За результатом останній для київського «Динамо» матч групового турніру Ліги чемпіонів УЄФА проти мадридського «Реала» нічим не відрізнявся від гри тих самих команд два роки тому на цьому ж стадіоні у цьому ж турнірі. І тоді рахунок був 2:2. І тоді «Динамо» повело у рахунку на перших хвилинах гри. І тоді іспанська команда відігралася, забивши другий м’яч з одинадцятиметрового. І навіть одинадцятиметровий знову «заробив» Роналдо. На цьому аналогії закінчуються.
Якщо восени 2004-го «Динамо» в київському матчі боролося із «Реалом» за перше місце у групі, і у складі гостей були Рауль, Зідан, Фіго, Оуенс, Морієнтес, то цього разу до столиці України прибув напіврезервний склад іспанської команди, яка вже забезпечила собі місце у одній восьмій турніру. «Динамо» у свою чергу втратило всі шанси зрушити з місця останнього. Погодьтеся, гра за право продовжити боротьбу у найголовнішому футбольному турнірі, відрізняється від практично товариського поєдинку, в якому команди грають лише за престиж.
Причин, які призвели до того, що найтитулованіша команда України опинилася серед останніх у Лізі чемпіонів, вже названо чимало. В останній єврокубковій грі сезону «Динамо» могло або показати, що невдачі вересня-жовтня були для команди нехарактерними, або підтвердити невтішний стан справ у стані лідера чемпіонату України.
У підсумку ми побачили другий варіант. Проти «Реалу», в складі якого не було дев’яти основних гравців, а ті що були, не грали із останніх сил, «Динамо» вийшло у найсильнішому на сьогодні складі. На власному полі у «матчі престижу» українська команда просто зобов’язана була перемогти мадридських резервістів, причому перемогти переконливо. Так воно могло і статися, бо ще за шість хвилин до закінчення гри на табло був рахунок 2:0 на користь господарів.
Та повернемось до початку гри. У складі «Динамо» теж не було цілої групи гравців із числа тих, хто міг би вийти на поле в основному складі. З різних причин достроково закінчили сезон Діого Рінкон, Клебер, Корреа, Ребров, Верпаковскіс, Саблич. Це тільки ті, хто виступав за команду в Лізі чемпіонів. Практично тренер киян Дем’яненко збирав команду з тих, хто залишився у його розпорядженні. Колектив вийшов непоганий, і вже у першому таймі зусиллями Шацьких, який забив два м’ячі, динамівці вийшло вперед у рахунку. Але вже тоді були помітні проблеми в обороні «Динамо». За рахунку 1:0 захисники господарів «проспали» вихід до воріт Кассано, і тільки неточність форварда завадила йому зрівняти рахунок.
Загалом гра була «веселою». Граючи в захисті без Каннаваро, кращого футболіста Європи цього року, «Реал» дозволяв господарям атакувати багато і різноманітно. Рахунок до 84 ї хвилини міг би бути не2:0, а 5:3. А потім дався взнаки клас суперника. І нічого, що півкоманди у гостей складалося на останніх хвилинах із недосвідчених гравців. Це все одно були футболісти «Реалу», кращої команди минулого століття за версією ФІФА. Не зупиняючись до останньої хвилини, мадридці таки змусили захист «Динамо» помилитися «результативно». Внаслідок цього спочатку Роналдо опинився сам на сам з Шовковським після подачі кутового і забив, а потім той же Роналдо був неправильно атакований перед воротами «Динамо», після чого сам же забив другий гол із пенальті.
Цікаво що в момент, коли рахунок став 2:2, гравці «Реалу» підхопили м’яч і побігли забивати ще. А господарі поля ледь пересувалися, перебуваючи у повній прострації. Вже вкотре цієї осені «Динамо» само «організувало» м’ячі у власні ворота. І якщо напад команди хоча б щось у нинішній Лізі забивав (п’ять м’ячів у шести іграх), то захист встановив сумний рекорд: у ворота киян влетіло за шість матчів Ліги шістнадцять м’ячів! Інакше як катастрофою це не назвеш. Команда цієї осені втратила чи не єдину свою перевагу, яку «Динамо» мало над суперниками в останні сорок років. Динамівці завжди надійно грали у захисті, що давало можливість одним-двома точними ударами вирішити результат гри на свою користь. Скільки треба забивати нинішньому нападу, аби команда вигравала? Якщо у чемпіонаті України це ще так-сяк вдається, то забивати «на замовлення» у ворота учасників Ліги чемпіонів ніхто нікому не дозволить.
Невеселим вийшло цього року повернення київського «Динамо» до Ліги чемпіонів після річної відсутності. Жодної перемоги, останнє місце у групі, а головне — відсутність гри, яка б дозволяла у подальшому розраховувати на кращий результат. У команди знову є багато часу, понад півроку, аби підготуватися до нового старту у чемпіонській лізі. Та чи принесе цей час користь? Чи вдасться щось змінити на краще? Хочеться вірити, що керівники «Динамо» знають або активно шукають відповідь на запитання, поставлені цьогорічним європейським провалом.
