Добряче й за короткий термін попсувавши природу, людство зрозуміло, що аби зупинити власний руйнівний вплив на все живе, потрібен цілісний підхід — створити та дотримуватися політики сталого розвитку, яка включає в себе всі аспекти впливу на природу, — від водо- та енергозбереження до роздільного сортування сміття. І щоб, наприклад, зберігти унікальні рослини, то занести їх у Червону книгу чи обгородити парканом — недостатньо. Потрібно взяти під охорону цілу екосистему (ліс, парк, річку з її лугами тощо) й дати їй розвиватися за власними законами. За таким принципом вже десятиліттями працюють у європейських країнах: основне завдання природоохоронців — зберегти цілісність природних ландшафтів та екосистем, а заповідні землі займають тут аж п’яту частину від загальної площі держав.
В Україні законом охороняються всього 3 — 4% заповідних земель, і поки що дбають у нас лише про окремі дерева. Так, наразі Державна служба заповідної справи разом з Національним еколого-культурним центром проводить перепис рослин, яким виповнилося понад 500 років. Немає ніякої системної роботи, й через байдужість держави держава втрачає цілі унікальні ландшафти. Можливо, програма з перепису найстаріших дерев стане першим кроком до втілення в Україні європейських підходів, зокрема, в збереженні природного фонду? Адже, як переконують у Державній службі заповідної справи, дерева-старожили не просто підрахують, а візьмуть під охорону та нададуть їм статусу пам’яток природи. Не забули б про природний ареал, де ростуть ці рослини... Детальніше про завдання та значимість програми з перепису зелених старожилів «Дню» розповів начальник Державної служби заповідної справи Ігор ІВАНЕНКО.
— Ігорю Борисовичу, з якою метою проводиться перепис найстаріших дерев і яка в цьому потреба?
— Розвиток заповідної справи визнано в Україні одним із пріоритетів державної політики — відповідно до трьох указів Президента 2005 та 2008 років, де визначено створення 43 природних національних парків, а також проведення перепису найстаріших дерев. Мета цієї програми з наукової точки зору — знайти, перевірити, провести інвентаризацію та опис особливо цінних природних комплексів та об’єктів, що існують в Україні. Наступний крок — надання їм статусу природно-заповідного фонду. Заходи, які нині проводять фахівці Національного еколого-культурного центру та інші науковці, дуже важливі, оскільки вони дають перевірену інформацію, які є дерева, який їхній вік та фізичні характеристики. Якщо ці дерева вже охороняються, то наше завдання — поліпшити охорону, а якщо ні — надати статус природних пам’яток. Шукають такі дерева різними способами. Науковці, як правило, мають певну базу щодо віковічних дерев у кожному регіоні України. Але часто ця інформація не точна. Так, вважалося, що дуб Кармелюка у Черкаській області має вік понад тисячу років, але, як показала наукова перевірка, ця цифра значно завищена. І навпаки — на території Ужанського національного природного парку ріс дуб, який відповідно до документів мав вік 400 років. Коли науковці дослідили його фізичні характеристики, з’ясувалося, що йому понад тисячу років. Нині це найстаріший дуб в Україні.
Взагалі вік дерев з’ясовують спеціалісти-лісівники, які перш за все визначають обхват стовбура: чим більший обхват, тим більший вік. Спочатку на висоті 1,30 метра від ѓрунту обміряють обхват і множать на коефіцієнт, який показує, на скільки сантиметрів виросло дерево за 100 років (для кожної породи дерев існує своя формула). Коефіцієнт, скажімо, для дуба — 1 (тобто за рік ширина дуба збільшується на 100 сантиметрів), каштана — 0,7, ялівця — 3. Якщо обхват дуба шість метрів, то йому, відповідно, 600 років. Але після 600 років дуб росте вже не на метр за 100 років, а всього на 40—60 сантиметрів. А тисячолітні дуби взагалі не ростуть, їхньої сили вистачає тільки на гілля і на листя. Визначаючи вік дерева, також звертають увагу на висоту, особливості крони, кількість гілок, які випускаються щорічно.
— За якими критеріями дерева зараховують до списку старожилів?
— Найголовніший показник — це вік. Сторічні дерева вважаються рядовими в українських лісах. Слід розрізняти ліси, які були насаджені у ХVІІІ—ХІХ століттях (в Україні дуже мало природних лісів), і так звані праліси, які є тільки в гірських регіонах: Ужанський національний парк, Карпатський біосферний заповідник, заповідник «Горгани». Тут дерева у природній динаміці, й дуже часто вік буків коливається від 300 до 400 років. Якщо говорити про більший вік дерев, то це залежить від приналежності до певних видів. Наприклад, дуб чи секвоя можуть існувати понад 500 років, а знайти 400-літню липу — дуже важко. Зараховуючи дерева до списку найстаріших, враховується стан збереженості й те, як їх відновити. Дуже часто дерева вимагають лікування. Тому науковці роблять позначки, що саме треба зробити: залікувати дупла, зробити підпірки тощо.
Наразі у нас ще немає точної цифри, скільки в цілому таких дерев в Україні. Але, безумовно, найбільше їх у Карпатському регіоні, тому що це гірська територія, де є можливість зберегти такі дерева у природному стані. Наприклад, у природному заповіднику «Горгани» росте найвища і, відповідно, найстаріша смерека висотою понад десять метрів. У Черкаській області відомі віковічні сосни Гоголя, а в природному парку «Святі гори», що на сході України, росте дуб, якому понад 500 років. Якщо остаточний список складатиметься зі ста дерев, це буде дуже висока цифра. За нашими прогнозами, найбільше у ньому буде дубів, бо це одна з порід, яка може мати такі віковічні форми. Звісно, існує ймовірність, що поки триватиме перепис, визначатимуться заходи щодо лікування, деякі дерева можуть загинути. Тому не слід гаяти часу і чекати, коли ж деревам нададуть статус природних пам’яток, а розробляти на місцях плани заходів задля їхнього збереження. Мова йде не тільки про латання кори чи дупла, а також про охорону та відновлення.
— Чи існує подібна практика переписування віковічних дерев за кордоном?
— В Україні та за кордоном діють різні програми зі збереження природно-заповідного фонду. У нас наголос робиться на науковій цінності таких об’єктів, а в Європі — на збереженні ландшафтів та цілісних екосистем. Для цього країни Євросоюзу прийняли програму Natura-2000, яка передбачає визначення великих за розміром територій (до 20% від загальної площі території країни), на яких встановлюється певний обмежений режим природокористування. В Україні ж поки що території заповідного фонду становлять лише 3—4% від загальної площі. Тому наразі наше завдання — збільшити цю цифру.
— Що Україна втрачає без створення такого унікального реєстру?
— Народ має знати умови, де він народився і живе. Без цього неможливо відновити історичну пам’ять та працювати над розбудовою держави. А природа — це головний елемент місця, де ми народилися. Як свідчить історія, наші пращури відправляли певні ритуали біля віковічних дерев, сакральних гаїв або заповідних об’єктів. У традиціях українського народу було зберігати такі дерева, підтримувати, це ж стосується і заповідних об’єктів. Самі по собі ці дерева мають мальовничу та ландшафтну цінність, надають цінності тій території, на якій ростуть, приваблюють людей як рекреаційний ресурс. Тому наша програма має закликати українців оберігати такі природні пам’ятки, разом з цим буде пробуджуватися історична пам’ять.
