Попри постійні дискусії, ми так і не дійшли до суті поняття «свобода слова»: вона необхідна нам не для балаканини, а для просування суспільства на нові рівні.
З усіх політичних сил, які переймаються станом національного інформаційного простору, мабуть, тільки Арсенію Яценюку останнім часом випало перейти від слів до дій. Зокрема, на початку червня він зареєстрував два злободенних (на тлі позбавлення частот ТВі та «5 каналу») законопроекти щодо діяльності Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. І попри те, що обидва ці законопроекти отримали не надто схвальні відгуки експертів, вони зайвий раз привернули увагу до теми інформаційного простору, спровокували дискусії та обговорення проблеми. І це також важливо. Цього тижня «Уряд змін» представив чергову медійну ініціативу — модель громадського Консорціуму свободи слова.
Коротко про суть проекту. Консорціум має намір об’єднати представників влади (зокрема Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації, Нацради), представників партій влади та опозиції, власників та співзасновники ЗМІ, провідних журналістів, представників професійних галузевих асоціацій, незалежних міжнародних організацій, для яких Консорціум стане майданчиком надпартійної, професіональної комунікації щодо розвитку медіа-простору в Україні. Мета такого об’єднання — «постійний моніторинг стану свободи слова в Україні». Потрібно зауважити, що подібні моніторинги в Україні проводяться ще з 90-х років, але особливість Консорціуму, як передбачається, полягатиме в тому, що результати моніторингів будуть визнавати всі його учасники (у тому числі владні), вони передаватимуться органам державної влади та публікуватимуться в ЗМІ. Ще один істотний момент: досліджуватимуть не лише центральні, а й місцеві ЗМІ, про які ми, за влучним висловом координатора напрямку «Відкрита Влада» «Уряду Змін» Богдана Козаченка, майже нічого не знаємо, тим часом як саме місцеві ЗМІ мають дуже суттєвий вплив на українців.
«ПРОБНИЙ ПОСТРІЛ»
Пробний моніторинговий постріл на замовлення «Уряду змін» здійснило агентство «PRP Group». Аналітики дослідили висвітлення діяльності представників влади та опозиції на восьми провідних національних телеканалах протягом травня 2010 року. Загалом влада в новинах згадується частіше за опозицію і переважно в позитивному тоні, і це, як зазначають експерти, не становить винятку. А от результати моніторингу ефіру Першого Національного каналу, який, як нам кажуть, уже на півдорозі до суспільного мовлення, викликають занепокоєння. 75% новинного ефіру віддано владі, 25% — опозиції. При цьому в 57,8% випадків влада згадується позитивно, а в 42,2% — нейтрально. Жодних критичних оцінок. Тоді як опозиція в ефірі Першого Національного почувається, м’яко кажучи, менш комфортно. У 46,7% випадках вона згадується в негативному контексті, а в 53,3% — у нейтральному. Жодних схвальних реплік на свою адресу протягом травня опозиція з ефіру Першого Національного не почула. Свої — власне політичні — висновки з цієї ефірної дискримінації зробив Арсеній Яценюк. Мовляв, можливо, про опозицію не говорять, бо немає про що говорити?... Так, можливо, але незадовільна якість опозиції — це ще не привід порушувати елементарні стандарти.
ЯК ВИМІРЮВАТИ СВОБОДУ СЛОВА?
Мета моніторингу, амбітно сформульована як «отримання точної, достовірної та об’єктивної інформації щодо реального стану свободи слова в Україні», викриває глобальну українську проблему: і політики, і громадськість далекі від розуміння свободи слова. І так було, зокрема, протягом попередніх п’яти років. Голова комітету «Рівність можливостей» (який проводить передвиборні моніторинги теленовин з 1994 року) Олександр Чекмишев згадує, що «2004-й був останнім роком, коли наші дослідження публікували досить широко, у 2004-му і політики, і медіа сказали: а навіщо нам ці дослідження, демократія ж перемогла?..» А сьогодні Юлії Тимошенко, політична кар’єра якої знала кращі часи, в ефірі каналу ТВі доводиться визнавати, що «були окремі речі, які, можливо, не треба в майбутньому допускати. Я визнаю, наприклад, випадок із сюжетом «Пропало все». Пам’ятаєте? Коли несподівано в прямий ефір мене пустили тоді, коли зникла частина тексту, який я мусила оголосити країні. Я думаю, що тоді ми просили, щоб це просто не розповсюджували. Це було помилкою. Я думаю, що в майбутньому, коли наша команда знову зможе будувати країну вже з позиції влади, — я переконана, що подібного нічого не буде».
До речі, Арсеній Яценюк перейнявся медійною темою також передусім із міркувань власного політичного інтересу. Спонукала його до цього остання передвиборна кампанія, коли в певний момент його «вимкнули» з головного ефіру країни — каналу «Інтер», що в підсумку відчутно позначилося на рейтингах Арсенія Петровича. Зі слів політика, що виголошував вступне слово на представленні моделі Консорціуму, стало очевидно, що, як і багато хто з політиків, Арсеній Петрович схильний сприймати ЗМІ не як інститут, а як інструмент, а свободу слова відповідно вимірювати частотою перебування власної персони на екрані. Але чи стане Україна більш успішною від того, що обличчя одного політика замінить інше, хай навіть більш інтелігентне? Тому саме час від власного «основного політичного інстинкту» (від якого, до речі, Арсеній Яценюк зовсім не відхрещується і який, зрештою, природний для будь-якого політика), переходити до інтересів суспільства. Відтак, у черговий раз постає питання про якість свободи слова, її наповнення й відповідно критерії її оцінки та вимірювання.
— Свобода слова для мене не є якимось дуже абстрактним поняттям, ми маємо моніторити певні дуже конкретні параметри, — вважає Олександр ЧЕКМИШЕВ. — Представлений тут моніторинг — це моніторинг рівня доступу суб’єктів політичного процесу до ЗМІ. Це також важливо. Але коли ми говоримо про стан свободи слова, то більш принциповими є ще принаймні кілька параметрів. Передусім ми повинні говорити про моніторинг якості. Треба визначити, чи отримує споживач ту інформацію, на основі якої він може приймати адекватні рішення стосовно будь-чого: політики, економіки, культури чи погодних умов. По-друге, треба аналізувати наявність медіа-ефектів, тобто маніпулятивних технологій. І нарешті, уваги потребують також випадки тиску й застосування сили до журналістів.
— Від моніторингів треба переходити до більш складних вивчень ситуації. Моніторинг доступу політиків до ЗМІ — це арифметична дія, — вважає головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА. — Якщо викласти орієнтовний список тем, які мали б обговорюватися на каналах, зокрема в національних інтересах, і накласти їх на фактичне мовлення, то ми побачимо, що Україна маргіналізується також «завдяки» такому рівню такої свободи слова і такої журналістики. Надзвичайно важливо піднімати планку. Крім свободи для політиків робити їхні заяви, телебачення має надавати суспільству нові контенти, які породжуватимуть новий громадський запит. Інакше ніяка нова сила через консервацію старих смислів не проб’ється.
Попри недобір очок, ідеї Арсенія Яценюка вже варто віддати належне: по-перше, за ініціативу, а по-друге, за відверте «Скажіть, як треба, бо я не знаю!», адресоване експертам. Сьогодні це, можливо, найважливіші слова для політика, який претендує на те, аби на гребені нової політичної хвилі влитися в українську державу. Якщо ці слова Арсенія Яценюка можна тлумачити як бажання йти на діалог із громадою та прислуховуватися до справжніх потреб суспільства, то саме з цього починається свобода слова.
