Завтра парламент повинен визначити «правила гри», за якими Україна братиме участь у зіткненні глобальних інтересів навколо Іраку. Завдання ускладнюється тим, що більшість українських виборців і платників податків — проти війни. Президент Леонід Кучма підписав указ про відправлення 19-го окремого батальйону РХБЗ (м. Самбір, Львівська обл.) до Кувейту і направив відповідне подання до Верховної Ради. Про це повідомила учора після закінчення засідання Ради національної безпеки й оборони України прес-секретар глави держави Олена Громницька. Підставами президентського рішення стали: раніше прийнята резолюція РНБО, запрошення кувейтської сторони і «підписана угода між Україною і державою Кувейт». А вчора Рада національної безпеки й оборони України рекомендувала Президенту доручити органам державної влади вжити заходів для посилення охорони об’єктів підвищеної небезпеки та іноземних дипломатичних представництв на території України з метою забезпечення національної безпеки у зв’язку з можливим розгортанням воєнних дій у районі Перської затоки і на Близькому Сході.
Час, якого зі страхом і занепокоєнням очікували у всьому світі, оголошено. Дві доби — саме стільки відвів президент Сполучених Штатів Америки своєму іракському колезі для прийняття рішення. Ультиматум Джорджа Буша містить єдину умову — або Саддам разом із двома синами покидає країну, або Ірак постає перед війною. Виступаючи у Білому домі, американський лідер наголосив, що США мають законне право захищати себе. Таким чином, він аргументував неможливість подальшого обговорення іракського питання в стінах Ради Безпеки ООН. «Небезпека зрозуміла. Використовуючи хімічну, біологічну або, можливо, i ядерну зброю, отриману в Іраку, терористи можуть втілити проголошені цілі і вбити тисячі або сотні тисяч безневинних людей у нашій країні або деінде», — підкреслив Джордж Буш. Заява американського президента стала черговим свідченням поховання епохи міжнародної дипломатії. Американський лідер продемонстрував нездатність позбутися статусу заручника власного рейтингу. Антитерористична кампанія, очолена США, постала перед небезпекою повної дискредитації. Антиіракська кампанія стала переломним, а подеколи кризовим моментом для Заходу, трансатлантичної єдності. Тріщина в інтересах між Європою і Америкою стала ще глибшою, поділ Європи на «стару» і «нову» з легкої руки американців може позначитися на інтеграційних процесах на континенті. Тим часом Ірак відкинув ультиматум США. Таке рішення було прийнято учора на спільному засіданні Ради революційного командування Іраку і керівництва правлячої партії Баас.
Ультиматум американського президента був очікуваним досить давно. Ще в кінці минулого року представники Вашингтона, не приховуючи, заявляли, що були б не проти, якби Саддам разом із оточенням залишив власну країну. Сподівання американців заручитися підтримкою міжнародної спільноти дещо затягнуло проголошення ультиматуму. Дипломатичний опір Росії, Франції, Німеччини, Китаю проти воєнних намірів США змiшали карти Вашингтона. Зрештою довелося піти на непопулярне рішення насамперед для самих Штатів: згідно iз соцопитуваннями більшість американців згодна підтримати війну проти Іраку тільки у разі повної міжнародної консолідації з цього питання. Аргумент Білого дому про навмисне затягування питання іракського роззброєння можна взяти до уваги і поставитися з розумiнням, ал е не бути в ньому впевненим остаточно. Сполучені Штати самі погодилися на резолюцію 1441, запропоновану торік Францією. Вона дійсно передбачала «серйозні наслідки» для Іраку у разі відмови від співробітництва з міжнародною спільнотою. Ці «серйозні наслідки» зрештою й озвучив Джордж Буш. Однак не слід забувати, що згадана резолюція передбачала двохетапне вирішення іракського питання. Перший етап — направлення до Іраку міжнародних інспекторів, які мали зайнятися пошуком зброї масового знищення. Багдад прийняв таку умову і почав демонструвати схильність до співпраці з ООН, про що кілька тижнів тому заявляв керівник групи міжнародних інспекторів Ганс Блікс. Проте навіть відсутність співпраці з боку Іраку ще не могла вважатися приводом для будь-яких дій (зокрема й застосування сили) проти Багдада, оскільки резолюція 1441 передбачала другий етап — обговорення питання в РБ ООН і схвалення відповідної резолюції. Тут терплячості американської дипломатії не вистачило... Категоричне небажання Франції підтримувати резолюції, які б містили навіть натяк на війну проти Іраку, в ідiграло не останню роль. У великій геополітичній грі почав більш чітко вимальовуватися переможець — Сполучені Штати. Із ешелону важковаговиків не вдалося відстояти власної точки зору Франції, Росії. Велику Британію переможцем можна вважати тільки відносно: н адто дорогою ціною може обійтися Тоні Блер у союзництво з Вашингтоном. Британські парламентарії не виключають оголошення йому вотуму недовіри, у Лейбористській партії, яку і представляє Блер, намітився помітний розкiл. Про свою відставку на знак незгоди з політикою Лондона щодо Іраку за останню добу в Британії оголосили три члени уряду Блера.
