Здавалося б, криза євро і нещодавній ювілей королеви Єлизавети не мають нічого спільного. Але насправді разом вони дають нам важливий урок про силу викладення фактів у позитивному плані і про неможливість перемоги без цього.
Коментуючи ювілейне річкове шоу і кінний парад, історик Саймон Шама казав на Бі-Бі-Сі про «маленькі човники і великі ідеї». Найбільша ідея полягала в тому, що монархія у Великій Британії слугує для воз’єднання минулого країни з її майбутнім, уникаючи дріб’язковості й потворності повсякденної політики. Спадщина королів і королев завдовжки більш ніж у тисячоліття — міцна символіка корони і карети і реальне втілення англійської і тепер британської держави пов’язує британців разом на спільному шляху.
Циніки можуть називати це старою рутинною практикою «хліба й видовищ». Але ідея полягає в тому, аби спрямувати очі й серця на надію й мету — надихнути, а не відвернути громадськість. Чи справді греки, іспанці, португальці та інші європейці повинні прийняти програми жорсткої економії, нав’язані їм, тому що в Німеччині та інших північних країнах згідно з думками, що превалюють, їх вважають марнотратами й ледарями. Це провокаційні слова, які створюють образи й поділяють людей саме в той момент, коли найбільш потрібна єдність і поділ тягаря.
Греція, зокрема, нині потребує об’єднання її минулого з майбутнім, але появи монарха поки що не передбачається. І, як колиска першої демократії у світі, Греція потребує інших символів національного відродження, аніж скіпетр і мантія. Саме завдяки Гомерові всі західні читачі віртуально познайомилися із Середземномор’ям: його островами й берегами, і людьми, пов’язаними дипломатією, торгівлею, олією, вином і довгими галерами. Греція знов може стати основою для такого світу, використовуючи її нинішню кризу, аби виробити нове бачення майбутнього.
Це бачення є імовірнішим, ніж можна було б подумати. Запаси газових родовищ у східній частині Середземного моря, згідно з оцінками, становлять 122 трлн куб. футів, чого вистачає, аби забезпечувати протягом року увесь світ. Ще більше великих газових і нафтових родовищ розташовано поблизу грецьких берегів морів Егейського та Іонічного, і їх вистачає для того, аби поповнити фінанси Греції і всього регіону. Ізраїль і Кіпр планують спільну розвідку; Ізраїль і Греція обговорюють план трубопроводу; Туреччина й Ліван ведуть розвідку; Єгипет планує отримати ліцензію на розвідку.
Але, як завжди, втручаються політики. Усі ці країни мають морські суперечки й політичні розбіжності. Турки працюють лише з Північним Кіпром, незалежність якого визнають лише вони, а також постійно заводять загрозливі розмови про спільне буріння Ізраїлю і уряду грецького Кіпру — Республіки Кіпр. Кіпріоти-греки постійно тримають ЄС, як і Грецію, в заручниках у плані будь-яких відносин з Туреччиною. Турки не дозволять кіпрським суднам зайти до своїх портів і не заговорять з Ізраїлем, оскільки дев’ять турецьких громадян було вбито на кораблі, який намагався порушити встановлену Ізраїлем блокаду сектора Газа. Ліван та Ізраїль не мають дипломатичних відносин.
Якщо підсумувати сказане вище, то багатство, робочі місця і розвиток, які можуть отримати всі країни регіону при відповідальному використанні енергії, можуть бути заблоковані через бажання кожного отримати те, що він розглядає як свою частку, і закрити до цього доступ своїм ворогам.
Отже, концепція Середземноморського енергетичного співтовариства, судячи з усього, так і залишиться нездійсненною мрією. Проте липень принесе 60-річчя ратифікації Паризького договору, який створив Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС) між Францією, Німеччиною, Італією, Бельгією, Нідерландами і Люксембургом всього лише пчерез шість років після закінчення другої світової війни. До цього впродовж 70 років Німеччина і Франція воювали одна з одною у трьох спустошливих війнах, останні дві з яких перетворили на руїни європейську економіку і значно зменшили населення.
Взаємна ненависть і підозріливість між цими країнами була не менш гіркою і глибокою, ніж ті, від яких потрепає Східне Середземномор’я. Проте міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман за допомогою свого радника Жана Монне оголосив про плани щодо створенню ЄОВС у 1950 році, п’ять років потому, як німецькі війська залишили Париж, і основною метою цього заходу було зробити «війну не лише немислимою, але й матеріально неможливою». Шуман запропонував перевести франко-німецьке вугілля і сталь під контроль сільного вищого органу, тим самим перешкоджаючи обом країнам використовувати сировину для війни одна з одною і підживлюючи спільну індустріальну економіку. ЄОВС стало основою сьогоднішнього Європейського Союзу.
Сьогодні ЄС перебуває в підвішеному стані, проте всього лише за кілька конкретних кроків європейські лідери можуть відкрити двері до такої ж сміливої дипломатії, яка може відновити ЄС і середземноморські країни і змінити енергетичну політику Європи і Азії. Якби Європейський парламент і Рада Європи вжили заходів задля того, аби торгівля ЄС із Північним Кіпром здійснювалася на умовах кваліфікованої більшості голосів, а не консенсусу (і, отже, «вето» на Кіпрі), то ЄС зміг би розпочати торгівлю з Північним Кіпром, а Туреччина змогла б торгувати з усім Кіпром. Ці кроки, у свою чергу, можуть привести до турецького, грецького і кіпрського енергетичного партнерства, що забезпечує позитивними стимулами турецько-ізраїльське примирення.
Два роки було потрібно для кристалізації плану Шумана, і десять років пішло на його здійснення. Але він дав понівеченим війною і збіднілим європейцям позитивне бачення нового майбутнього — того, чого Греція і Кіпр, не кажучи вже про Близький Схід і країни Північної Африки, відчайдушно потребують. Лідери Європи не подолають цієї кризи за допомогою бомбардувань своїх громадян сумними вимогами жорсткої економії. Вони повинні зробити конкретні кроки разом із Грецією як повноправним партнером, аби створити образ реальних вигод від оновленого ЄС.
У ЄС немає королеви Єлизавети. Що йому потрібно, то це ще один Шуман і Монне.
Проект Синдикат для «Дня»
Енн-Марі СЛОТЕР — колишній директор Відділу стратегічного планування Держдепартаменту США (2009—2011 рр.), нині професор політології та міжнародних відносин у Прінстонському університеті
