Завтра минає термін дії ультиматуму Ради Безпеки ООН, який зобов’язує Іран припинити ядерні дослідження. Місяць тому цей орган доручив МАГАТЕ представити до 28 квітня доповідь із іранської ядерної програми. На сьогодні аж ніяк не виглядає на те, що Іран відмовиться від своїх намірів розвивати свою програму. Про це заявляє як президент Махмуд Ахмадинеджад, так і верховний лідер Ірану Алі Хаменеї. Останній до того ж заявив, що його країна готова поділитися ядерними технологіями з іншими країнами.
На Заході не вірять, що іранська ядерна програма обмежуватиметься лише збагаченням урану для виготовлення палива для атомних електростанцій. Тому західні дипломати чітко висловлюють застереження, що під прикриттям мирної програми Іран насправді прагне створити атомну бомбу. Відтак США однозначно заявляють про готовність завдати ядерного удару по іранським об’єктам, які мають відношення до ядерної програми, у разі невиконання офіційним Тегераном ультиматуму Ради Безпеки ООН.
США разом з Великою Британією і Францією є ініціаторами ухвалення санкцій проти Ірану, якщо той продовжуватиме ядерну програму. Росія і Китай, для яких Іран є важливим торговельним партнером, виступають за політико-дипломатичне розв’язання іранської ядерної кризи без застосування економічних санкцій.
Чи існують якісь дипломатичні чи політичні важелі для того, щоб спонукати Іран відмовитися від ядерної програми? Відповідь на це питання шукають політики і дипломати провідних країн світу. Досить цікавий варіант розв’язання іранської кризи запропонував британський Центр зовнішньої політики, який підготував спеціальне дослідження: «Розуміння Ірану: народ, політика і влада». У Центрі вважають, що їхня праця допоможе офіційному Лондону успішно проводити політику на Близькому Сході, яка полягає в налагодженні співпраці з арабськими країнами і поширенні демократії.
У дослідженні відзначається, що ймовірність збройного конфлікту зі США лише допоможе Ахмадинеджаду зосередити владу в своїх руках. Американські збройні сили і так уже виснажені. До того ж іранський режим має козирну карту в Іраку, в парламенті якого більшість мандатів здобула на виборах ідейно близька Тегерану громада шиїтів. Тому в короткостроковій перспективі змінити поведінку Ірану можуть лише серйозні зусилля США з налагодження співпраці із нинішнім іранським керівництвом. Автори наголошують, що співпраця не означає примирення, як і переговори з іранським керівництвом — байдужість щодо порушення Тегераном прав людини.
Зважаючи на складну політичну ситуацію в Ірані, навряд чи можна очікувати, що Тегеран і Вашингтон досягнуть угоди. Втім, зазначають автори, політика «пряника і батога» залишається єдиним дієвим варіантом у випадку, якщо «пряник» буде таким же великим, як і «батіг». У Центрі вважають, що США слід визнати за Іраном законі побоювання щодо власної безпеки. Сусідній Пакистан, Індія та Ізраїль мають в своєму арсеналі ядерну зброю і тому необхідно знайти певний механізм — систему національної безпеки, яка переконала б Іран у тому, що наявність ядерної зброї не є такою важливою для його безпеки. Першим кроком президента США Джорджа Буша має стати ініціатива про створення організації регіональної безпеки на Близькому Сході, яка включатиме Іран. Подібно до ОБСЄ, яка була створена в Європі в роки холодної війни, нова організація повинна розпочати діяльність з надання гарантій безпеки країнам Близького Сходу, а також іншим країнам, які знаходяться за межами цього регіону. Іран, який почуватиметься в більшій безпеці, створить кращі умови для відновлення діяльності прозахідного мирного демократичного руху в країні.
Автори вважають, що ухвалення санкцій проти Ірану, навіть у разі заборони експорту іранської нафти, не зможуть підірвати режим. Нова далекоглядна і всеохоплююча стратегія зменшення іранської загрози міжнародній безпеці повинна включати підтримку тієї частини іранського суспільства, яке також бачить загрозу в авантюристичній політиці свого уряду. Небезпечні зовнішньополітичні ініціативи, збанкрутіла політика Ахмадинеджада всередині країни розширюють кількість критично налаштованих до влади іранців. Такий розвиток подій створює сприятливі можливості для Заходу. Відтак, вважають британські дослідники, США слід скористатися перевагами нинішнього політичного клімату для маргіналізації Ахмадинеджада.
Іран обґрунтовує право на оволодіння ядерною технологією наступними стратегічними міркуваннями: США вторглися в Ірак, переконавшись в тому, що Багдад не має ядерної зброї; США не напали на Північну Корею через те, що та володіє ядерною зброєю. Недолік цієї логіки, наголошують автори, може бути усунено, якщо президент Дж. Буш пообіцяє, що США ніколи не нападатимуть на без’ядерний Іран. Водночас Вашингтон має наголошувати, що придбання Іраном можливостей створення ядерної зброї фактично збільшує ймовірність військової конфронтації зі США. Захід повинен нагадати консерваторам і реформаторам, що ядерний Іран започаткує гонку ядерних озброєнь в регіоні, оскільки Єгипет і Саудівська Аравія намагатимуться швидко розробити власні арсенали. Своє дослідження автори завершають думкою, що у відносинах з Іраном міжнародна спільнота повинна слідувати політиці, запропонованій радником американського президента Залмаєм Халілзаде, який зараз є послом США в Іраку. За його словами, «політика подвійного курсу» ґрунтується на моральній чіткості: заявляйте світові конкретно про те, що є руйнівним і неприйнятним в поведінці Ірану і водночас викладайте позитивне бачення партнерства і підтримки іранського народу».