12 вересня розпочинаються ХІХ Львівський форум видавців. Це — наймасштабніша й найкраща книжкова подія в Україні! До неї і видавці, і читачі готуються заздалегідь. Фактично щороку вона відкриває новий книжковий сезон.
Про особливості цьогорічного Форуму видавців дізнаємося, як кажуть, із перших уст — від його президента Олександри КОВАЛЬ.
— У липні з’явилася інформація про те, що через проблеми з фінансуванням Форум видавців відмовив у приїзді деяким цікавим українським й іноземним гостям. Зокрема дитячій польській письменниці Барбарі Космовській. Заплановані акції (а їх — 400) теж під загрозою. Досі?
— Відбудеться практично все, що заплановано, — знайшли додаткове фінансування. Так, нас підтримав фонд Ріната Ахметова «Розвиток України». Ці кошти спрямовано на проведення дискусії щодо книжки С’юзен Зонтаг «Хвороба як метафора», а також літературних фестивалів «Контекст», де ми збираємо менеджерів різних літературних фестів та інших подій в Україні для того, щоб обговорити спільну стратегію розвитку всього вітчизняного літературного простору. Дуже хочеться, щоб якісні заходи, які сприяють популяризації читання, відбувалися не тільки у великих містах, а й у малих містечках. Ми готові ділитися досвідом і допомагати із залученням коштів із якихось приватних джерел чи фондів.
На щастя, нам допомагають ще чимало інституцій, насамперед хочу згадати Національний університет «Львівська політехніка», Польський інститут у Києві, Інститут книжки з Кракова, офіційного партнера ХІХ Форуму видавців — компанію «Київстар», офіційного авіаперевізника — «Міжнародні авіалінії України», кавового партнера — мережу кав’ярень «Креденс». Якби не їхня допомога, цьогорічний форум не відбувся б. Насправді перелік дуже довгий, це й готелі, які надають безплатне поселення чи великі знижки, ресторани, різні громадські організації й установи.
Наразі все виглядає непогано. Тільки прикро, що в результаті залишиться на 200 тисяч менше, ніж потрібно, щоб дожити до наступного року. На практиці це означає, що доведеться звільнити двох-трьох працівників, відмовитися від поїздок на міжнародні ярмарки та й взагалі забути про розвиток.
А Барбара Космовська відмовилася від приїзду, тому що її не влаштовували умови поселення: я запропонувала їй зупинитися в мене, тому що коштів на готель у нашому бюджеті не було, оскільки видавці не внесли її заходів до програми Літфесту.
— Мало які заходи в країні, надто культурно-освітні, вирізняються стабільністю, як-от Форум видавців. Скажіть: останніми роками участь держави якимось чином розширилася чи надалі обмежується участю Мінкульту й Держкомтелерадіо?
— Насправді Мінкульт ніколи не брав участі в організації форуму й тільки минулого року виділив 20 тис. грн на проведення заходу. Не пригадую, щоб Форум видавців відвідував міністр культури. Василь Вовкун, здається, одного разу був у складі президентської делегації, але це якось так коротко тривало: прилетів — відлетів. Бібліотеки начебто є у сфері інтересів міністерства, але не книжки... У міністерстві працюють прекрасні люди, наприклад Лариса Нікіфоренко, яка відповідає за роботу бібліотек, але що вона може зробити, якщо належне фінансування книгозбірень не передбачено в державному бюджеті? Зрозуміло, що в цій системі від людей залежить дуже мало — треба міняти сам лад.
Що ж до Держкомтелерадіо, то він уже третій рік поспіль виділяє незначні кошти на проведення єдиного в Україні книжкового ярмарку й літературного фестивалю, який має статус національного, згідно з указом Президента України. Цього разу, здається, 50 тисяч. Ще Львівська міськрада дає 100 тисяч грн, які, як показує практика, надійдуть лише 2013 року, і їх знищить інфляція. Львівська обласна рада виділила нам 180 тис. грн. Це при тому, що цьогорічний бюджет події становить понад 2,5 млн грн. Щоправда, голова Львівської облдержадміністрації Михайло Костюк пообіцяв звернутися до уряду, щоб наступний, ювілейний, Форум видавців було внесено до плану державних заходів. Можливо, тоді буде якась державна субвенція з держбюджету.
