Коли 18 березня президент Ємену Алі Абдалла Салех наказав військовим відкрити вогонь по мирних протестуючих, що вимагали його відставки, то вирішив цим свою сумну долю. Хвиля військових, урядових і дипломатичних «відступників», очолюваних його давнім союзником, командиром Першої танкової бригади генералом Алі Мухсин аль-Ахмаром, похитнула його режим.
Але, хоча аль-Ахмар і заявив про те, що був приголомшений застосуванням сили і дав клятву захищати конституцію, його рішення було всім чим завгодно, окрім вияву альтруїзму. Розсерджений генерал, що має давні зв’язки з джихадистами Ємену, з якими бореться США, просто шукав спосіб поквитатися з сім’єю президента.
Стосунки між аль-Ахмаром і Салехом беруть початок в їхньому дитинстві: другим чоловіком матері Салеха став дядько аль-Ахмара. Хоча вони і не є кровними братами, подібне часте, нехай і помилкове уявлення, характеризує ступінь їхнього зв’язку. Аль-Ахмара давно вважали або правою рукою Салеха, або таємним президентом країни. Коли Насерістська партія спробувала повалити Салеха всього через 100 днів його президентства, аль-Ахмар захистив його і придушив переворот. 1994 року його війська розгромили сепаратистський рух на півдні.
Але, коли Салех готував шлях своєму синові Ахмаду, голові Президентської гвардії, для зміни його на посту президента, він почав віддаляти від себе аль-Ахмара. 2009 року Салех усунув із посад головних прибічників аль-Ахмара, в тому числі головного генерала Центрального командування аль-Тхахирі аль-Шадади і генерал-лейтенанта Хайдара аль-Санхані.
Аль-Ахмар також не дістав вигоди від військової допомоги, щедро виділеної США Ємену після зірваного плану «Аль-Каїди» збити американський пасажирський літак на Різдво 2009 р. Тоді як Центральна служба безпеки, очолювана Яхьєю, племінником Салеха, отримала мільйони доларів для боротьби з «Аль-Каїдою» на Аравійському півострові, аль-Ахмар не отримав нічого від даного економічного «золотого дна».
В той же час, похмура репутація аль-Ахмара як призвідника бойових дій проти сектантського повстання, очолюваного угрупуванням Хутхі на півночі, зробила його зручним «козлом відпущення» за прорахунки режиму. Бажання режиму прибрати аль-Ахмара з дороги стало очевидним під час останньої стадії бойових дій проти Хутхі 2009—2010 рр., коли Саудівська Аравія почала бомбардувати повстанців. Згідно з американською дипломатичною депешею, що просочилася на сервер WikiLeaks, єменська влада надали саудівським військовим координати командного центру аль-Ахмара, повідомивши їх, що це табір Хутхі.
У результаті зіпсованих стосунків із Салехом і послаблення свого впливу, аль-Ахмар зрозумів, що його вірність Салеху стала тягарем. Отже його рішення покинути Салеха обумовлене не піклуванням про конституцію і демократію, а, скоріше, бажанням звести рахунки з президентом і з його сином Ахмадом Салехом, з яким у нього вже давно виникло протистояння. Їхні частини зіткнулися під час кампанії проти Хутхі, а потім ці двоє вступили в силове протиборство за право захищати радіо- і телевізійні станції. Тоді переміг Салех, але сьогодні ситуацію контролюють війська аль-Ахмара.
Зв’язок аль-Ахмара з джихадистами є приводом серйозного занепокоєння. Він одружений з сестрою Таріка аль-Фадхлі, єменця, що воював пліч-о-пліч із лідером «Аль-Каїди» Осамою бен Ладеном в Афганістані. Коли понад 4000 арабів повернулися додому після війни там з Радянським Союзом, аль-Ахмар організував із них військові одиниці й використовував їх в громадянській війні 1994 р.
Один джихадист, що навчався в таборах «Аль-Каїди» і зустрічав бін Ладена, сказав мені, що після прибуття з Афганістану його запросили зустрітися з соратниками аль-Ахмара і виділили щомісячну платню. Під час суду 1999 р. над єменцями, що звинувачувалися у викраданні 16 європейців, з’ясувалося, що ватажок банди телефонував під час судового процесу аль-Ахмару. Хоча його зв’язки з джихадистами можуть пояснюватися, скоріше, «доцільністю», ніж ідеологічними причинами, вони викликають глибоке занепокоєння.
Сьогодні Салех серед своїх вищих генералів знаходить все менше підтримки. З чотирьох регіональних командувачів Ємену, як і раніше, його підтримує лише південний командувач, головний генерал Махді Маквала. Менш значимі генерал-лейтенанти разом зі своїми підлеглими частинами залишили президента.
Доля країни може не залежати від Салеха, підступного «ветерана», що розуміє, що його кар’єра закінчена. Але його менш політично проникливий син Ахмад ще може спробувати звести рахунки з аль-Ахмаром. Його війська вже вступали в бій із військами його супротивника в м. Ель-Мукалла і оточили президентський палац в Адені. Якщо Салехи збережуть контроль над ВПС, які залишаються під контролем некровного брата Салеха, їх використання проти бунтівних військових формувань, ймовірно, призведе до масштабного кровопролиття.
Проте, сценарії Судного дня, що пророкують анархію і хаос в післясалехську еру, скоріше за все, перебільшені. На відміну від Єгипту, вакуум, що виник після відходу Салеха, може бути швидко заповнений, тому країні не потрібно буде звертатися по допомогу до військової олігархії. Єменська опозиція не лише організована, але і грає активну роль у політиці та користується справжньою підтримкою широких мас.
І, на відміну від Єгипту, де правляча партія не користувалася повагою і була відірвана від мас, єменський «Загальний народний конгрес» користується певною підтримкою суспільства. Якщо Салех піде мирно і не спокуситься направити залишки вірних йому військових частин проти протестуючих і проти бунтівних солдатів, країна може уникнути різанини, подібної до тієї, що сталася в Лівії. До речі, опозиційні партії вже організували тимчасову раду, яка повинна зайняти місце Салеха.
Над ерою Салеха швидко заходить сонце, і у президента немає варіантів дій. Єдине рішення, яке залишається прийняти йому та рідіючим лавам його союзників, — це чи піти мирно, чи з кровопролиттям.
Барак БАРФІ, науковий співробітник фонду «Нова Америка»
