Відверто кажучи, сидячи біля телевізора в Криму й перебуваючи у відпустці, писати про подію зовсім не хотілося. Ну, що нового, й без того відомо: не оратор наш Президент, із російською мовою в нього не дуже, рефрен кримської поїздки — «я прийшов дати вам газ», а запалювання символічного факела на новому газопроводі в Феодосії та пов'язані з цим формальні й особливо неформальні урочистості забрали багато сил, виглядав Президент поганенько, й коли він сказав, що якщо кримський прем'єр і кримський спікер не можуть удвох домовитися, то він готовий «сообразить на троих» — відразу стала зрозуміла й без Фрейда підкоркова злободенність питання...
Кримська преса не намагалася позбавити Леоніда Даниловича впевненості в тому, що його відповіді вичерпні — навіть тоді, коли він знову сказав, що лазаренківськими $200 млн. (крива помітно зростає?) на закордонних рахунках можна було б закрити пенсійні борги в Україні. Ніхто не уточнював, як наближена до Президента персона ухитрилася без відома глави держави вивезти з країни такі капітали за кілька років, і де були спецслужби, за що вони грошенята платників податків отримували, якщо Президент не поінформований про те, як у нього з- під носа в підвідомчій йому державі йшли за кордон шалені гроші. Або спецслужби не при чому й вчасно сигналізували?
Але ж є документи, що тривогу били депутати з профільної комісії Верховної Ради. Ну то й що?... Сьогодні ті ж депутати через рішення ВР намагаються з'ясувати питання про зарубіжні рахунки довіреної особи Леоніда Кучми, друга президентської сім'ї Олександра Волкова та інших президентських людей — і що? А Леонід Данилович отримує запитання кримської пенсіонерки: «Назвіть хоч одну людину в уряді, яка не має мільйонів у закордонному банку, й скільки особисто є у вас?» І Леонід Данилович відповідає, хоча й внутрішньо напружившись, але без коливань... «Я можу перехреститися й сказати, що в мене навіть і думок ніколи не було, й я б вважав себе негідним називатися Президентом України, якщо б я таку справу зробив. Це аморально з будь-якої точки зору. Я також переконаний, що переважна більшість членів Кабінету Міністрів за кордоном рахунків не мають». І уточнити відповідь немає кому — кореспонденту «Дня», до речі, в акредитації через Радмін у п'ятницю було відмовлено внаслідок «уже закритих списків».
Так комфортно Леонід Кучма й продовжував відповідати на письмові запитання громадян, згруповані прес-секретарем, і нечасті запитання преси. «Чи повернуть вклади вкладникам Ощадбанку?» «За ради справедливості, — відповів своєю мовою Президент, — повинен сказати, що 1991 року, ще за часів Радянського Союзу, з українських банків було вилучено всі вклади населення, що становили 81,1 млрд. карбованців, за тим курсом понад $150 млрд., і вони всі залишилися в Москві. Я однозначно вважаю, що Москва як правонаступник Радянського Союзу повинна сісти з нами за стіл переговорів і вирішувати цю проблему». Звісно, тут хотілося уточнити: ми неодноразово бачили, як наш Президент млів від безкраваткової близькості до «їхнього» президента, «відчував», за його зізнанням, «щирість у поглядах і словах», то чого ж п'яти років не вистачило, щоб струсити з плеча поплескуючу руку «старшого брата» й поговорити про важливу справу для народу, в якого вкрали кревно зароблене?
Або така відвертість Президента, що, вочевидь, викликана його твердою ходою курсом на європейське співтовариство: «Я, за великим рахунком, так сказав, що українську сторону менше непокоїть розширення НАТО, ніж Європейського Союзу. Європейський Союз — це закрита система, що працює на себе...»
Кримчанам же, судячи із запитань, понад усе хотілося, щоб відновила свою роботу телекомпанія «Чорноморська», вибита з ефіру ніби-то «Укрчастотнаглядом», хоча будь-який кримчанин був переконаний: «Це Кучма вимкнув», а в СБУ-шних довідках «Чорноморка» проходить як «така, що тяжіє» до Марчука, хоча насправді вона просто не «пропрезидентська», а «загальна», з рівним доступом для всіх. І, звісно, як і очікувалося, шоу передбачало розігрування сценарію «добрий цар і погані бояри»: «Якщо я можу вирішити цю проблему, то я її вирішу сьогодні сам, — сказав Президент. — Якщо необхідне втручання Комітету з питань радіо й телебачення або з питань зв'язку, то я дам сьогодні таке доручення — негайно розглянути й вирішити».
