Учора минув рівно рік, як у московському аеропорті «Домодєдово» пролунав жахливий вибух. Внаслідок теракту, здійсненого смертником, загинули 36 осіб, постраждали 169.
Вибух мав далекосяжні наслідки: звів нанівець зусилля офіційної пропаганди, що оспівувала хвалену путінську стабільність, продемонстрував жалюгідний стан системи безпеки навіть у найбільш, здавалося б, охоронюваних місцях, — загалом це був один із тих поштовхів, що призвів до нинішньої політичної кризи у Росії.
Нам ця атака теж принесла невиправну втрату. Серед загиблих була одна українка. Машутіна Ганна Григорівна, 1981 року народження, з Одеси.
Її творчий псевдонім — Ганна Яблонська. Драматург, сценарист, вона прилетіла до Москви, щоб отримати премію як один із лауреатів конкурсу кіносценаріїв «Особиста справа», котрий проводився найавторитетнішим на просторі колишнього СРСР кінознавчим журналом «Искусство кино».
Її п’єсу «Язичники» визнали однією з найкращих на конкурсі. Раніше Ганна увійшла в число лауреатів міжнародних конкурсів драматургії «Премьера.txt» та «Євразія», стала дипломантом конкурсу сучасної драматургії «Вільний театр». Загалом Ганна є автором більш ніж десятка п’єс («Бермудський квадрат», «Відеокамера», «Вихід до моря», «Десь і поблизу», «Дюймовочка й метелик», «Закинуте радіо», «Монодіалоги», «Лист до зоопарку», «Тепло», «Праски», «Шоу ковбоя без собаки»), за деякими з них у театрах Петербурга поставлено кілька вистав. У неї лишилися чоловік та дитина, трирічна дочка.
У раптової смерті своя драматургія і свої питання до тих, хто лишився. У випадку з загибеллю Ганни — гостре, хоч і давнє, питання відторгнення зашкарублим вітчизняним театром будь-яких свіжих талантів. За гірким, але правдивим спостереженням Наталії Ворожбит, висловленим в інтерв’ю «Дню» 16 грудня минулого року: «Наш театр глибоко провінційний, зовсім не готовий до сучасної драматургії... Режисери нічого не читають. Вони, можливо, одну сучасну п’єсу прочитали за все життя й на цьому будують висновки. З іншого боку, вони розуміють, що цю п’єсу й не зможуть поставити. Для них сучасна драматургія — чужорідне тіло, так само й драматург відторгає такого режисера. Несумісні речі, на мене».
Ворожбит ставлять у Британії й Росії, а в Україні вона живе за рахунок чого завгодно, але тільки не п’єс. Один із найцікавіших вітчизняних драматургів 1990-х Максим Курочкін давно переїхав у Росію. Яблонська знаходила визнання й режисерів для своїх робіт так само в Росії. Це ж наскільки неприваблива наша соціокультурна реальність, що найобдарованіші молоді люди їдуть до столиці воюючої, по суті, держави та замість професійної реалізації знаходять смерть.
Отже, після смерті Ганни минув рік. Жодної постановки за її п’єсами в Україні так і не з’явилося.
Чи ще треба зачекати?
