Одеський припортовий завод (ОПЗ) залишається в держави. Принаймні згідно з конкурсом продажу у Фонді державного майна України (ФДМУ). Там учора зранку 99,5% акцій ОПЗ — монополіста на загальнодержавному ринку спеціалізованих послуг з прийому, охолоджування і перевантаження аміаку, другого за величиною виробника аміаку та карбаміду і третього з випуску азотних добрив в Україні — ледь не продали українському ВАТ «Нортіма», яке експерти пов’язують з Ігорем Коломойським.
Заради перемоги в конкурсі за Одеський припортовий «Нортімі» довелося запропонувати 5 мільярдів гривень. Стартова ж ціна складала 4 мільярди. Проте в ході конкурсу за принципом аукціону було зроблено 19 кроків підвищень ціни по 50 мільйонів гривень кожен.
Утім, конкурсній комісії цифра в 5 мільярдів здалася занизькою. Тож такий продаж корисним для держави не буде, вирішили в комісії, й відмовилися визнати «Нортіму» переможцем конкурсу. Він оголошений таким, що не відбувся...
В.о. голови ФДМУ Дмитро Парфененко заявив журналістам, що проглядались елементи нечесної конкуренції, котрі приводили до того, що ціна була заниженою. За його словами, уряд і ФДМУ вважають, що ціна за таку «перлину» має бути, як мінімум, 8-9 мільярдів гривень.
Загалом заявки на купівлю ОПЗ в Антимонопольний комітет України подали 13 компаній. Але після указу Президента Віктора Ющенка та постанов судів про заборону проведення конкурсу заявки на його проведення до ФДМУ подали лише три компанії: українські ВАТ «Нортіма» та «Фрунзе-Флора», а також російське «Азот-Сервіс», за яким вітчизняні експерти вбачали безпосередньо «Газпром».
Про небезпеку участі в скандальному приватизаційному процесі напередодні активно говорили його противники. Так, народний депутат Ксенія Ляпіна прогнозувала, що приватизація не відбудеться навіть попри проведення конкурсу. Мовляв, саме на його проведенні все й закінчиться... «Ті, хто прийде на цей конкурс, зроблять велику помилку, тому що витратять гроші, а власності не отримають. Далі будуть лише судові позиви», — цитувала Ляпіну прес-служба «Нашої України» напередодні конкурсу.
Разом із тим, Дмитро Парфененко вважає, що законодавчі перепони для продажу ОПЗ відсутні. Мовляв, Державна виконавча служба не відкривала виконавче провадження по рішенню суду щодо позову «Дніпроазоту». Про це він заявив на відкритті конкурсу, зазначивши при цьому, що згідно з роз’ясненням Міністерства юстиції без відкриття такого виконавчого провадження Фонд може проводити конкурс.
Також Парфененко додав, що Конституційний Суд України відмовив у відкритті провадження по указу Президента, яким призупинялося рішення уряду щодо включення ОПЗ в перелік об’єктів для приватизації в 2009 році.
У той же час представник Секретаріату Президента Євген Карпиніс, який входив у конкурсну комісію з продажу ОПЗ, заявив про незаконність проведення конкурсу, направивши відповідне звернення до голови комісії, який і зачитав її.
Як стверджує представник Секретаріату, проведення конкурсу протирічить рішенню Ради національної безпеки та оборони України, а відмова Конституційного Суду у відкритті провадження не зупиняє дію указу Президента до скасування цього указу. Сумніви щодо законності проведення конкурсу висловлювали навіть представники його майбутнього переможця, який «не відбувся». Так, «Нортіма» просило ФДМУ ще раз додатково пояснити позицію щодо відсутності перепон для продажу заводу й зачитати, кому суд своєю постановою заборонив брати участь у конкурсі. У відповідь вони почули, що брати участь у конкурсі заборонялося лише російському «Азот-Сервісу», та й то — Фонд не зобов’язаний виконувати цю постанову...
Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко тим часом звинуватила претендентів на придбання Одеського припортового заводу у змові з метою приватизації підприємства за безцінь. Про це вона заявила на зустрічі з підприємцями, котрі працюють на ринках України.
«Зараз у прямому ефірі було видно, як відбувалася змова трьох запланованих учасників для того, щоб за безцінь купити Одеський припортовий завод. У прямому ефірі було видно, як зривався цей аукціон, як вони свою домовленість зробили публічною і хотіли за стартовою ціною, по суті справи, купити ОПЗ», — сказала Тимошенко. Причиною цього, на думку прем’єр-міністра, є скандал навколо приватизаційного процесу, який відлякав більшість потенційних покупців.
Що чекає на Одеський припортовий завод тепер? Чи продовжиться судова тяганина? Хто в такому разі матиме більше шансів на успіх? І чи буде впливати на судовий процес той фактор, що конкурс «майже виграла» українська компанія, а не «рука «Газпрому»? Про це ми запитали в експертів «Дня».
