З одного боку, оновлений закон де-юре закріпить те, що існувало де-факто. Адже армія допомагала населенню боротися з наслідками повені в Закарпатті, військових постійно залучають до робіт з розмінування, а миротворчі навчання з НАТО часто- густо проходять під гаслом надання допомоги потерпілим після землетрусів. Відтак, допомога армії у протидії техногенним чи природним загрозам є справою зрозумілою і такою, що буде підтримана громадськістю з однозначним розумінням. Неоднозначно сприймається інше — боротьба армії всередині України з незаконними збройними формуваннями та проведення антитерористичних операцій. Ці завдання раніше покладалися на ліквідовану цього року Національну гвардію, частини якої увійшли до складу Збройних Сил. Міністр оборони Олександр Кузьмук переконаний, що події в Росії однозначно підтвердили необхідність підготовки національної армії до таких внутрішніх завдань: «Робити вигляд, що ми в цей процес (тобто, якби щось схоже раптом виникло в нас. — Авт. ) не будемо втручатися — омана самих себе». За словами генерала, тільки в Збройних сил є для цього відповідні сили та засоби.
Участь армій у виконанні роботи всередині країни не є чимось неординарним. Та ж Радянська Армія, яка начебто не мала виконувати внутрішніх функцій, до розпаду СРСР з 1986 року щонайменше 10 разів застосовувалася для врегулювання внутрішніх конфліктів. Двічі — у Тбілісі та Литві — це виглядало найбільш ганебно. В Росії від 1993 року воєнна доктрина допускає можливість використовувати армію для «протидії внутрішнім джерелам воєнних загроз». Роль військової сили для забезпечення внутрішньої стабільності в Ірані, Лівії, Пакистані також хрестоматійно відома. У США президент може застосувати національну гвардію та регулярні військові частини на території будь-якого штату, коли там, на його думку, чиняться «незаконні перешкоди» функціонуванню державної влади, активізуються «незаконні об’єднання», або чиниться внутрішнє насилля, що перешкоджає конституційним правам громадян. Але у цій схожості є одна принципова відмінність. Чим більш тоталітарною є країна — тим менше обмежень накладеться на дії військових. І тим безкарніше і жорстокіше поводять себе військові, виконуючи завдання політичної влади. На такому тлі виникає запитання: а чи не може армія в своїй новій ролі занадто захопитись, так би мовити, впорядкуванням всередині країни? І як широко військо України готове мобілізувати свої потужності за мирного часу?
Представники Генштабу України стверджують, що у внутрішніх конфліктах армія залучатиметься до прикриття і блокування меж району, де цей конфлікт існує, унеможливлення постачання на його територію зброї та боєприпасів та проникнення туди бандформувань. Армія також може обороняти найбільш важливі об’єкти та надавати військово-технічну допомогу органам управління та частинам інших військових формувань. Так вже було — коли в Криму виник конфлікт із кримськими татарами, дислокований на півострові 32-й армійський корпус, яким тоді керував нинішній міністр оборони, як стверджують, поділився з Національною гвардією своїми бронетранспортерами.
Проте це, звісно, лише частина відповіді. А якщо армію буде безпосередньо залучено до вирішення внутрішнього конфлікту? За сценарієм якої країни — демократичної чи не дуже — розвиватимуться події тоді? Не хотілося б, щоб такі речі з’ясовувала практика. На такому тлі військове керівництво, згідно з новою роллю армії, має ініціювати супроводжуючі заходи, орієнтуючись на країни саме зі сталою демократією. У тих же Сполучених Штатах діють спеціальні статути, що визначають завдання збройних сил у боротьбі з внутрішніми загрозами, в яких чітко обумовлено умови залучення військових для припинення внутрішнього конфлікту, у всіх подробицях визначаються механізми управління та способи використання військових формувань. Перевести ці вимоги на національне юридичне підгрунтя — вкрай необхідний, проте лише перший крок, аби в політичної влади не було спокуси скористатися надмірною силою, а військові відвели від себе загрозу опинитись у ролі козла відпущення. Звісно, також виникне потреба мати в складі ЗС спеціальні підрозділи, з відповідною підготовкою, які не будуть у шоковому стані одразу хапатися за саперні лопатки, а спроможуться ефективно розв’язати конфлікт. Хоча навіть і в США, де все це регламентовано від «а» до «я», відзначається достатньо негативне ставлення до «внутрішніх» силових операцій як представників армійських, так і владних структур.
