцелярією Президента Польщі, міністерством культури і історичної спадщини, Радою з охорони пам’яті боротьби і мучеництва Польщі двотомник «Геноцид польського населення, здійснений українськими націоналістами на Волині у 1939—1945 рр.», рекомендований до вивчення в школах, і визнаний в Україні прикладом упередженого ставлення. Україна ж виявилася не в змозі на такому ж рівні представити свою позицію.
Саме за ініціативою «кресових організацій» у Варшаві планується спорудження монумента 27-й Волинській піхотній дивізії Армії Крайової, на якому Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва затвердила напис «у результаті терору і геноциду, здійсненого українськими націоналістами, переважно з ОУН- УПА, серед польського населення на Волині в роках 1939—1945 замучено близько 60 тисяч поляків». Це, небезпідставно вважають і в українському середовищі в Польщі, і в Києві, може призвести до реанімації старих негативних стереотипів у відносинах між поляками і українцями. Повідомляється, щоправда, що польська влада ще докладатиме зусиль, щоб написи на пам’ятнику не були антиукраїнськими. Водночас повідомляється про плани розміщення таблиці з іменами українців, які рятували поляків, в одному з варшавських костьолів.
Іще один момент — публічна полеміка з приводу подій на Волині. Про увагу до неї в Польщі можна судити, виходячи з майже щоденних публікацій (різної направленості) в «Жечі Посполитій», одній з провідних національних газет. На національному рівні в Україні можна констатувати лише практичну відсутність інформаційної політики.
За будь-яких умов потрібно знайти необхідну формулу, необхідні слова, вважають у Києві. Про те, що політику потрібно відокремити від історії, йшлося вже давно, ще під час подій навколо цвинтаря Орлят у Львові. Тоді для Варшави стало сюрпризом, що рішення державної влади можуть не збiгатися з настроями громадськості.
«День» пропонує погляд на проблему українських експертів і очевидців подій.
Продовження теми на стор. "Історія та "Я""