Володимир ФЕСЕНКО, політолог, директор Центру політичних досліджень «Пента»:
— Існує, як мінімум, два підходи. Перший — подібні великі об’єкти краще продавати зарубіжним інвесторам, тоді вони задаватимуть українській економіці більш високі економічні стандарти, тобто це та сама модернізація, про яку так багато говорять. Другий — стратегічні об’єкти економіки необхідно залишати під національним контролем: якщо не під контролем держави, то, хоча б, під контролем вітчизняних олігархів. Суть у тому, що потрібно створювати власні індустріальні гіганти й виходити з ними на зарубіжні ринки, відповідно, через спільні дії влади та бізнесу проводити модернізацію країни. Подібна модель існує в Південній Кореї та Японії.
На мій погляд, обидва підходи не відповідають істині. З одного боку, продавши «Криворіжсталь» зарубіжному інвестору, принципових змін на краще не сталося. «Міттал Стіл» просто заробляє гроші, але принципових модернізаційних змін не проводить. З іншого боку, не всі вітчизняні олігархи займаються модернізацією своїх промислових об’єктів. Так, є позитивні приклади, але, на жаль, їх не так багато. У багатьох випадках, від приватизації виграє новий власник, але не суспільство.
Коли пройшла перша інформація про купівлю ОПЗ Коломойським, у мене виникли певні сумніви щодо чистоти і результатів проведення цього аукціону. А вже подальші події — ухвала конкурсної комісії та заяви Тимошенко — це підтвердили. Ціна, дійсно, виглядає дуже низькою, лише на 1 млрд. грн. більшою від стартової. Гадаю, це не те, на що розраховував уряд і Фонд держмайна. Таким чином, тактика використання подвійних стандартів окремими учасниками підтвердилися. Коломойський використав дуже гнучку й хитру тактику. Він грав на зустрічних курсах: максимально ускладнив ситуацію приватизації, зробивши її сумнівною та суперечливою з погляду правової чистоти, тим самим, відстрахавши деяких впливових конкурентів — троїстий консорціум норвежців, поляків і лівійців, а також компанію росіян.
Я не беруся оцінювати кулуарну ситуацію, але, гадаю, що історія з цим аукціоном не закінчилася. Коломойський боротиметься за визнання результатів аукціону, якщо ж це не вдасться зробити, спробує торпедувати продаж ОПЗ своїм потенційним конкурентам. Коломойський досить агресивний інвестор, але український досвід показує, що щойно в тих чи інших сегментах ринку з’являються монополісти, ситуація не поліпшується, а стає більш конфліктною. Загалом же, яка була суперечлива ситуація до аукціону, такою вона буде й після проведених торгів, причому, як з економічною, так і з політичною підосновою.
Володимир ДУБРОВСЬКИЙ, старший економіст, член наглядової ради Центру соціально-економічних досліджень Case-Україна:
— Нинішній приватизаційний процес довкола ОПЗ — це профанація ідеї прозорої приватизації. Продавати цей завод слід було б два роки тому. Зараз же ситуація така: ОПЗ, як й інші подібні підприємства, може бути прибутковим, тільки якщо отримає газ за пільговими цінами. Саме через це аналогічні заводи масово закриваються в Європі. В Україні вони теж не витримають конкуренцію з «пільговиками». Єдиний покупець, який міг би зробити ОПЗ справді прибутковим, — це тільки той, хто має великі запаси газу, які може подати в достатньому обсязі. Технічно — це може робити лише «Газпром» і його дочірні структури, адже ОПЗ прив’язаний до російської труби.
На мою думку, рано чи пізно ОПЗ, зрештою, перейде до рук «Газпрому»: або через українського посередника, або непрозоро, або за великі «відкати». Звісно, Москва хоче заплати якнайменше. І свій намір лобіюватиме великими грошима, політичними чи силовими важелями, намагаючись зробити умови продажу найгіршими для України і найкращими для себе. Саме через це ОПЗ не вдалося приватизувати в попередні роки. У той же час, не приватизувати підприємство не можна. Зрив приватизаційного конкурсу означає для заводу повну зупинку або подальшу роботу в збиток собі.
Звісно, приватизація ОПЗ в нинішніх умовах має певні ризики. Зокрема, продаж заводу без загальноукраїнської програми приватизації може дати Росії ще один важливий важіль економічного впливу на Україну. Так, якщо ОПЗ приватизують разом із терміналом відвантаження аміаку (обидва підприємства технологічно поєднані), то власник такого добра контролюватиме хімічний експорт багатьох українських та російських заводів. Якщо «Газпром» отримає доступ до цього терміналу, то він, попри всі умови контракту, чинитиме додатковий тиск на всі українські заводи, що виробляють аміак. Зрештою, «Газпром» таки купить їх за дешеву ціну. Бо сьогодні їхня ціна і так впала, а після здешевлення продукції ОПЗ (за рахунок дешевого газу від нового власника) решта українських аміачних підприємств навряд чи зможуть витримати цінову конкуренцію.
Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій:
— Такі великі об’єкти, як ОПЗ, «Укртелеком» вже давно потрібно продавати. І сьогоднішні події довкола ОПЗ — це все результати того, що приватизація весь час відкладалася, переносилася, змінювались умови і так далі. Але не слід забувати про мету приватизації — передача активу в руки ефективного власника. Якщо весь час будемо торгувати тільки для того, щоб отримати максимально велику ціну за ОПЗ, то й далі будемо потрапляти в подібну халепу. Приватний власник у кінцевому підсумку, хоч що б ми говорили, ефективніший управлінець, ніж держава. І всі країни рано чи пізно проводили приватизацію великих об’єктів та комплексів, які їм належали. Так було в Британії та США із залізницею, щоправда, давно. Крім того, ситуація, яка виникла навколо ОПЗ, матиме негативний вплив на ставлення до цього процесу інвесторів. Адже приватизаційна історія цього об’єкта не закінчується сьогодні.
Сергій ВОЙТЕНКО, інженер-економіст ОПЗ:
— Заводу потрібні довгострокові кредити, які державне підприємство в умовах кризи залучити не може. З погляду стратегії майбутнього, приватизація має бути здійснена. У першій половині 2009 року збитки заводу становили 38 млн. грн. Згідно з умовами приватизації, протягом п’яти років інвестор повинен інвестувати 1,3 млрд. грн. у розвиток виробництва, і 92 млн. грн. — на розвиток екологічних програм.
Крім того, питання пов’язане з тим, що чим дорожчою стає ціна на природний газ, тим менш рентабельним є це виробництво. 2005 року планувалася перша приватизація припортового. Ця приватизація передбачала тоді поділ заводу на частини, розрив єдиного механізму. У цьому випадку завод припинив би існувати. Цей великий механізм після розпаду міг би представити екологічну, техногенну й іншу небезпеку. І для колективу це було безглузде, помилкове рішення. Саме тому він не був приватизований, і всі фахівці, а їм слід віддати належне, вжили усіх заходів для того, щоб цього не сталося. Сьогодні 2009 рік. І ситуація зовсім інша. На даний момент створені всі найкращі умови для приватизації. У разі передачі заводу в приватні руки, у право власності власнику перейде все, земля у тому числі, а ця виробнича територія займає 254 га. Сьогодні умови приватизації розписані таким чином, що всі висновки й умови увійшли сюди, враховано всі екологічні вимоги та інтереси колективу. Тобто, наприклад, серед інших, протягом п’яти років майбутньому власнику буде заборонено скорочувати чисельність колективу. І досвід інших приватизованих підприємств засвідчує, що за будь-якого бажання у цих умовах це складно зробити. Завод — це наше життя, життя наших сімей і все, що пов’язано із заводом. Тому умови приватизації були повністю узгоджені з нами. І вони тепер вигідні для регіону й для співробітників безпосередньо. Наголошую, що екологічних експертиз із 2005 року було проведено всього три. Вони були замовлені Фондом держмайна, а також проведені безпосередньо заводом. При цьому брали участь кращі фахівці країни. Але говорити про екологічну безпеку люблять деякі політичні сили, які хочуть про себе заявити на тлі проблем нашого заводу, а також ті власники, які хочуть приватизувати ОПЗ, тому що для них умови дуже невигідні. І суперники звертаються у всі суди, які тільки можна.
Ігор ПРОСЯНИК, економіст, керівник одеської громадської організації «Юрист +»:
— Одеський припортовий завод — підприємство, що має стратегічне значення для нашої країни. Як мінімум лише тому його не можна продавати. По-друге, в умовах політичної нестабільності, в умовах економічної кризи дуже важко досягнути ефективності продажу. До того ж приватизація ОПЗ зумовлена пошуком фінансових ресурсів на поточні потреби, а не турботою про майбутнє галузі. Тому гроші, отримані після продажу цього унікального стратегічного об’єкта, будуть просто пущені на «проїдання».
І найголовніше — ОПЗ має серйозне, екологічно небезпечне виробництво, і з погляду впливу на екологію його приватизація недоцільна. Адже серйозна аварія на припортовому здатна створити екологічну катастрофу для всього північного Причорномор’я. На цьому підприємстві безпека виробництва — дуже витратна сфера. І досить ймовірно, що приватні особи просто захочуть на цьому в майбутньому зекономити. Після приватизації з цілісним майновим комплексом можна буде вчиняти як завгодно, хай там що кажуть прихильники приватизації. І в чиїх руках опиниться структура безпеки? І чи не буде вона розділена або формалізована?
