1955 року київські динамівці зберегли свій переможний кубковий склад, поповнивши його цікавим фланговим захисником Володимиром Єрохіним і швидким правим крайнім нападаючим Георгієм Грамматикопуло, але в цілому вони не показали вражаючої гри.
У кубковому турнірі команда програла в 1/8 фіналу тбіліським одноклубникам, а в чемпіонаті зробила крок назад, опинившись шостою з 22 очками (московське "Динамо" виграло золоті медалі, набравши 34 очки з 44 можливих). Однак згадаємо один прикметний факт. Того сезону відбувся дебют 19-річного центрфорварда Віктора Канєвського, у майбутньому капітана й головного бомбардира команди, чиє досягнення рахунком 80 м'ячів зумів перекрити лише Олег Блохін.
Значно успішніше склалися справи команди 1956 року. У чемпіонаті вона посіла четверте місце (22 матчі - 24 очка), пропустивши вперед лише трьох московських "мушкетерів" - спартаківців (34), динамівців (28) та армійців (25). У півзахисті киян з'явився блискучий майстер дальніх ударів Юрій Войнов, запрошений з ленінградського "Зеніта", напад посилив московський гравець Сергій Коршунов. Однак головні ролі в атаці виконували Михайло Коман, який мав неабияке почуття голу, і вмів "вирости" з-під землі в найнеобхідніший момент на зручному для завершення комбінації місці, Віктор Терентьєв, Віктор Фомін та Георгій Грамматикопуло. Поступово набирав майстерності Віктор Канєвський.
Кияни в матчах із призерами чемпіонату набрали 7 очок з 12-ти, що, погодьтесь, було зовсім непоганим результатом. Але, виступаючи проти суперників, котрі посіли останні чотири місця, вони поповнили скарбничку 9 очками з 16-ти, що, власне кажучи, і позбавило їх надій на бронзові медалі, до яких нашому клубові не вистачило двох очок. Після закінчення сезону в списку 33-х найкращих футболістів CРCР уперше з'явився киянин Михайло Коман під третім номером на своїй позиції.
Наступний сезон команда почала невдало. І тоді, у самому розпалі чемпіонату, гримнув грім - Олега Олександровича Ошенкова було усунуто з посади старшого тренера. Команду очолив її довоєнний нападаючий Віктор Шиловський, який жив після війни в Москві. До себе в помічники він запросив Анатолія Зубрицького, котрий захищав динамівські ворота вісім років. Новий тандем наставників став уводити до складу молодих футболістів, серед яких у подальші роки доросли до неабияких майстрів Андрій Біба й Олег Базилевич. Однак утративши на старті чимало очок, команда 1957 року зуміла зачепитися лише за шосте місце (23 очка з 44 можливих), відставши від московських одноклубників, котрі завоювали свій восьмий титул, на 13 очок. У списку 33-х найкращих з'явилися імена Юрія Войнова (№ 1) та Віктора Фоміна (№ 3), знову увійшов до нього Михайло Коман (№ 2).
