Поки політики ламають голови, який вектор розвитку найбільш правильний, громадяни України, схоже, давно зробили свій вибір. І цілком органічно і з задоволенням «вписуються» у загальноєвропейський і світовий контекст, принаймні Київ, — одне з 33 міст світу, в якому проходила естафета Олімпійського вогню, — відчув себе повноправним учасником загального свята олімпізму. А якщо врахувати, що майже через рік у нас має відбутися «Євробачення», варто придивитися до цієї події уважніше. Підготовка до зустрічі Олімпійського вогню в столиці почалася ще кілька місяців тому. У екстреному порядку (так вже заведено в нашій країні) було упорядковано територію, прилеглу до маршруту його проходження. Оновлений міст Патона чекав на свій час.
СТАРТ
І ось він прилетів. На українську землю Олімпійський вогонь опустив головний бог грецької міфології «Зевс» (Боїнг-747). Трохи раніше його дружина «Гера» (літак того ж класу) принесла у своєму череві технічний персонал, 11 кортежних мотоциклів і частину офіційної делегації. Після невеликих урочистостей в аеропорту було сформовано караван естафети з трьох ешелонів, останній з яких очолила платформа для представників ЗМІ. З аеропорту процесія вирушила о 15.45 трасою Бориспіль — Київ і за 10 хвилин зупинилася біля знаку «Київ — Місто-Герой». Там його урочисто передали першій олімпійській чемпіонці з гімнастики Ніні Бочаровій і почесним громадянам Києва — Зінаїді Турчиній і Борису Рохліну. Після розрізання символічної стрічки факел вручили першому олімпійському чемпіону літніх ігор незалежної України В’ячеславу Олійнику, який вніс Олімпійський вогонь до столиці.
Ста двадцяти учасникам пробігу треба було пронести вогонь територією п’яти районів міста маршрутом: проспект Бажана — Харківське шосе — проспект Возз’єднання — міст Патона — бульвар Дружби Народів — вулиця Велика Васильківська — вулиця Льва Толстого — бульвар Тараса Шевченка — проспект Перемоги — вулиці Довженка, Олени Теліги, Мельникова, Артема, Велика Житомирська, Володимирська, Богдана Хмельницького, Хрещатик. Загальна довжина дистанції становила 38 кілометрів.
Лівий берег зустрів процесію дуже тепло. Зі спальних районів до траси вийшли як молодь, так і ті, хто бачив вогонь Олімпійських ігор 1980 року. З рухомих платформ глядачам кидали прапорці з олімпійською символікою, вітали і поздоровляли зі святом. Старші люди плакали від щастя, намагалися поцілувати або хоча б доторкнутися до факелоносців.
ЦЕНТР
Перша, і єдина, зупинка вогню відбулася біля Національного палацу «Україна». До його приходу в цьому місці глядачів розігрівали музичні й танцювальні колективи. Ті, хто брав участь у конкурсах, мав нагоду виграти від футболки до мобільного телефону. Трохи перевівши дух на цьому привалі Олімпійський вогонь вирушив далі. Глядачі ринули в метро і рушили вслід за ним.
Біля Оперного театру партнер естафети компанія «Кокa- Колa» залучала до Олімпійського руху молоде покоління. Дітей розважали: оркестр дівчат- барабанщиць, клоуни, акробати, що виряджалися в костюми тварин і ін. Ведучі проводили серед глядачів всілякі конкурси, взявши участь у яких можна було стати володарем фірмових атрибутів компанії, а також брендового напою. Що ближче підбігав Олімпійський вогонь до дитячого спортивного майданчика, то сильніше хмарилося. Як наслідок — вперіщив дощ. Але погодні умови не збентежили маленьких «олімпійців», і вони продовжували дотримуватися інструкцій ведучих у черговому конкурсі. Потік транспорту припинився: це було сигналом до готовності й діти разом із батьками стали розучувати привітання-замовляння Олімпійського вогню — «Передай вогонь — об’єднай світ». Барабанщиці задавали ритм. Під скандування і дитячий салют із конфеті святкова процесія попрямувала в бік Хрещатика. Кращого слова, ніж піднесення не добереш, аби схарактеризувати відчуття від споглядання процесії.
