Коментар до публікації «А таки совєтська окупація!», Роман КРУЦИК, голова Київської міської організації Товариства «Меморіал», народний депутат другого скликання (№110, вівторок, 10 липня 2007).
Всю замітку Г. Єфименка коментувати нема потреби. В ній, загалом, вірно відображена імперська комуністична практика.
У той же час, товариш Єфименко має знати, що Конституції складаються ПІСЛЯ ратифікації договору. Тільки після ратифікації необхідні домовленості можуть стати частиною Конституції.
Отже, навіть після зауважень товариша Єфименко утверджується факт — ніякого утворення СРСР у 1922 році не було. Святкували те, чого не було. Навіть, якщо притримуватися логіки Єфименка, оголошувати СРСР і подальше святкування мали здійснити ПІСЛЯ прийняття Конституції 1924 року. Але Конституції не ратифіковують — їх ПРИЙМАЮТЬ. Приймати мали б на основі ратифікації договору про утворення СРСР.
Іншими словами, перед прийняттям Конституції мала відбутися ратифікація договору, а другим кроком — прийняття Конституції. Але цього не відбулося.
Договiр про утворення СРСР вiд 1922 року не дiйшов навiть до стадiї парафування (тобто, пiдписання, як форми фiксацiї остаточного варiанту проекту угоди) i автоматично був вiдмiнений прийняттям Конституцiї 1924 року.
Товариш Г. Єфіменко пише: «потім об’єднали... і назвали Конституцією».
Мало що якось можна об’єднати і назвати!
Навіть тоталітарну позазаконну диктатуру назвали демократією.
Так і з договором — ратифікації не здійснили, але назвали Конституцією СРСР.
Дійсно, УРСР дала повноваження на утворення Союзного уряду. Але ратифiкацiї Союзного договору, по якому б регулювалися взаємовiдносини мiж суб’єктами договору так i не вiдбулося.
Тому Конституція 1924 року — незаконна.
Наступне.
Про яку добровільність в утворенні СРСР може йти мова, коли ця так звана «добровільність» центром примусово мала озвучуватися від імені окупованих територій: «6. Настоящее решение, если оно будет одобрено ЦК РКП, не публикуется, а передается национальным цека, как циркулярная директива для его проведения в советском порядке через ЦИКи или съезды Советов упомянутых выше республик до созыва Всероссийского Съезда Советов, на котором ДЕКЛАРИРУЕТСЯ ОНО, КАК ПОЖЕЛАНИЕ этих республик».
Така сама «добровільність» існувала й раніше. В резолюції Iзюмської повiтової конференцїї КП(б)У Харкiвської губернії вiд 18 лютого 1920 року стосовно пропаганди, спрямованої на поглинання України Москвою, мовилося наступне: «...необходимо... на местах (!) говорить (!) крестьянам о необходимости братского СЛИЯНИЯ Советской Украины с Советской Россией, ...необходимо ПОДЧEРКИВАТЬ, что не ПО ПРИНУЖДЕНИЮ, а по добровольному решению рабочих и крестьян Украина может разрешить вопрос о СЛИЯНИИ».
Але сутнiсть перетворення Росiйської Совєтської iмперії на СРСР приховати важко. На однiй з селянських конференцiй, що проходили в Українi за наказом з Москви, пiсля ознайомлення з доповiддю про Х з’їзд Совєтiв Росії, прийнято резолюцiю, в якiй прямо вказувалось на факт переназви РСФСР в СРСР. Важливо, що ця резолюцiя вказувала i на експансiонiстський характер комунiстичної влади Росії, її нестримного прагнення до необмеженого розширення. В рiшеннi конференції говорилось: «Приветствуем РЕОРГАНИЗАЦИЮ РСФСР в Союз Социалистических Республик и выражаем уверенность, что к вышеуказанному Союзу в ближайшее время присоединятся народы Европы, а затем ВСЕГО МИРА».
Тому утворення Музею «совєтської окупації» є своєчасним і історично справедливою справою. Окупацію слід називати її справжнім ім’ям — окупацією.
