Авторитетний фахівець, під керівництвом якого збірна України пробилася до чвертьфіналу ЧМ-2006, поділився з кореспондентом «СЭ» своєю думкою про нинішню ситуацію в національній команді.
— Один мій колега після контрольного матчу Швейцарія — Україна написав в своєму блозі, що головну команду нашої країни в Женеві приймали за молодіжний склад, оскільки окрім Анатолія Тимощука в її лавах пізнаваних осіб за великим рахунком не було. Як ви вважаєте, чи всі новачки заслужено отримали виклик у збірну?
— Гадаю, що ні. Дійсно, оптимальний склад зібрано в молодіжці.
— Яке із завдань, поставлених перед нашими збірними, реальніше: перемога в Євро-2012 чи потрапляння на Олімпіаду?
— Скоріше, підопічні Павла Яковенка здобудуть путівку до Лондона, аніж наша національна команда стане кращою в домашньому чемпіонаті Європи. Слід реально дивитися на речі, дочекатися жеребкування — і лише потім планувати результат. У футболі, звичайно ж, буває всяке. На чемпіонаті світу в Німеччині ми, наприклад, могли пройти й далі, але це було б щось фантастичне.
— Яка думка склалася у вас про нинішню національну збірну?
— Складно давати оцінку команді, яка переживає період експериментів. Особисто я наразі не бачу, яким складом збірну буде репрезентовано на європейському турнірі. Окрім того, товариські ігри не йдуть ні в яке порівняння з відбірними — перш за все в плані психології та напруження. У поєдинках неофіційного статусу очки набирати не потрібно, тому можна ніжку ставити, а можна не ставити, можна віддаватися на сто відсотків, а можна лише на двадцять. Адже футболістам гроші платять у клубі. Гру команди на нинішній стадії, вважаю, розбирати недоречно. Але не варто забувати, що час минає.
— Як ви ставитеся до кандидатури Марчелло Ліппі як нового головного тренера збірної?
— Не можу назвати цей варіант оптимальним. Є живий приклад — Фабіо Каппело в збірній Англії. Чемпіонат світу показав, що навіть при такому авторитетному фахівцеві британці не можуть вийти на потрібний ігровий рівень. Ім’я ролі не відіграє. Вважаю, що в збірній повинен працювати вітчизняний тренер.
— Чому?
— По-перше, Ліппі буде потрібен час, аби оцінити можливості своїх нових підопічних. По-друге, іноземцям, мабуть, простіше ставитися до невдач у чужій країні: зібрав валізу та й виїхав. А вітчизняному тренерові провал ще довго згадуватимуть. У тому числі й ваші колеги.
— Мабуть не всі доморослі фахівці близько до серця приймають можливі наслідки.
— Значить, люди не розуміють, куди прийшли. Я, будучи тренером збірної, усвідомлював, що на мені лежить колосальна відповідальність за весь український футбол. Тренер має розуміти менталітет гравців, говорити з ними однією мовою. Доки не знайдеш способу спілкуватися з футболістом без посередників — діла не буде.
— Але ж ви працювали в Греції...
— Саме тому знаю, про що кажу. Доки не вивчив грецької, конфіденційної розмови з гравцем не виходило — перекладач усе передавав у пресу. Там зі швидкістю поширення інформації все гаразд. (Посміхається). До того ж існують нюанси, які належним чином можна передати лише тет-а-тет.
— А чи ви не поспішили, подавши у відставку після невдачі у відбірному турнірі Євро-2008?
— Можливо. Ми всі розумні потім. Звичайно, якби я міг уявити, що мене приберуть із «Москвы» до закінчення контракту, мабуть, не квапився б іти. Окрім того, все ж таки хотів у ПАР. Розумів, що могли пройти відбір, а могли й не пройти, але потрібно було все одно оновлювати склад і готуватися до Євро-2012. А розмови про гроші — це цілковита нісенітниця. Гроші грішми, а виїжджати — не хотілося.
Інтерв’ю Олега Блохіна в рубриці «Відвертий співбесідник» читайте в завтрашньому числі газети і на нашому сайті.
