Мільйони українських школярів сьогодні сядуть за парти. Навчальний процес-2010—2011 пішов. Традиційно — недолуго, з проблемами та гучним скрипом. У якій країні і чого навчатиме українська школа цього року? І головне питання — як, за допомогою чого?
У той час, коли світовий освітній процес переходить на новітні інформаційні технології, вітчизняні школи в середньому всього на 60 — 70% забезпечені підручниками.
Приміром, у Південній Кореї з 2008 року триває перехід на електронні підручники: кожен учень там отримав «цифрові книги» — планшетні пристрої, оснащені великим контрастним дисплеєм й електронною пам’яттю.
Корейський школяр має лише завантажити туди весь набір шкільних підручників. На черзі — електронні зошити, які в мережі перевірятиме вчитель.
Україні до електронних навчальних книжок ще дуже далеко. І не тільки через неефективний освітній менеджмент, відсутність коштів чи одвічну залежність вітчизняної освіти від політичної кон’юнктури.
На перший погляд благородна, справа видавництва навчальної літератури «пахне» великими грошима, корупційними схемами та мільйонними тиражами контрафакту.
В результаті — величезні недоотримання в державному бюджеті, видавництва на межі виживання, під знаком питання сотні робочих місць, а ринок відкритий для більш успішної закордонної видавничої справи. За такою ситуацією стоять імена солідних і відомих в Україні людей.
І навіть на це все можна було б міцно заплющити очі (як це зроблено вже не в одній галузі), якби не одне велике АЛЕ, не пов’язане ні з ідеологічними переконаннями, ні з економічними інтересами, проте безпосередньо — з національною безпекою. Це — здоров’я українських дітей.