Намагатися так заробляти очки — верх цинізму. За закриттям «Чорноморки», як і за іншими фактами подібного роду, стоїть РНБО, куди з певною метою і для виконання специфічних завдань і було направлено свого часу п. Кулика. А тепер Президент виступає в ролі «хорошого дядька». Втім, коли плавна течія потокосвідомості на зустрічі з Президентом була порушена запитанням «останнього з могікан» традицiї кримської журналістики В'ячеслава Савченка, котрий рідко, але помітно виходить у світ, полізло щось таке махрове, що дивуватися вже бракувало сил. В'ячеслав Савченко, класично розслабивши Президента вдячністю за «Чорноморку», спитав: «А не хотіли б ви продовжити цю лінію, і вийти з цього шостого місця — вам там не місце, на цьому шостому місці?» Президент спантеличено повернувся до свого прес-секретаря, який одразу ж підказав, що йдеться про список ворогів преси (Міжнародний комітет захисту журналістів у травні включив українського Президента в десятку ворогів преси по сусідству з афро-азіатськими диктаторськими режимами та Мілошевичем).
Реакція Леоніда Кучми була несподіваною навіть для тих, хто вже давно ніяких ілюзій щодо спроможностей глави держави на адекватну реакцію не мав: «Я можу вам абсолютно відповідально сказати, що за цим моїм місцем стоїть одна з політичних сил України, яка за гроші купила це місце для Президента України. Ось і все питання. Все у світі продається і купується, у тому числі і в Сполучених Штатах Америки». Після цього Президент на прикладі газет «Сільські вісті», «День» і «Товариш» намагався довести в грубих виразах, що там «бруд» і «мазня» на адресу Президента, а Президент терплячий і нікому не заважає. Євгена Марчука Кучма, вийшовши з берегів, взагалі «обізвав» «нашим лідером знаменитим, батьком нації». І порадив запитати у «цих редакторів» газет: «Вони хоч якийсь на собі вплив відчували чи ні?» Тут, щоправда, така справа: треба було б запитати не у редакторів, а у бухгалтерів — чи подобається їм багатомісячна присутність поруч із собою податківців, надісланих до газети «День» за найвищим повелінням? Проте, Президент праведним гнівом у голосі завершив свою тираду: «То у чому мене звинуватили?.. У Білорусь, може, хочете з'їздити? То я ще раз кажу, що місце це куплене, спецслужба у нас працює».
Так? Судячи з шабашу, який безперешкодно влаштували в Севастополі російські націоналісти, котрі заїхали туди цілком легально, можуть виникнути великі сумніви. І знову ж — а як з $200 Лазаренкових мільйонів, вивезених з країни за Президента Кучми?
Втім, логіку як у діях Президента, так і в його висловлюванні шукати тяжко. Лякаючи в черговий раз лівою загрозою і зміною курсу, а також втратою незалежності, ініціюючи по країні нестямне завивання з приводу «канівської угоди» Марчука — Мороза — Ткаченка — Олійника, Президент, тим часом, стверджує, що «Крим показував усій Україні хороші зразки співробітництва (керівників представницької та виконавчої влади. — Т.К. ), попри різницю політичних поглядів — це благо для Криму й України». Важко сперечатися з тим, що «різниця політичних поглядів» не повинна заважати співробітництву та вирішенню спільних завдань. Тоді постає запитання: хто ж розмахує ломакою, злякавшись, що кандидати-лідери, опоненти Кучми з різними поглядами, об'єднуються в ім'я єднання країни? Це загроза курсу, державі — чи конкретно Кучмі та його великому сімейству? Це ж різні речі — рятувати державу або зберігати Кучму, чи не так?
Ну, ось такі справи. Закінчивши телеспілкування з народом, Леонід Данилович, як прошепотів мені один урядовий чиновник, уточнив: «То що, може прямо тут по чарці?» Потім, вислухавши якесь індивідуальне прохання когось із присутньої преси, порадив: «Ти сів би з Куніциним, розпив пляшку і вирішив питання». «Може, у Президента такі жарти?» — вирішив ще необкачаний місцевий урядовець. І сам же відреагував: «Ну і жартики у вас, боцмане...» Якщо під цим кутом розглядати все, чим встиг поділитися з кримським електоратом Леонід Данилович, у вустах якого «батько нації» — це лайка, тоді, звісно, все в певній нормі... 0,5; 0,75; бутель...