— Пані Олександро, що буде з українською книжкою, коли з січня наступного року можуть скасувати для неї податкові канікули?
— На Форумі видавців ми ініціюємо круглий стіл на провокативну тему: «Чи виживе українська книжка після виборів?» На нього запрошуємо лідерів політичних партій — нехай чітко скажуть, які відсотки з держбюджету плануватимуть на поповнення бібліотек, популяризацію читання, освітню сферу, науку... Інакше матимемо те саме, що й було, — вони теж нічого не зроблять.
У нашій теперішній ситуації, коли книжкова торгівля розраховується у кращому разі через півроку після того, як продала видання (а взагалі розрахунковий період триває до 18 місяців), що ж робити видавцям? Вони ж бо видали книжки, відвантажили в торгівлю, а гроші не надходять... Якщо ще будуть змушені платити податки, то просто залишаться без жодних коштів!
— Нещодавні соціологічні дослідження свідчать, що кожен четвертий українець не читає. Загалом це виглядає так: у 73 відсотків наших співвітчизників книжка не входить у коло інтересів. Як гадаєте, чому?
— Первинна проблема криється в освіті. У нас утрачено відчуття, яке постійно є в цивілізованій країні: хороша освіта, нерозривно пов’язана з читанням, є соціальним ліфтом. В Україні ж навіть найкраща освіта не дає гарантії, що людина здобуде належну соціальну позицію в суспільстві. Повна деморалізація й дезінформація молодих людей, які розуміють, що для того, щоб жити добре, треба жити нечесно, неправильно й неправедно. Потрібно мати хороші зв’язки й доступ до грошових потоків, бажано бюджетних.
До речі, ви знаєте, виходячи з якого розрахунку, експерти роблять дослідження? Хто читає п’ять книжок на рік, тих відносять до категорії книголюбів. А хто не може подужати навіть однієї, до категорії тих, які читають мало.
— Торік, проводячи конкурс «Найкращий читач України», ви мали намір добратися до якомога більше маленьких містечок і сіл. Дісталися?
— Цього року конкурс уперше за десятиріччя свого існування не відбувся. Причина — брак фінансування. Організація такого масштабного змагання, в якому беруть участь сто тисяч дітей, — це великі затрати на друк і розповсюдження інформаційних матеріалів. Також треба давати бодай мінімальну оплату координаторам проекту на місцях.
Великі проекти зростають. А зростаючи, потребують дедалі більше ресурсів — людських і фінансових. Перспективи проведення «Найкращого читача України» наступного року примарні. Нам дзвонять директори бібліотек із регіонів і просять, мовляв, нічого не скасовуйте, разом думатимемо, як виходити із ситуації. Але лише одиниці знайшли собі самостійне фінансування. Решта або не зверталися до місцевої влади, або їм відмовили. Напевно, треба звертатися до олігархів. Для них це незначна сума — приблизно 160 тисяч гривень на проект. По суті, це 1 гривня на дитину.
— Ухвалення мовного закону й загалом політична ситуація у країні впливає на український літературно-видавничий процес?
— Усе впливає. І дуже сильно. Тому що книжка є вельми чутливою до цього. Вона так і не стала предметом першої необхідності, як олія й цукор, котрі завжди залишаються в споживчому кошику. Вона зникає найпершою, як тільки виникає якась загроза політичних змін чи економічної кризи. А мало б бути навпаки. Книжка, яка несе в собі знання, інформацію, якраз допомагає пережити складні часи. Проте переважна більшість українців не має цього усвідомлення. Насправді ж в інформаційному світі виживатиме той, хто знає, як розпорядитися інформацією. Інформаційний тиск — сильний. І знайти в ньому щось потрібне може лише людина, яка має навик постійного читання, аналізу, інтерпретації, засвоєння...
— Пані Олександро, запрошуємо вас 14 вересня, о 16 год., у Палац Потоцьких (золота зала) на презентацію новинки із бібліотечного проекту «Дня» — цілої серії «Бронебійна публіцистика», куди увійшли найактуальніші сьогодні праці Драгоманова, Костомарова, Куліша, Франка, Ольжича, Самчука, Маланюка, Лисяка-Рудницького, Григоренка...
— Дякую. Гадаю, це важливо, коли якісна публіцистика повертається в українське суспільство.