ФІНІШ
Головною вулицею країни смолоскип ніс найвищий на зріст із ста двадцяти обраних — баскетболіст Олександр Волков. Зупинивши вибір на цьому спортсменові організатори не помилилися. Символ Олімпійських ігор глядачі могли побачити і з останніх рядів. Київський маршрут на майдані Незалежності закінчував легендарний український стрибун із жердиною Сергій Бубка, який передав вогонь на трибуну, де під гімн Олімпійської естафети, у виконанні Олександра Пономарьова, було запалено олімпійській вогонь у чаші. Під залпи салюту Олімпійський вогонь (вже з домішкою української «крові») було перенесено до «священної лампи», і він зразу вирушив до летовища, звідки його повезли до Туреччини.
ПІДСУМКИ
Хода Олімпійського вогню вулицями Києва відбулася без ексцесів. Вогонь горів рівно, хоча погода і намагалася нашкодити. Факелоносці, виконавши свою місію, залишили собі на спомин смолоскипи, а глядачі під враженням роз’їхалися по домівках із подарованими прапорцями і футболками. Ті ж, хто вважав за краще залишитися вдома і стежити за подіями по телевізору, залишилися незадоволені картинкою. Подача інформації була, м’яко кажучи, неякісною. Погодьтеся, не дуже цікаво замість факелоносців спостерігати на екрані мапу Києва з позначеним на ній маршрутом. Вочевидь наше телебачення ще не готове до висвітлення подій такого масштабу. Але не варто забувати, що за рік Київ приймає конкурс «Євробачення», і до вибору офіційного інформаційного спонсора потрібно поставитися з більшою відповідальністю.
Окремої уваги заслуговує транспортне питання. Після завершення свята глядачі пішли в метро. Міська адміністрація не врахувала цього, і потяги прибували в узвичаєному буденному режимі (з регулярністю в 10 хвилин), що призвело до страшної тисняви на центральних станціях. Звичайно ж настрій від цього ні в кого не поліпшився.
Завдяки досягненням наших музик і спортсменів столиця облаштовується — реанімуються дороги й мости, будуються нові спортивні та розважальні комплекси. Ще більш істотний внесок до київської архітектури може внести виграш тендера на проведення в нашій країні (спільно з Польщею) чемпіонату Європи-2012 із футболу. Залишилося потурбуватися про те, щоб на цих «святах життя» комфортно змогли себе почувати, як гості, так і мешканці столиці. А до ювілейного конкурсу «Євробачення» залишилося менше аніж рік...
ДО РЕЧІ
Звичай запалювати олімпійський вогонь так само, як і самі Олімпійські ігри, було запозичено у стародавніх еллінів. На честь Олімпійських ігор у старожитній Греції часто влаштовувалися факельні ходи. В сучасній історії вперше олімпійський вогонь було запалено на ХV Олімпійських іграх у столиці Фінляндії Гельсінкі 1952 року. Перша мандрівка олімпійського вогню тривала лише декілька днів. Запалений у стародавній Олімпії за допомогою лінз і особливих люстерок від сонячного проміння смолоскип, було доставлено на літаку до Данії. Потім морем і суходолом веслярі, велосипедисти і бігуни доставили вогонь до Гельсінкі. А право запалити його в чаші Олімпійського стадіону було надано фінському бігуну, трикратному олімпійському чемпіонові Ганнесу Колехмайнену.
Історія естафет олімпійського вогню має як драматичні, так і курйозні сторіночки. Неодноразово природа випробовувала силу і витривалість спортсменів, обрушуючи на них пориви вітру і потоки води. Був випадок, коли спортсмен спіткнувся, через що світильник, відірвавшись від рукоятки, впав на землю і полум’я мало не згасло. А під час факельної естафети Австралією напередодні ХVI Олімпійських ігор в Мельбурні 1956 року не обійшлося без розіграшу. Для урочистої зустрічі олімпійського смолоскипа в Сіднеї на міському майдані зібралися тисячі людей на чолі з мером. І ось з’явилася група бігунів у білих майках. Один із них високо над головою ніс палаючий смолоскип і під оплески передав його мерові. Мер починає виголошувати урочисту промову, але тут його погляд зупиняється на лукаво всміхненому факелоносці. Поглянувши на смолоскип, оратор занімів. У його руці була... ніжка від зламаного стільця з прив’язаною до неї консервною бляшанкою. І не уникнути б сіднейським жартунам-студентам гніву начальства, але в цей час на майдані з’явився спортсмен зі справжнім олімпійським смолоскипом. І мер, погрозивши жартунам, продовжив свою промову.
