Про те, що чемпіони України успішно стартували в груповому турнірі Ліги чемпіонів УЄФА, стало відомо за кілька хвилин до фінального свистка шведського арбітра Фройдфельда. Майже дев’яносто хвилин перед тим показали повну рівність суперників, практично за жодним статистичним показником чемпіон Росії не поступався чемпіону України. Тепер, коли два влучні удари Діого Рінкона після точних передач Белькевича принесли перемогу українській команді, можна шукати й знаходити причини саме такого результату гри. Зробимо це й ми, не забуваючи, що якби м’яч на 83-й хвилині пролетів на кілька сантиметрів не туди, всі наші міркування не мали б ніяких підстав.
Насамперед щодо протистояння Києва та Москви, України та Росії на футбольному полі. Політичного відтінку цій події надавала хіба що московська преса. Основна ж маса глядачів, журналістів та фахівців розглядала матч «Динамо» — «Локомотив» саме як спортивну подію, як важливу гру найголовнішого клубного турніру європейської еліти. А те, що й наш, і російський чемпіон до цієї еліти заслужено входять, може тільки тішити любителів футболу обох країн.
Теоретично певна перевага мала б бути на боці «Локомотива». За це говорив досвід участі в другому груповому турнірі минулої Ліги, куди динамівці не пробилися, й поповнення московської команди низкою дуже кваліфікованих гравців, і кращі фізичні кондиції — у календарі чемпіонату Росії заздалегідь було передбачено «вікно», аби «Локомотив» добре відпочив перед стартовою грою євротурніру.
На боці киян були, швидше, метафізичні, ніж реальні плюси. Нехай більшість нинішніх гравців ніколи не бачила чемпіонату СРСР, проте традиція старих часів, коли динамівці практично завжди випереджали московських «залізничників», таки мала певний вплив. Не забулась і травнева зустріч суперників на Меморіалі Лобановського, коли динамівці без проблем виграли з симпатичним рахунком 2:0. Не підвели й глядачі, які майже вщерть заповнили арену «Олімпійського». На трибунах теж ніхто не сумнівався в перемозі «Динамо». Можливо, що саме ця впевненість і привела врешті до переможного результату. Звичку перемагати московський «Локомотив» навряд чи назвеш шкідливою для «Динамо». Сюди ж додамо футболки нового дизайну, в яких вийшли на поле українські чемпіони. Услід за провідними клубами континенту «Динамо» тепер має для Ліги чемпіонів окрему форму з стильною діагональною смугою.
Стартовий тиск на ворота «Локомотива» ніяк не матеріалізувався. Відбивши швидкі, але позбавлені логічного завершення атаки господарів, москвичі спокійно перевели гру в потрібний для себе ритм. Півзахист «залізничників», де виділявся досвідчений Хохлов, грав винахідливіше, щораз ставлячи нелегкі завдання перед динамівським захистом. Добре, що безпомилково зіграв Шовковський, особливо після удару Мамінова в дальній кут воріт. Iз кожною хвилиною гра все більше нагадувала перетягування канату, де кожен із суперників утримує здобуту позицію й чекає нагоди для несподіваного ривка.
Якщо господарі вперто атакували флангами, де буквально «загнали» Гусєва й Несмачного, то гості більше використовували центр поля. За відсутності Гусіна в динамівців відчувався дефіцит «господаря» цієї зони. Далеко на лівий край заховався Белькевич, ніби присипляючи пильність суперника. Вихід у другому таймі Хацкевича, а згодом Діого Рінкона не позначився на загальному малюнку гри. Стало ясно, що штурму воріт «Локомотива» не буде. Це зрозуміли й гості, які повірили в можливість успішного завершення гри і все сміливіше йшли вперед. Їх не збентежили кілька невдалих контратак динамівців, традиційно завершених чимось незрозумілим.
А потім був вирішальний момент, коли Діого Рінкон видряпав м’яча на своїй половині, віддав передачу вперед, встигнувши на подачу Белькевича на кут воротарського майданчика. Єдиний із динамівців, який вміє грати головою, а не просто підставляти її під м’яч, спрямував м’яча у верхній кут воріт Овчинникова. Далі був другий гол Діого після не менш точної передачі Белькевича і наша радість iз того, що чемпіони України ділять перше місце в групі із міланським «Інтером», який виграв у Лондоні з рахунком 3:0 у місцевого «Арсеналу».
Навряд чи варто одразу ж «списувати» московську команду й записувати італійський та англійський клуби в фаворити групи. Досвід минулого року показав, що в груповому турнірі Ліги чемпіонів можливо все. Тим більше, що в «Динамо» є досить свіжа традиція обігрувати «Арсенал», як це кияни зробили п’ять років тому. Немає в динамівців традиції вигравати в «Інтера», але вони й не програвали цій команді. Якщо ж покопатися в архівах, то італійців «Динамо» обіграло з рахунком 4:0 у товариській грі понад сорок років тому.
До спогадів із минулого слід додати й нову рису в грі «Динамо», яка стала помітною у вирішальних іграх поточного року. На відміну від попередніх сезонів, коли команда могла розгубитися після пропущеного м’яча й утратити віру в можливість перемогти, нинішній склад гравців «Динамо» в іграх національного чемпіонату та кубку не один і не два рази здобував перемоги на останніх хвилинах, програючи перед тим далеко не самим слабким суперникам. Вміння в останні хвилини грати краще, ніж у перші, є ознакою класної команди. Залишилось підтвердити цей клас на європейській арені.
Другий тур Ліги чемпіонів відбудеться 30 вересня. У цей день «Динамо» гратиме в Мілані з місцевим «Інтером». Цей матч може привести до революційних змін у ставленні українців до футболу. Вперше за чотири роки наші телекоментатори на міланському стадіоні «Сан-Сіро» будуть вболівати, як нормальні люди за українське «Динамо», а не за іноземний клуб. Ми зможемо наочно побачити, чого варта роздмухана в нас «міланоманія». Ми зможемо пересвідчитися, чи такі вже «небожителі» грають в Італії й чи такі вже нездари в українському чемпіонаті, як представляють нам окремі вітчизняні «оглядачі». Може, повернеться до нас традиція вболівати за своїх...