Інформаційна картина трагедії у Баренцевому морі не залишила ніяких ілюзій щодо відвертості і демократичності пострадянської влади: всі офіційні повідомлення про долю АПЧ «Курськ» сильно скидаються на пропагандистський продукт. Держава укотре наступила на «чорнобильські граблі» — не сказавши суспільству відразу всієї правди, вона втратила інформаційне лідерство, і потім уже їй не вірили, незалежно від того, що говорили чиновники. А днями намітилася ще одна цікава тенденція. До постійно циркулюючих чуток про іноземний підводний човен або інший корабель, які стали причиною аварії, додалася показова репліка командувача російського Північного флоту адмірала Попова: він заявив, що хоче «подивитися в очі людині, яка це все організувала». Тепер ми станемо свідками такого вибору російської влади: або чесний, відкритий аналіз причин трагедії, або пошук «змовників» і «стрілочників».
Віктор ТАНЧЕР, професор Інституту соціології НАН України:
— На жаль, напрошується ця паралель з чорнобильськими подіями. Те, що сталося з «Курськом», — це підтвердження все того ж положення, що Росія залишається закритим суспільством, що принципи відвертості, гласності, які були проголошені, так і не були реалізовані. Влада здійснює кулуарну політику, її мета — служити приховуванню механізмів функціонування влади. Інтереси системи були поставлені тут вище за інтереси громадян, в цьому випадку моряків. Старий принцип — передусім держава, а вже потім людина. Загалом-то нічого не змінилося в ментальності російської влади. У нашій, напевно, також — просто ми не маємо таких сумних свідоцтв цьому. Незручно говорити, що це гарний урок, це — трагічний урок, але для громадян — це підтвердження нетерпимості існуючого становища у взаємовідносинах між владою і суспільством. Думаю, що такі випадки будуть змушувати громадськість інакше ставитись до своєї влади і вимагати від неї належного виконання своєї функції. А існуюча влада вже внутрішньо не зміниться. Треба чекати, коли прийдуть інші люди, які не виховані в комуністичній системі, на цих принципах підтримки влади. Путін — вигодованець цієї системи, він і поводився за тими правилами, по яких його вчили. Тобто, для народу це проблема часу — хворобливих уроків, на яких суспільство особливо яскраво бачить невідповідність системи влади тим гуманістичним принципам, які вона сама ж і проголошує.
