У стані киян не відчувалося приреченості — налаштованість на перемогу
вгадувалася і по діловій обстановці, котра панувала на тренуванні за день
до матчу на затишному празькому стадіоні «Спарта», і по упевненості тренерського
штабу, очолюваному незворушним Валерієм Лобановським.
Чехи, хоч і передчували перемогу, та все ж дещо побоювалися динамівців.
Тон місцевих газет можна охарактеризувати як стримано-оптимістичний. Все
ж авторитет київського «Динамо» в Європі досить великий. І, як показала
гра, цілком заслужено.
Матч вийшов не просто важким, а виснажливим. Група українських журналістів,
які сиділи в оточенні чеських уболівальників, на собі пережила, як важко
не те щоб грати — уболівати. 18 тисяч глядачів палко підтримували свою
команду, волали, ревіли, посилюючи свій рев музичним супроводом.
...Час на табло танув, а з ним танули наші сподівання. Але команда показала
справжній характер. І яким випадковим чи несподіваним міг видатися гол
Андрія Шевченка за дві хвилини до кінця другої половини гри, він став заслуженою
винагородою за волю до перемоги.
...А потім була незабутня серія пенальті. Звичайно, інколи кажуть, що
воротар – це півкоманди, але в найважчі хвилини Олександр Шовковський зіграв
за всіх. Взяти три пенальті поспіль — це, знаєте, справжній подвиг! Його
особистий — на тлі командного. А вирішальну крапку поставив Юрій Дмитрулін,
який холодно розстріляв ворота суперників. Динамівці Києва вдруге поспіль
пробилися в Лігу чемпіонів!
Після матчу своїми враженнями поділилися його учасники і найзацікавленіші
особи.
Олексій МИХАЙЛИЧЕНКО, тренер «Динамо»:
— Суперники домоглися позитивних результатів у гостях: «Спарта» — в
Києві, «Динамо» — в Празі. Це ще раз засвідчило, що в сучасному футболі
перевага свого поля над чужим значно нівелювалася. Наші гравці виконали
тренерський план на матч. Попри те, що не все виходило, не може не радувати
той факт, що ми зуміли забити, до кінця дотримуючись обраної стратегії.
Гра була обопільно гострою, з цілковитою самовіддачею, але вийшло так,
що сильнішим виявилося київське «Динамо».
— У який саме момент було визначено п’ятірку гравців, яка пробиває пенальті?
— Заздалегідь ми цього не робили. А Олександра Шовковського, який відбив
три пенальті, я назвав би героєм матчу.
Зденек СЧАСНИ, головний тренер «Спарти»:
— Передусім я хотів би привітати киян з перемогою, але водночас подякувати
за гру своїм хлопцям. На жаль, ця зустріч не мала для нашої команди щасливого
кінця. Я побоювався додаткового часу, коли перевага «Динамо» у функціональній
готовності загрожувала датися взнаки. І все-таки «Спарта» мала і свої шанси,
не використавши, однак, які змушена була поступитися знаменитому «Динамо».
Менше пощастило нам і в післяматчевій серії пенальті, попори те, що їх
пішли пробивати не призначені мною гравці, а добровольці.
— Чи справедливо, на ваш погляд, те, що в Лігу чемпіонів пробилося «Динамо»,
а не «Спарта»?
— Так, я змушений з цим погодитися. Надто образливо пропускати м’яч
у кінці гри, але суперник діяв прекрасно. Я дуже шкодую лише про те, що
саме на даному етапі ми змушені були згідно із жеребкуванням, змагатися
з «Динамо».
Йожеф САБО, старший тренер збірної України:
— «Динамо» набагато сильніше «за Спарту», і я не сумнівався в перемозі
нашої команди.
— Навіть коли справа дійшла до серії пенальті?
— На 100 відсотків. Чи не мені знати, як Шовковський бере пенальті на
тренуваннях.
