Зовсім не новина те, що людське життя, особливо в діяльної натури, ділиться на періоди або етапи, коли з власної волі чи відповідно до службових обов’язків присвячуєш себе якійсь ідеї або справі. Такий, щоправда, не дуже приємний етап, нещодавно, саме перед днем народження, закінчився у відомого банкіра В’ячеслава Юткіна, якому завтра виповнюється п’ятдесят сім. Після п’ятирічної судової тяганини Верховний Суд ухвалив нарешті справедливе рішення про подальшу долю готелю «Україна», куди свого часу керований Юткіним банк НРБ зробив чималу інвестицію. Отже, судова епопея позаду, і наш іменинник, тепер перший заступник голови правління Промінвестбанку, з розв’язаними руками й легким серцем може повністю присвятити себе новій справі — відтворенню з кризового попелу цієї найбільшої та найавторитетнішої фінансової установи України. «Мені тут дуже цікаво працювати», — сказав В’ячеслав Михайлович, випереджаючи запитання «Дня».
— Ваш новий банк, попри світову економічну кризу, що триває, встиг уже заявити себе одним із найуспішніших в Україні. Чи вважаєте ви за можливе зробити успішною й банківську систему України в цілому?
— Криза, що почалася у жовтні минулого року, ще далеко не закінчена. Відповідно, й банківську систему країни успішною поки що назвати не можна. З жовтня вона пройшла шлях від суперуспішної системи, за кожну частинку якої, тобто за кожний комерційний банк, готові були давати чималі гроші, які перевищують усе, що могли б заплатити за приблизно таку саму установу на Заході, до падіння нижче нікуди, до рівня капіталу з негативним знаком. І це стосується не лише окремих банків, але й усієї системи. Сьогодні важко собі навіть уявити, який з українських банків могли б купити за ціною, вищою від його капіталу, як часто відбувалося до початку кризи.
— Сподіваюся, що крах нашій банківській системі все-таки не загрожує?
— Я також. Але ми були свідками, як повільно наша банківська система реагувала на виклики кризи. Вона дуже довго рекапіталізувалася, рятуючи банки, які першими стали мішенями для кризи. Вона дуже довго вирішувала проблеми вкладників-фізичних осіб. І досі ще не вирішила більшість із них. Можу стверджувати, що наша банківська система об’єктивно була не готова до кризи. Проте, я вважаю, що вона виживе, поверне собі довіру громадян і знову стане успішною. Тому що, нехай і з запізненням, але все-таки низка правильних рішень Національним банком була прийнята.
Я вважаю, основний тягар кризи і найскладніших її періодів, особливо на початку 2009 року, винесли на своїх плечах найдосвідченіші фінансові менеджери як у Нацбанку, так і в кожному з комерційних банків. Це був дуже важкий період, і кожний рятувався, як міг, але загалом українська банківська система вижила й живе. Вона, безумовно, переживе цю кризу. Більшість наших банків сьогодні з оптимізмом дивляться у майбутнє.
— Я так зрозумів, ви вважаєте вдалими ті кроки, які були зроблені в Україні для оздоровлення банківської системи. А чи немає в них якогось підводного каміння?
— Аналізуючи цей кризовий період, можу сказати, що підводне каміння загрожує тільки банкам, які з тих чи інших причин не провели реструктуризацію. В них дуже велика зовнішня заборгованість, дуже слабкі кредитні портфелі, що робить реструктуризацію проблемною і вимагає додаткових ресурсів. А ось тим, хто борсався, домагався реструктуризації, маючи, звісна річ, для цього підстави, й намагався рятуватися шляхом реформування, та й сьогодні йде цим шляхом, жодне підводне каміння не страшне...
— А ось голова Рахункової палати Валентин Симоненко вважає, що банки, котрі рекапіталізувалися, задовольнили фізичних осіб, але забули про юросіб і зовнішніх кредиторів, що створює істотні загрози в майбутньому, оскільки борги дуже великі, й сум їхніх ніхто не знає.
