Минулої суботи перший Президент України Леонід Кравчук в інтерв'ю нашій газеті змальовував "зелену вулицю", що відкрилася перед виборчою кампанією.
З його слів, після підписання закону про вибори й формування Центрвиборчкому ("конституційно" - підкреслив екс-президент) ніяких перешкод для проведення виборів бути не може. Як виявилося, Леонід Макарович недооцінив здібностей свого наступника створювати оточуючим дедалі нові проблеми. Того ж дня прес-служба Президента Леоніда Кучми повідомила, що голова держави наклав вето на закон про Центральну виборчу комісію.
Перше враження від президентського рішення - здивування. Справді, адже не погребував же Леонід Данилович подати на затвердження парламенту список кандидатів в члени ЦВК (тепер уже, виходить - не зовсім легітимний). Далі. Одна з основних претензій Л. Кучми до закону про ЦВК - норма, згідно з якою кандидати мають добиратися з урахуванням пропозицій партій і блоків, поданих до Верховної Ради. Відверто кажучи - чи багато Президент радився з партійцями нинішнього парламенту, добираючи претендентів у новий ЦВК? Судячи з усього, зовсім не радився, саме тому голосування з приводу кандидатів проходило так складно. Так що норма правильна, і можна тільки шкодувати, що Президент її проігнорував, а тепер пропонує й зовсім скасувати.
Однак проблема, зрештою, не в тому, наскільки виправдана ця норма, а в тому, чи є сенс її піддавати сумніву, коли склад ЦВК вже практично сформовано? І взагалі, які практичні наслідки матиме президентське вето? Що далі? А нічого. Новообраних членів ЦВК, як заявив голова Михайло Рябець у інтерв'ю програмі "Післямова", для проведення парламентських виборів "на сьогоднішній день досить". Для належного забезпечення діяльності ЦВК Президент навіть підписав спеціальне розпорядження.
Закінчення на 2-й стор.
Навіщо знадобилося "накривати" закон про Центрвиборчком за допомогою вето? Версія про те, що голова держави виявляє у такий спосіб зворушливу турботу про майбутні покоління українських політиків, мало переконлива. Для цього зовсім не обов'язково було штучно створювати новий првід для конфронтації з парламентом. Можна було підписати закон і спокійно, у порядку законодавчої ініціативи, запропонувати Верховній Раді розглянути зміни до нього. Зовсім недавно (6 листопада) Президент патетично обурювався тим, що парламент "наперед запрограмовано" на конфлікти й "заперечення робляться з будь-якого приводу, набувають карикатурної форми". Навіщо ж голові держави самому подавати депутатам поганий приклад?
Ще запитаємо, що змінилося після президентського вето? Відповідь одна - деформовано поле легітимності існування Центрвиборчкому. Тепер закону про ЦВК немає, і він існує у віртуальному вимірі. Зазначимо, що дещо подібне сталося й із законом про вибори. Його, правда, Президент підписав, однак не випадково голова Конституційного Суду (КС) Іван Тимченко запевнив громадськість у тому, що якщо депутати звертатимуться з приводу визнання неконституційними окремих положень або всього Закону "Про вибори народних депутатів", КС винесе ухвалу незважаючи на хід передвиборної кампанії або результати виборів. Наступного день голову Конституційного Суду було нагороджено орденом "Князя Ярослава Мудрого". Важко повірити в те, що таку високу відзнаку Президента Іван Тимченко здобув лише за те, що КС один рік проіснував. У будь-якому разі саме після заяви голови Конституційного Суду почалися розмови про те, що суд може бути використано за "казахським варіантом", якщо Президент України буде дуже розчарований результатами березневих виборів до парламенту.
Вето на закон про Центрвиборчком є ланкою того ж ланцюжка, за який деякі особи в президентському оточенні сподіваються, у разі кончої потреби, "відтягнути ситуацію назад". Проблема лише в тому, що ніякі маневри й інтриги не дадуть можливості "дотягнути" її досить далеко - у 1995, рік Конституційного Договору, або в 1994, щоб почати все спочатку.
