Через дванадцять днів у дітей почали повторюватися приступи, що було пояснено лікарями, як побутові отруєння. Важкі ж хронічні хвороби — втрата зору, пам’яті, міокардіодистрофія, панкреатит, що з’явилися в дітей після отруєння, досі пояснюються як спадкові. Крім того, всім дітям відмовляють у статусі інвалідності і компенсаціях, як потерпілим. А часто, як розповіла одна з мам, лікарі навіть погрожують «позаховувати» їх у психушку «за симуляцію». Всі комісії, що проводили розслідування причин трагедії доходили висновку, що отруєння отруйними газами не було, а медична допомога була надана вчасно і кваліфіковано. На думку деяких лікарів, із якими вдалося зустрітися батькам потерпілих, через декілька років, діти, у багатьох із яких вже зараз «відмовляють» різні системи організму, почнуть повільно помирати в інвалідних візках. Німецький Червоний хрест, куди звернулися потерпілі, готовий надати допомогу, але для цього потрібні медичні картки та офіційні витяги з історій хвороб, які на руки потерпілим ніхто не видає. Представники потерпілих і Полтавського медіа-клубу вважають однією з версій отруєння витік отруйних речовин із однієї з військових баз у Полтавській області. Проте в прес-центрі Міністерства оборони України «Дневі» сказали, що до ратифікації нашою державою конвенції про заборону розробок, зберігання і застосування бойових отруйних речовин (БОР), вони зберігалися під посиленою охороною й украсти будь-яку місткість було просто неможливо. Після ж ратифікації Україна офіційно оголосила про відсутність на своїй території БОР, що й було підтверджено вже трьома інспекціями незалежних міжнародних експертів, що побували з поїздками в Україні. Загалом, питання залишається відкритим: що сталося в селі Хомутець на Полтавщині 17 вересня 1998 року?