— Що ви відзначили б по гарячих слідах празької гри, враховуючи матч
збірної України і Росії, що наближається.
— Наша збірна, складена здебільшого з динамівців, одержала додатковий
заряд психологічної енергії. Дуже важливо бути впевненими у тому, що за
необхідності ми здатні виявити характер.
Андрій ГУСІН, півзахисник:
— Ми домоглися мети — потрапили в Лігу чемпіонів. Це сьогодні головне.
А те, як це було зроблено, відступає на задній план.
— З ким ви особисто хотіли б зустрітися в груповому турнірі Ліги чемпіонів?
— Особисто я не проти й московського «Спартака». Хотілося б мати справу
із сильними суперниками.
— А «Спарта» була сильним суперником?
— Нам довго довелося розплачуватися за помилку, якої ми припустилися
в київському матчі. Але в кінці тунелю ми виразніше бачили світло, ніж
чехи.
Андрій ШЕВЧЕНКО, нападаючий:
— Бути у футболі професіоналом, це означає не тільки мати відповідний
клас, а й уміти виявити за потреби силу волі. Нам це вдалося. Про не забите
мною пенальті хочу забути якнайшвидше. Настає пора дуже відповідальних
матчів...
Олег ЛУЖНИЙ, захисник:
— Лише одночасно з фінальним свистком я збагнув, що не можу продовжувати
гру через травму.
— Адже ви отримали її набагато раніше?
— У мене не було вибору — всі заміни вже було зроблено.
Олександр ШОВКОВСЬКИЙ, воротар:
— Я дуже радий, що зумів допомогти команді у вирішальний момент.
— Взяти три пенальті в матчі такої ваги, це ж видатний результат.
— Судити про це не мені — я просто робив свою справу.
Юрій ДМИТРУЛІН, захисник:
— Бити пенальті набагато легше на тренуванні, на початку матчу, а не
після 120 хвилин виснажливої боротьби.
— Чому саме вам тренери довірили вирішальний удар?
— Але ж комусь треба було бити останнім.
— Ставите ви м’яч і...
— Б’ю щосили.
— Це ми бачили, а про що ви думали в цей момент?
— Якоїсь миті я раптом збагнув, що не забити не зможу.
Григорій СУРКИС, почесний президент АТ «ФК «Динамо» (Київ)», народний
депутат України:
— Сьогодні вся Україна вболівала за «Динамо» і я радий, що наші гравці
подарували своїй країні перемогу. На жаль, ми знову зіткнулися з безпрецедентним
суддівством, яке я б назвав і некваліфікованим, і непрофесійним, і необ’єктивним,
і несправедливим щодо «Динамо». Мені здається, вже прийшла пора УЄФА переглянути
своє ставлення до східно-європейських команд. І, нарешті, перестати ділити
клуби на західні — багаті, і східні — бідні. Хоч і бідні, зате горді. Чи
не це ми сьогодні довели, вийшовши в Лігу чемпіонів за безпрецедентного
суддівства.
Леонід КРАВЧУК, голова опікунської ради ФК «Динамо» (Київ), народний
депутат України:
— Динамівці хотіли перемогти і перемогли, виявивши в матчі із надмірним
драматизмом величезну силу волі і мужність.
— Коли ви востаннє переживали щось подібне в психологічному сенсі?
— Востаннє? Та взагалі ніколи. Ось стою я перед вами, а руки в мене
немов ватяні — підняти прямо зараз нічого не зміг би. Адже 120 хвилин серце
билося, навіть не беруся сказати, з якою частотою. Ще треба відійти від
такого стресу. До чого, упевнений, треба себе готувати заздалегідь, тренувати
організм... А поки що слід ще, і ще раз привітати «Динамо», всіх нас, Україну.
Нехай з нами буде успіх не тільки у футболі, а й у житті.
P.S. Редакція дякує АТ «ФК «Динамо» (Київ)» за допомогу
в організації матеріалу.