— Ні, всі ці суми добре відомі регулятору (Нацбанку). Це ніяка не таємниця. Все це відображене у звітності банків. І, я вважаю, що регулятор чинить правильно, насамперед захищаючи інтереси фізичних осіб і вже потім — юридичних. Адже юрособи, працюючи з банками, вкладаючи гроші під високі відсотки, приймають на себе ризики і самі несуть щодо них відповідальність. Звичайно, рекапіталізація банків могла б допомогти у розв’язанні цих проблем, але, повторюю, регулятор і Мінфін діють правильно, дуже обережно беручи на себе зобов’язання банків відносно зовнішніх кредиторів. Було б просто безрозсудно ставити їхні інтереси вище за інтереси фізичних осіб. Тож мені не дуже зрозуміло, в чому вбачає загрозу пан Симоненко. Регулятор, на мою думку, проводив зважену політику, аналогічну тій, яку обрали й у всьому світі.
— А як би відреагував Промінвестбанк, якби йому запропонували взяти на себе пасиви й активи якого-небудь банку, що ліквідується, як, наприклад, зараз — «Родоводу»?
— Я гадаю, наш банк на це б не пішов. По-перше, потрібно не менше двох-трьох місяців, щоб зрозуміти, що ж це за активи (щодо пасивів питань немає, все зрозуміло). Тим більше, для банку, що виходить із кризи самостійно, ще не зміцнівши, брати на свої плечі чужі проблеми, є рівносильним додатковій гирі на шию.
— А «Родоводу» легше, оскільки він виживає не самостійно, а з допомогою держави?..
— Я не хотів би називати його цапом-відбувайлом, однак йому доводиться зараз відбувати гріхи іншого банку. Вибору в нього немає: йому кажуть — він робить. Тому що в Україні немає так званого токсичного банку — «збирача відходів», і «Родовід» тепер у нас щось на зразок цього. І не йому обирати шлях свого розвитку. Йому сказали: треба — він відповідає: єсть.
— Які ще нові державні банки Україні слід створити?
— Нашій країні дуже не вистачає банку розвитку. Такі установи існують у тій чи іншій модифікації у багатьох державах. Якби такий банк у нас з’явився, а відповідні ідеї час від часу висловлюються, в тому числі й з уст урядових чиновників, то уряд отримав би можливість вирішувати великі проблеми, так, як це робиться в Росії, за інфраструктурними проектами. На жаль, спроби створити такий банк у нас провалилися. Та й час для цього зараз не найкращий. Але після завершення кризи наш майбутній уряд, я сподіваюся, повернеться до цієї ідеї. Банк розвитку, на відміну від існуючих держбанків, має бути вищий за комерцію й вирішувати ті завдання, які не під силу ні Укрексімбанку, ні Ощадбанку, з усією повагою до них... Він повинен виходити на ринки зовнішніх позик і навіть мати статус надбанка.
— А як ви ставитеся до ідеї створення Земельного банку?
— Земельні відносини в Україні не врегульовані, визначеності немає, діє мораторій на продаж землі сільгосппризначення, але при цьому відбуваються спекуляції, закони ігноруються. За цих умов створення такого банку, я вважаю, є передчасним. Потрібен чіткий Земельний кодекс, який би встановив правила гри на цьому ринку. Поки що ж вони у нас міняються залежно від того, куди дує політичний вітер. За цих умов такий банк не може бути створений, позаяк жодної користі від нього не буде. Земля сьогодні не є предметом торгу та продажу, об’єктом іпотеки. А слугує спекулятивним ресурсом.
— На початку нашої розмови я зробив припущення, що ваш банк і сьогодні вже працює успішно. Ви можете це підтвердити й обгрунтувати?
— Я гадаю, було б не дуже скромно стверджувати, що після шести місяців надзвичайно важкої кризи банк раптом став суперуспішним. Але те, що сьогодні в ньому відбувається, — це, однозначно, дуже впевнений і сильний рух уперед від кризи до одужання. Затверджені нашим правлінням плани передбачають, що 2009 рік — закінчення боротьби з усіма кризовими явищами, 2010-й — рік виходу з кризи, рік розвитку, поступового завоювання високих позицій на банківському ринку. Нам поставлено завдання спостережними радами нашого банку та Зовнішекономбанку Росії, який вкладає у нас дуже великі кошти, за п’ять років увійти до трійки провідних банків країни, поступово переміщаючись на місце одноосібного лідера. Це непроста, але здійсненна мета. Для її здійснення ми два тижні тому отримали півмільярда доларів, що є дуже серйозним вливанням у банківську систему України, оскільки вся ця валюта піде на ринок і вся буде конвертована у гривні. На це вливання великі надії має і Нацбанк. Таким чином, головна обіцянка акціонера при входженні на наш ринок виконана до останньої крапки. Нам лишилося тільки дбайливо ці кошти використати і приумножувати. Ну і, звісно, слід повернути все раніше вкладене «старим» банком у проекти. Хоча зробити це доволі складно, проте ми щодня зменшуємо існуючу проблемну заборгованість. До кінця 2010 року розраховуємо вийти на прибуткову роботу.
