Увечері передпасхальної Страсної п’ятниці 74 гірники шахти №22 «Комунарська» (м. Жданівка Донецької області) відмовилися піднятися на-гора, доки їм не виплатять борг із заробітної плати. Щоправда, наступного ж таки дня заступник міністра вугільної промисловості Анатолій Корзун повідомив, що шахтарі припинили акцію протесту. «Шляхом відповідних переговорів ми домовилися з людьми», — сказав Корзун. Він зауважив, що шахта «Комунарська» не є державною, не повідомив суми заборгованості й не конкретизував домовленостей. А от ситуація на державних шахтах, за його словами, контролюється — заборгованості із зарплати немає. За словами заступника міністра, коштів, що виділяються з бюджету, а також надходять від реалізації вугілля, цілком вистачає на зарплату. Він також повідомив про намір уряду повернути приватні вугледобувні підприємства в державну власність. «Якщо власники... виявлять таке бажання, то ми шляхом відповідних взаємовигідних переговорів на певних умовах можемо взяти їх під своє крило й врегулювати там виробничу та іншу діяльність», — пообіцяв Корзун. Він визнав, що власники приватних вугільних підприємств мають проблеми зі збутом продукції. Однак уряд, за його словами, й надалі збирається забезпечувати держзамовленнями на вугілля лише шахти, що перебувають в підпорядкуванні Мінвуглепрому.
При цьому державний чиновник не без злорадності зазначив: «Коли минулого року галузь (гірничо-металургійна. — Авт.) працювала стабільно й у нас відчувався дефіцит вугільної продукції в усіх напрямах її використання, на нашу пропозицію налагодити співпрацю з приватними підприємствами вугільної галузі ми залишилися непочутими».
Чи має держава право заганяти в кут гірників та їхні сім’ї лише тому, що свого часу вирішувала свої проблеми за рахунок приватизації найкращих вугледобувних підприємств, а потім збудувала таку систему збуту та реалізації «чорного золота», в якій приватні підприємства взагалі відсутні? Але ж усі форми власності, за Конституцією України, рівноправні. Але на початку квітня Кабмін визначив, що підприємства сфери управління центральної виконавчої влади купуватимуть вугілля лише у держпідприємства «Вугілля України».
Проте ситуація на державних шахтах, збутом продукції яких займається згадана структура, також не безхмарна. На 9 квітня залишені з минулого року й нові борги із заробітної плати, згідно зі звітом Мінвуглепрому, перевищували півмільярда гривень. Юлія Тимошенко обіцяла публічно «спустити шкури» з тих, хто не виконає її вказівки ліквідувати всі борги із зарплати до 15 квітня. Серед боржників «Ровенькиантрацит» (156 млн. грн.), «Луганськвугілля» (44,5 млн. грн.), «Красноармійськвугілля» (понад 10 млн. грн.).
Цікаво, що найбільшим боржником у міністерстві вважають одне з найкращих підприємств галузі — держпідприємство «Макіївугілля», яке 16 квітня видобуло мільйон тонн вугілля, що становить третину його річної програми, зокрема 100 тисяч тонн понад план. «День» зв’язався телефоном з керівником прес-центру підприємства Вірою Лященко. «Ми прискіпливо й до останньої літери виконуємо телеграму прем’єр-міністра про те, що зарплата шахтарів — це першочерговий платіж. Звісно, у зв’язку з цим дещо недоплачуємо податки, — пояснила Лященко». Але в чому корінь зла? Чому раптом успішне підприємство стало неплатоспроможним? «Ще в серпні минулого року тонна нашого коксового концентрату коштувала близько двох тисяч гривень, — розповідала Лященко, — але коли металургійне лобі добилося для себе певних преференцій, то вирішили відігратися на шахтарях. У зв’язку зі спадом на ринку металу попит на вугілля зменшився, а ціна на нього впала в три з половиною разу. Усе вугілля лежало на складах, і лише з грудня почався якийсь продаж».
Крім того, як зазначила Лященко, згідно із законом, підприємства мають сплачувати до Пенсійного фонду до 20 числа кожного місяця, а наступного дня вже нараховується пеня й штрафи. «А «Вугілля України», що займається реалізацією нашої продукції, — підкреслила Лященко, — розраховується з гірниками за відвантажене вугілля 28—30 числа. І всі наші проплати зараховувалися як пеня й штрафи, тоді як борги зростали, наче снігова куля. Цінова політика нам не на користь, підприємство сьогодні економічно не збалансоване». І все ж таки у шахтарів сьогодні з’явилася надія. Ціну на коксоване вугілля, за словами Лященко, нібито збираються підвищити з 500 до 787 гривень за тонну. «Це хоч якась надбавка буде», — говорить вона.
Уряд, природно, з вугільних генералів не тільки «шкуру спускає». Зокрема, Мінвуглепром, відповідно до недавнього розпорядження Кабміну, щомісяця отримує зі Стабілізаційного фонду держбюджету-2009 350 млн. грн. за програмою державної підтримки вугледобувних підприємств й спрямовує їх тільки на виплату заробітної плати. Інша річ, що ці кошти планувалося використати на здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів із будівництва й технічного переоснащення, на підвищення безпеки шахт... Пам’ятається, представляючи бюджет, уряд обіцяв, що ці кошти не спрямовуватимуться на поточні витрати, а лише на програми розвитку й інвестиційні проекти.
Коментуючи на прохання «Дня» ситуацію у вугільній галузі, народний депутат України Сергій Тулуб зазначив: «Потрібна така політика уряду, яка б дала можливість розвиватися приватному бізнесу й підвищувати інвестиційну привабливість українських шахт. І тоді зникнуть проблеми, які стали хронічними, які цей уряд не лікує, а посилює, зокрема, й обіцянками націоналізації. Найбільша проблема цієї галузі в тому, що протягом багатьох років вона недофінансовувалася, а цінова політика виходила з того, що шахти — це якісь додатки виробництва електроенергії й металу. А зараз ціна на вугілля не впала — її просто опустили, щоб виконати меморандуми, які підписав уряд з металургами й енергетиками. У результаті державні шахти навіть не наближаються до рентабельності, не забезпечують простого відтворювання».
