Увечері 18 червня в американському Бостоні на 89-му році життя померла вдова академіка Андрія Сахарова Олена Боннер. Перші повідомлення про її смерть розповсюдив рано-вранці вже наступного дня нью-йоркський Фонд генерала Петра Григоренка.
Співчуття з приводу кончини одного із засновників радянського правозахисного руху висловили власті США, Європейського Союзу та екс-президент СРСР Михайло Горбачов. Нинішні керівники Росії поки що заяв не робили.
«Я хочу віддати належне мужності, яку вона демонструвала при відстоюванні основних свобод і людської гідності, які є нагальними для людей у всьому світі», — йдеться у заяві глави Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу. Голова Європарламенту Єжи Бузек назвав Боннер «одним із найбільш натхненних і відданих захисників прав людини». «Разом зі своїм чоловіком, ученим і правозахисником Андрієм Сахаровим, вона дала надію людям, які відчувають нагальну потребу в свободі та справедливості», — цитують РІА «Новости» спікера ЄП.
«З глибоким смутком ми сприймаємо смерть Олени Боннер, видатного голосу серед захисників прав людини в колишньому СРСР і Російській Федерації, — заявила офіційний представник держдепу США Вікторія Нуланд. — Особиста історія Боннер, від політично мотивованих арештів її батьків у 1930-х і до багатьох років її заслання разом з чоловіком Андрієм Сахаровим, — це важлива частина історії правозахисного руху в Росії і в усьому світі».
В телеграмі, текст якої розповсюдив у неділю Горбачов-фонд, наголошується, що Боннер «до кінця життя... залишалася мужнім борцем за права і гідність людини. Вона щиро любила Росію, захищала Батьківщину на фронтах Великої Вітчизняної війни. Вона палко бажала бачити Росію вільною, демократичною, процвітаючою — заради цього вона жила». «Союз Боннер і Сахарова назавжди залишиться прикладом великого кохання і вірності загальним ідеалам», — заявив єдиний президент Радянського Союзу.
«Олена Боннер була дуже скромною, дуже працелюбною і дуже справедливою людиною. Вона не лише дружина, вона — соратниця Андрія Сахарова, соратниця Петра Григоренка, активна учасниця всього правозахисного руху в СРСР. Таких жінок було небагато в історії, — розповіла «Дню» Айше СЕЙМУРАТОВА, ветеран кримськотатарського національного руху, колишній кореспондент радіо «Голос Америки» і «Свобода». — Ми зустрічалися з Оленою Георгіївною багато разів. Уперше — під час Омського процесу, коли судили Мустафу Джемілєва. Сахаров і Боннер приїхали, щоб підтримати всіх нас. Потім ми кілька разів зустрічалися в Москві, і я була вражена її силою духу, логікою мислення, вірністю демократичним принципам і справедливості. І востаннє ми зустрілися вже перед від’їздом у США 1989 року. Я заїхала до них і якраз потрапила на похорон Андрія Дмитровича. Ми разом проводжали його в останню путь. Усі учасники національного руху знали, що ми — бажані гості в домі Сахарова-Боннер, і ми всі приходили до них по допомогу. Коли Олені Георгіївні вже в Бостоні зробили операцію, я не змогла туди поїхати і надіслала їй букет квітів.
Загалом Олена Боннер багато зробила для правозахисного руху в СРСР, а це дуже багато означало як для кримськотатарського національного руху, так і для правозахисників з України, з якими ми часто зустрічалися в залах судів і на конспіративних квартирах. Олена Боннер тонко відчувала ту несправедливість, яку виявляли КПРС і СРСР як до кримських татар, так і до українського та інших поневолених народів. Під час будь-якої зустрічі вона жваво цікавилася досягненнями і проблемами національних рухів, її інтересувала доля їх учасників, і вона завжди була готова надати нам ту допомогу, яка була потрібна».
