Учора в Києві пройшли зустрічі польської делегації на чолі з директором Бюро національної безпеки Мареком Сівєцем з вищим українським керівництвом (зокрема, Президентом Леонідом Кучмою, головою Верховної Ради Володимиром Литвином, головою Ради національної безпеки і оборони Євгеном Марчуком, віце-прем’єром Дмитром Табачником). У тематиці переговорів польської делегації особливе місце посідала підготовка до відзначення 60-ї річниці трагічних подій на Волині — хоча обговорювалися також і польські пропозиції до східної політики ЄС після його розширення, і створення українсько-польської міжпарламентської асамблеї. Переговорам польської делегації передували неофіційний візит Сівєца до Києва, під час якого проблему було поставлено, і нещодавня домовленість Президентів Кучми і Квасневського в Гуті. Такий рівень обговорення проблеми — тобто залучення до нього вищого державного керівництва Польщі, винесення проблеми на рівень міждержавних відносин, причому у час, можливо, найбільшої слабкості позицій України за всі роки її незалежності само по собі свідчить про бажання Варшави надати справі якнайбільшого резонансу. Як стало відомо «Дню» з дипломатичних джерел, пропозиції, розроблені польською стороною до візиту делегації на чолі з Мареком Сівєцем, носили досить жорсткий (стосовно України) характер — іншими словами, вважалося за нормальне, що Президентові Кучмі пропонується взяти участь у заходах з відзначення трагедії Волині на умовах, розроблених у Варшаві. Вважалося також, що Президент Кучма повинен вибачитися перед польським народом — що є під великим запитанням хоча б з огляду на те, що події протікали під час війни (1943—1944 роки), української держави на той час не існувало як такої. Українська позиція, згідно iз якою події на Волині були чималою мірою спричинені політикою міжвоєнної Польщі і навряд чи можна покладати відповідальність за них лише на ОУН-УПА, до уваги взагалі не береться. При цьому, щоправда, Сівєц зазначив, що він розуміє різницю в польському і українському підходах.
Як вважають і дипломати, і аналітики, ситуація може ще більше загостритися, ніж під час проблем навколо цвинтаря Орлят у Львові — тим більше, що Варшава явно бажає усунути від участі в прийнятті рішень органи місцевої влади Волинської області.
Загалом ситуація знову нагадує ту, що вже проходили: Польща, на відміну від України, має консолідовану позицію дослідників, парламентаріїв і державного керівництва, має можливості для проведення тривалої інформаційної роботи з цього приводу, які дбайливо використовуються, має фінансові можливості забезпечити як дослідницьку роботу експертів, так і функціонування окремого політичного органу — Ради охорони пам’яті жертв боротьби і мучеництва. На відміну від України, в Польщі завжди надавали величезної уваги ролі історії у формуванні національної ідеї, і часи соціалізму не були жодним винятком. І очевидним є бажання польського керівництва використати момент, який би виправдав ідею утвердження країни в ролі регіонального лідера. Розмова ведеться саме з позиції нової сили, і це саме по собі надає проблемі, яка існує реально, але якою б варто опікуватися виключно історикам, політичного забарвлення.
Попри те, що позиції України апріорі виглядають слабшими, за невеликий проміжок часу до липня, коли й намічається відзначення трагічної дати, ще можна принаймні спробувати не дати вплинути радикальним голосам як в Україні, так і в Польщі. Проблеми пам’яті і непростої історичної спадщини мали б вирішуватися в дусі декларації про примирення між двома народами, зробленої Президентами ще в травні 1997-го, але не з погляду політичного моменту і тим більше — не через призму протистояння, як це вже трапилося у Львові. Особливо за умов, коли за чотири роки відзначатиметься інша трагічна дата — 60-річчя акції «Вісла» — масової насильницької депортації українців Підляшшя і Лемківщини на північ і захід Польщі. Ситуацiя зобов’язує українських i польських полiтикiв дiяти зважено.