— Ви сьогодні вже кредитуєте промисловість?
— Ми це робимо буквально з першого місяця приходу в банк. 18 березня з Промінвестбанку була виведена тимчасова адміністрація, а 20-го — почали кредитувати.
— І фізичних осіб також?
— Ні. Їм кредити надаємо лише як виняток. На відміну від інших банків, у нас історично так склалося, що кредитний портфель фізосіб дуже невеликий, що й допомагає нам долати нинішню складну ситуацію. Та й звернень від них надходить не дуже багато. Відтак ми маємо можливість і надалі не розширювати цей сектор, орієнтуючись усього лише на 5—10% від усього кредитного портфеля.
— Які галузі народного господарства вважаєте за краще фінансувати?
— Ми кредитуємо великі інфраструктурні проекти. Чесно зізнаюся, змушені, як і раніше, фінансувати вугільну промисловість, оскільки глибоко в неї зав’язли й хотіли б допомогти підприємствам, яким дали великі кредити ще до нас, вийти з небезпечного піке. Ми їм виділили сьогодні понад 200 мільйонів гривень. Допомагаємо також авіапрому, реструктуризувавши його заборгованість і взявши невигідні для себе зобов’язання в облігаціях, що аж ніяк не відображають вартість грошей, вкладених у відповідні підприємства. Крупно кредитується Донецька паливно-енергетична компанія, й у кризовий період уже видали їй понад 60 мільйонів дол.. Робимо це тому, що відповідні проекти реалізовуються в дуже тісній кооперації з Росією, де закуповуються, наприклад, турбіни. При мертвому ринку муніципальних облігацій наш банк 12 числа викупляє весь випуск донецьких муніципальних облігацій, спрямованих на різні інфраструктурні проекти, серед них — і на Євро-2012. Це 50 мільйонів євро на п’ять років. Вважаю, що це вельми сміливий крок, аналогів якому в банківському секторі України сьогодні немає. І Нацбанк нас у цьому підтримує.
Великий кредит (39 мільйонів дол.) виданий Запорізькому трансформаторному заводу, оскільки легована сталь для його експортної продукції також виготовляється у Росії. Серйозно розглядається п’ятирічний кредит на 100 мільйонів дол. Києву на закупівлю вагонів метрополітену в Росії під гарантії Київської міської адміністрації. Кредитуємо також українську молочну промисловість. Це підприємства «Тульчинка», «Галичина», Ічнянський молочний комбінат, Бахмацький молкомбінат. Ми вважаємо, що харчовий сектор, який усе ж сьогодні реально працює, може стати своєрідним локомотивом, за яким потягнеться вся економіка країни.
— «Колишній» ПІБ щільно працював і з сільським господарством...
— У нас також є кілька звернень великих сільськогосподарських підприємств, але ми поки що лише на стадії вивчення їхніх заявок. Кошти для їхнього задоволення є, але ми дуже ретельно розглядаємо ці прохання — те, що прокредитував у сільському господарстві ПІБ, сьогодні все на простроченні... Ми розбираємося з кожним позичальником і намагаємося зрозуміти причини його труднощів, з’ясувати для себе, кого можна кредитувати, а кого — ні.
— Чи є серед ваших проектів енергозберігаючий?
— Я вже говорив про ДПЕК. Там переходять на нове покоління турбін.
— Чи купуєте ви також і державні облігації?
— Поки що ні, бо в цьому немає жодної економічної доцільності. Є значно привабливіші проекти. Ми допомагаємо країні іншими методами, розвиваючи її економіку.
— Бажаю вам у цьому від імені редакційного колективу всіляких успіхів, а також міцного здоров’я, невичерпного оптимізму й повсякденної удачі.
