У житті буває інколи, що підготовка до важливої події проходить краще, ніж сама подія. І потім усі згадують ту саму натхненну репетицію, творчий дух якої хотілося б зберегти назавжди. Приблизно так могли думати вітчизняні футбольні уболівальники після того, як у середу національна збірна України хоч з невеликим рахунком, але напрочуд упевнено перемогла у контрольному матчі національну команду Польщі. Вже за кілька тижнів на нашу команду очікують офіційні ігри відбору на Кубок світу 2010 року із командами Білорусі та Казахстану. І якби наші хлопці зіграли у цих матчах так само переконливо, яке із поляками у Львові, можна було б з оптимізмом дивитися у наше футбольне майбутнє.
Однак повернімося до початку. Гра проти Польщі була четвертим виступом нашої головної команди у Львові. І вперше збірна України не змогла зібрати у Львові повні трибуни. Квитки на футбол вартістю у 40 гривень розходилися погано, й у результаті майже половина місць на не такій вже й великій футбольній арені залишилась незаповненою. Чому так сталося? Чи причиною став неофіційний статус матчу, чи вже й Львів услід за Києвом переситився футболом і не виявляє особливого бажання витрачати час і гроші на відвідування стадіону під час міжнародних матчів збірної? Над цими питаннями варто було б замислитися менеджерам національної збірної України, яка через реконструкцію головного стадіону у Києві гратиме наступними роками в основному за межами столиці. Чомусь вважається, що всюди, окрім Києва, народ має автоматично заповнювати трибуни на іграх збірної. На практиці це виявилося не зовсім так.
Та це питання не до тренерів збірної на чолі з Олексієм Михайличенком, які зробили свою роботу серйозно і добросовісно. Недарма тренери збірної понад півроку їздили практично на всі матчі вищої ліги, аби вживу бачити гру кандидатів до збірної і запрошувати до національної команди тих, хто виглядає найкраще саме сьогодні.
Збірна України, яку глядачі побачили у грі проти Польщі 20 серпня, була цілком новою командою у порівнянні з тою, яка невдало завершувала восени минулого року відбір на Євро-2008. І хоча більшість гравців уже не один раз викликали до збірної, а капітан команди Анатолій Тимощук грає у синьо-жовтій формі вже не один рік, усе виглядало по-новому. Вперше вести гру разом із Тимощуком з перших хвилин довірили дніпропетровцю Сергію Назаренку та полтавцю Сергію Кравченку. Саме ці футболісти «розігнали» гру нашої збірної, щоразу запускаючи точні передачі на фланги та вперед, де чекали на слушну нагоду Артем Мілевський та Андрій Воронін. Зліва гру команди підтримували Денис Голайдо та Григорій Ярмаш, праворуч грав Олег Допілка. І, нарешті, у центрі захисту розташувалися Дмитро Чигринський та Тарас Михалик.
Вперше за багато років на поле з перших хвилин не вийшли ветерани збірної Олександр Шовковський та Андрій Шевченко. І на воротарському місці було надійно з Андрієм П’ятовим, і на вістрі атаки відсутності багаторічного лідера нападу не відчувалося. Коли ж Шевченко під оплески трибун з’явився на полі у другому таймі, стало зрозуміло, чому його не було у стартовому складі. Цей склад зробив свою справу іще у першій половині гри, коли перед самою перервою Воронін віддав м’яча на Кравченка, який з другої спроби «пробив» воротаря поляків Фабіанського.
У підсумку ми одержали не тільки перемогу України над Польщею з рахунком 1:0, а й надію на те, що у нас нарешті знову є боєздатна національна футбольна збірна, яка по-справжньому боротиметься із суперниками по відбірній групі, а не здаватися заздалегідь, як збірна зразка 2006—2007, яка прийняла поразки від французів та італійців як належне.
Безперечно, гра нашої збірної ще дуже далека від найкращих взірців, але ця гра є. Гра людей, які хочуть виступати за національну збірну, віддаючи грі усі сили, а не безпомічне вовтузіння з м’ячем групи футболістів, яких попередній тренер збірної привселюдно оголосив незамінними. Тепер у збірній України незамінних немає. Принаймні хочеться в це вірити. А це означає, що боротися за два роки за титул чемпіонів світу будуть дійсно найкращі українські футболісти. І нехай їм щастить!