Змінювати ситуацію у силі тільки Білий дім. І це стосується не лише iракської полiтики Вашингтона. Відсутність реальної опозиції будь-яким намірам США дозволяє Вашингтону діяти в лобову. Іншим державам лишається тільки спостерігати і висловлювати власні позиції — від відверто критичних до щиро схвальних. «Це було рішення, яке слід було прийняти. Ми підтримуємо США», — заявив прем’єр-міністр Японії Дзюньїтіро Коїдзумі. «Невже загроза, яку нібито становить іракський диктатор, виправдовує війну, від якої загинуть тисячі невинних дітей, жінок і чоловіків? Моя відповідь, якою була, такою і залишається: ні!» — підкреслив канцлер Німеччини Герхард Шредер. Ліга арабських держав, на якій під час останнього засідання представник Об’єднаних Арабських Еміратів офіційно виступив із ідеєю добровільного вигнання Саддама Хусейна, поки що не підтримала американського ультиматуму. Речник ЛАД Гішам Юссуф, зокрема, зазначив, що в резолюції ООН жодним словом не сказано про якісь часові рамки для іракського керівництва. Найбільшу підтримку і не лише на словах виявили австралійці. Прем’єр-міністр Австралії Джон Ховард повідомив про направлення в регіон Перської затоки двох тисяч солдатів. Президент Франції Жак Ширак підкреслив, що США беруть на себе «важку відповідальність», оголошуючи ультиматум. «Це одностороннє рішення, яке йде врозріз із волею Ради Безпеки ООН і міжнародної спільноти, яка також прагне роззброєння», — зауважив він. Відповідальність перед Богом бере на себе той, хто переходить до воєнних дій, вважаючи вичерпаними мирні способи вирішення конфлікту. Про це сказав офіційний представник Ватикану Хоакін Наварро Вальс. У свою чергу Україна сподівається, за словами Президента Леоніда Кучми, що все-таки вдасться уникнути найгіршого розвитку ситуації. Глава держави висловив жаль із приводу неможливості досягнення консенсусу в рамках РБ ООН. На думку Президента, можливість уникнення гіршого сценарію «у більшій мірі залежить від іракської сторони». Учора Президент України Леонід Кучма обговорив ситуацію довкола Іраку по телефону з президентами Росії, Польщi i Казахстану, за їхньою ініціативою.
Грати за американськими правилами напередодні виголошення Бушем ультиматуму Багдад не виявляв жодного бажання. Іракський міністр закордонних справ Наджи Сабрі заявив, що «будь-яка дитина» знає в Іраку, що вимога Саддаму відправитися у вигнання апріорі провальна.
Забігати наперед щодо остаточного рішення іракського президента, утім, не слід. Численні експерти висловлюють діаметрально протилежні думки, подеколи навіть фантастичні. Деякі аналітики припускають, що Саддам Хусейн зробить пластичну операцію, виїде, приміром, до Лівії, а на президентському посту він залишить одного зі своїх двійників. Не виключають фахівці міжнародної політики і добровільного відходу від влади Саддама. До іракського лідера вже давно зверталися арабські керівники з пропозицією залишити країну, аби уникнути війни. Чому б саме зараз не скористатися гостинністю одновірців? Між тим, будь-яке рішення Саддама було б пов’язане з ризиком. З другого боку — ризиком війни проти країни. Із іншого — ризиком бути знищеним або незахищеним. Адже не факт, що згода Хусейна виїхати з країни не потягне за собою й інші ультиматуми Вашингтона. Утім, про справжній розвиток подій буде відомо вже за лічені години. Про правду іракської кампанії, можливо, — ніколи. Які інтереси переслідували США насправді? Чи прорахували у Вашингтоні, що, ліквідуючи одну саддамову загрозу, світ може наразитися на десятки нових? «Не звинувачуйте потім мусульман, якщо війна проти Іраку породить тисячі нових осам бен ладенів», — переконували учора індонезійські ісламісти.
Яку лінію поведінки у цій ситуації зайняти Україні — у цій грі політичних важковаговиків? Зрозуміло, що голос офіційного Києва в іракській темі, в силу не дуже сприятливої зовнішньополітичної кон’юнктури, слабкий. Позиція України важлива передовсім нам самим. Якраз уміння обрати правильну стратегію часто й дозволяло легковикам, таким як Україна, не залишатися осторонь світових процесів. Майстерність прораховувати можливі дивіденди від участі будь у чому або від позиції щодо будь-чого часто стає вирішальною у становленні міцної держави, голос якої зрештою почують. Київ однозначно виступав за мирне врегулювання іракської кризи. Похвальна позиція, яка цілком вливається в русло переконань наших партнерів — Росії, Німеччини, Франції. Ми за відправку РХБ-батальйону до Кувейту. Не менш цікава ідея, яка може посприяти поліпшенню відносин із іншим партнером — Сполученими Штатами. Те, що Україна не навчилася грати поза зовнішньополітичною багатовекторністю, — факт. Однак не слід поспішати безапеляційно відносити його до негативних: краще грати не за чиїмись правилами, а — за власними інтересами. Завтра під час вирішення в парламенті питання відправки до Кувейту українського РХБ-батальйону стане очевидно, яка мотивація і яка лінія поведінки буде брати гору. Зрозуміло, що в опозиції є спокуса використати момент для того, щоб сказати «ні» президенту. З іншого боку, парламенту доведеться шукати відповідь на непросте запитання: відправляти батальйон чи ні; якщо так, то в якому статусі, зважаючи на те, що санкції ООН на початок бойових дій, скоріше за все, вже не буде.
