Незважаючи на те, що парламентарії повторно не визначилися з датою президентських виборів, виборча хвиля де-факто накрила Україну. Один за одним про своє бажання поборотися за посаду гаранта української Конституції заявляють політики різних партійних таборів і різних вагових категорій. Одним із перших заявив про готовність вступити у виборче дербі чинний президент Віктор Ющенко. Потім, як то кажуть, пішло — поїхало. Янукович, Тимошенко, Тігіпко, Гриценко, Яценюк... Усі вони — хто чітко й виразно, хто за допомогою натяків, розповіли суспільству, що йтимуть, боротимуться, переконуватимуть і перемагатимуть.
З урахуванням того, що президентська кампанія не стартувала де-юре, в Центрвиборчкомі ще не реєструють кандидатів, але за неофіційними даними, кількість фігур на президентській шахівниці переважатиме 50.
Експерти вже сьогодні відзначають деякі, як зараз модно говорити, тренди грядущої виборчої кампанії. По-перше, прогнозується, що вибори президента будуть змаганням імен, образів, харизм і технологій, а не глибокого програмного та ідеологічного змісту.
По-друге, з урахуванням фінансово-економічної кризи, очевидно, кожен з учасників виборчого забігу примірятиме на себе лаври антикризового лідера, здатного навести лад в Україні, оперативно й безболісно вивести країну з кризового піке.
Ну й, нарешті, третій тренд полягає в тому, що грядущі вибори будуть боротьбою, образно кажучи, нових політиків проти старих або давніх. До числа перших відносять Арсенія Яценюка, Сергія Тігіпка, Анатолія Гриценка. До групи других — Тимошенко та Януковича. Факт залишається фактом: Віктора Ющенка як серйозного гравця не розглядають ні політологи, ні соціологи. Можливо, вони помиляються, але на нинішньому етапі говориться про дует кандидатів-важкоатлетів — Юлії Володимирівни та Віктора Федоровича. Третій тут — через, передусім, рекордно низькі показники електоральної підтримки — зайвий.
Кандидати-новаки швидко, якщо не сказати — стрімко нарощують електоральні м’язи. Цей факт добре відомий не лише у вузьких експертних колах, але й у штабах БЮТ та Партії регіонів. Але замість логічного в таких умовах посилення власних позицій за рахунок програмних, передусім, антикризових ініціатив, соратники Тимошенко та Януковича схиляються до шляху легкого, але слизького в демократичному значенні. Останнім часом у залах та кулуарах Верховної Ради лише й розмов про актуалізоване співробітництво колишнього та діючого прем’єрів. Відправною точкою переговорів лідерів двох великих політичних сил, які усвідомлюють, що в ході виборів можуть програти все, є Конституція, а точніше — її реформа, що передбачає в тому числі вибори президента в парламенті. Ним, за задумом, повинен стати Янукович, у той час як Тимошенко обійматиме посаду прем’єра з широкими канцлерськими повноваженнями.
Для прийняття змін до Основного Закону необхідно 300 голосів, які є у фракцій Партії регіонів та БЮТ. Восени минулого року аналогічні конституційні переговори «синьо-білих» і «серцевих» зірвалися в останній момент саме через те, що в таборі БЮТ відмовилися піти на умови регіоналів — змінити процедуру виборів президента. Але сьогодні, з урахуванням падіння рейтингових позицій БЮТ та їхнього лідера, умови диктують уже регіонали.
Закінчення на шпальті «ПОДРОБИЦI»
