Не виключено, що провал голосування за Закон про вибори 17 квітня знаменує собою новий етап у розвитку української політичної інтриги. Хотілося б, звичайно, щоб цей етап не був настільки значущим, оскільки провал закону може означати провал політичної реформи або, що ще гірше, підштовхне Президента до реалізації цієї реформи непарламентським шляхом.
Сьогодні багато говорять про те, що ж сталося у сесійній залі. Найбільша інтрига розгортається навколо позиції Президента та прем’єра.
Президент, як відомо, виступив проти цього закону. Причому на його боці залізний аргумент — навіщо приймати закон про вибори невідомо чого? Справді, поки незрозуміло, чи буде це закон про вибори ВР, Державних зборів чи Палати регіонів. З другого боку, опоненти вважають, що прийняття пропорційного закону показало б, наскільки влада справді готова до діалогу в ім’я політичної реформи. Поведінка глави держави поки свідчить про те, що він бажає грати на обох сторонах дошки.
Прем’єр нібито пообіцяв дати за закон підконтрольні йому голоси більшості, але не дав. Не завжди стриманий Ю. Луценко навіть дозволив собі сказати, що влада вважає опозицію «бидлом». Проте він традиційно не помітив того, що влада «має рацію» — а як ще назвати людей, які не соромляться продемонструвати всій країні, що вони, будучи народними депутатами, не вміють читати? Щоправда, товстий том президентського послання не можна назвати легким читанням…
То що ж насправді сталося 17 квітня? Аналіз результатів голосування показує речі просто дивовижні. Отже, за закон проголосували 217 депутатів, проти — 10, утрималися — 2. Ще 194 депутати не голосували. Таким чином, для прийняття закону не вистачило лише 9 голосів. Тільки факти:
1) Закон підтримали фракції трійки — комуністи (60 із 60), БЮТівці (17, 1 був відсутній), соціалісти (19, 1 утримався). Загалом вони не додали всього 2 голоси.
2) За закон проголосували 5 позафракційних, а так само — два члени «Демократичного вибору», два — «Європейського вибору», п’ять — НДП. Підтримка цих депутатів (крім, може, НДП) навряд чи була достатньо передбачуваною, але вельми вплинула на загальний результат — без них «дефіцит» становив би 23 голоси.
3) За закон проголосували 14 (двоє утрималися) членів фракції АПУ. Слід відзначити, що члени цієї фракції традиційно прислухаються до думки прем’єра. Таким чином: а) не могло бути домовленості, за якої прем’єр пообіцяв би опозиції голоси «регіоналів»; б) якщо і була домовленість про підтримку закону частиною більшості, то її переважно виконали.
4) За закон проголосували 93 члени «Нашої України», не проголосували — 9 (!). Причому, голосів проти не було. Ті самі дев’ять депутатів, які повинні були визначити результат голосування, виявилися «нашоукраїнцями». Висновок — якби В. Ющенко поменше розповідав, як він зацікавлений у пропорційному законі, а побільше працював би з фракцією і приділяв увагу елементарній політичній дисципліні, то на сьогодні ми б мали пропорційний закон про вибори. Нагадаю, що це не перший випадок, коли неузгоджені дії «Нашої України» визначають провал голосування — адже на початку роботи цього складу ВР опозиція могла б обрати своє керівництво парламенту, але Ющенко не зміг… Чи не захотів?
Загалом, можна зробити певний висновок: неправда, що у нас усе робиться через… Ну, коротше кажучи, неправильно. Наші депутати цілком здатні робити високоточні політичні операції. Щоправда, з неминучими летальними наслідками…
