Сама процедура з’їзду була цікава в основному як ритуал. Ніхто не сподівався на цікаву дискусію чи боротьбу ідей на цьому форумі. І не тільки тому, що партійні, а тим більше міжпартійні з’їзди серйозних партій та блоків вже досить давно служать лише для юридичного оформлення прийнятих керівними органами рішень. Дискусії чи суперечки на з’їзді не могло бути за визначенням, оскільки все довкіл оберталося навколо однієї людини — власне Віктора Ющенка.
Не можна сказати, що над сценарієм форуму зовсім не працювали. Не загострюватимемо увагу на традиційному для навколо ющенківських заходів майже годинному запізненні початку з’їзду, віднiсши це на рахунок індивідуальності митця — єкс-прем’єра. Організатори події прагнули поєднати традиції з’їздів націонал-демократів із сучасними технологіями, що вдалось лише частково. Розставлені по кулуарах зображення Ющенка в натуральному розмірі, проекція залу й президії на великий екран — давно пройдений та освоєний багатьма етап. Досить вдало виглядав відеокліп, присвячений лідеру блоку, який передував появі на сцені самого Віктора Ющенка, який у невимушеній позі привітав присутніх. Далі почались футбольні аналогії — Гімн України на честь відкриття з’їзду співав під відому по виступах національної футбольної дружини фонограму Олександр Пономарьов. Одинадцять лідерів президії виглядали як футбольна команда, вздовж якої «проїжджає» око телекамери, яке зупинилося на обличчі Віктора Ющенка майже так само, як в німецькому Дортмунді на обличчі Андрія Шевченка. І тут, і там визнаний лідер мав принести перемогу. Футбольний результат всім відомий, а реальний потенціал «команди Ющенка» стане відомий лише після 31 березня. Тільки на відміну від футболістів, які під спів Пономарьова тільки готуються вийти на гру, президія з’їзду була явно у протилежному стані — боротьбу за місця у списку та підтримку на мажоритарних округах було якраз завершено. Остаточно оформила футбольні асоціації емблема блоку «Наша Україна», яка дуже нагадувала емблеми фінального турніру останнього Кубка світу з футболу. Тільки замість футбольного м’яча зображено сонце, яке сходить над відповідних кольорів горизонтом. Коментувати вставлений у сценарій загальний «отченаш» від Київського патріархату краще не автору, а присутнім в залі представникам кримських татар, про чиї релігійні почуття якось не подумали.
Та що там релігійні почуття! І не таким довелося поступатися заради попадання до «обойми» Ющенка. Так Микола Поровський міцно забув, як позаторік обіцяв Валерію Пустовойтенку «вічну дружбу» своєї партії з НДП. Олександр Стоян так само не може вже згадати назву парламентської фракції, в якій досить довго перебував. Геть все старе заради нового!
Злива компліментів та лестощів на адресу «надії нації» загалом очікувалась, проте після письменника Євгена Сверстюка, який одразу ж поставив Віктора Ющенка поруч iз... Ісусом Христом, наступні виступи сприймались без особливих емоцій — куди вже далі.
Промова самого Ющенка, текст якої був заздалегідь розданий майже чотирьом сотням делегатів і понад тисячі гостей з’їзду, була цілком достатньо насичена образами, порівняннями і цитатами з класиків — від Конфуція до Сковороди. Високоерудовані спічрайтери вміло вклали в уста свого лідера саме стільки слів, скільки було необхідно для підтримання хорошого враження. Особливих одкровень в промові Віктора Андрійовича не прозвучало, та й вони і не потрібні, бо Ющенко як завжди уникав конкретики.
З’їзд «Нашої України» став першим серед форумів націонал-демократів, на якому з’явився живий класик, лідер і пророк в одній особі. Щось подібне мало місце в нашому відносно недавньому минулому — в часи пізнього брежнєвізму й припинилося з волі Михайла Горбачова. У Віктора Ющенка справжньої волі чи хоча б бажання припинити нестримний потік компліментів на свою адресу поки не проглядається. Чи може він прагне досхочу насититись цим всім до 31 березня. Хто знає, що буде потім?
У затвердженому списку кандидатів від «НУ» в одномандатних округах є, зокрема, прізвища народних депутатів Івана Біласа (УНР), Тараса Чорновола (ПРП), Романа Зварича (НРУ), Олександра Жира.
Безумовно, блок Ющенка приречений пройти до парламенту з досить пристойним вiдсотком. Над цим попрацювали багато iмiджмейкерiв, у тому числi, й вiд влади. Об’єктивно це пішло б на користь вітчизняній демократії, котра вже давно потребує реальної структуризації і персоніфікації політичних сил. Але на яких засадах? На базі якої ідеології і політичних стандартів? Особливо враховуючи, м’яко кажучи, різноманітність учасників блоку.
Саме над цим думає, певно, Віктор Ющенко на іміджевому фото, розданому на з’їзді. Побачивши нічим не стримуване бажання своїх союзників розштовхати один одного заради більшого наближення до його самого, лідер «НУ» навряд чи сповнений оптимізму. З іншого боку вважати, що найбільш настійливим «штовхачам» вдасться після виборів тим чи іншим чином вигідно використати здобуту перемогу не на користь Ющенка, було б передчасним. Хоче того Віктор Ющенко та його оточення, чи ні, дистанція між ним і аж занадто різноплановими союзниками по блоку тільки збільшується. Не у відстані, а в масштабі. Безцеремонність, з якою в складі блоку були перемішані заздалегідь непоєднувані інгридієнти, має наштовхнути лідерів реальних партій блоку на роздуми над майбутнім. Не своїм, а своїх партій. Над своїм вони вже подумали і одержали результат.
P.S. До першої десятки передвиборного списку «Нашої України» увійшли Віктор Ющенко, Олександр Стоян (голова Федерації профспілок України), Геннадій Удовенко (голова Народного Руху України), Юрій Костенко (голова УНР), Віктор Пинзеник (голова ПРП), Лілія Григорович (НРУ, голова «Союзу українок»), Олександр Слободян (УНР, президент АТ «Оболонь»), Іван Заєць (УНР), Борис Тарасюк (ПРП, колишній міністр закордонних справ України), Микола Жулинський (ЛПУ, екс-віце-премєр).
Лідер КУНу Слава Стецько має одинадцятий номер, заступник голови НРУ Лесь Танюк — дванадцятий, політкоординатор «НУ» Роман Безсмертний — тринадцятий. Лідер Ліберальної партії України, голова Сумської облдержадміністрації Володимир Щербань на 44-ій позиції в списку, держсекретар Мінюсту Олександр Лавринович — на 59-ій, політолог Микола Томенко — на 61-ій, співачка Оксана Білозір — на 70-ій.
